"01" червня 2026 р. Справа № 363/603/26
УХВАЛА
01 червня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого - судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Лещенко І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім`ї Вишгородської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей,
встановив:
сторони зробили спільну заяву і надали суду укладену та підписану мирову угоду, клопочучи про її затвердження судом.
Заслухавши сторони та представника позивача, які просили затвердити мирову угоду, дослідивши справу, суд дійшов наступного.
Так, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Як передбачено ч. 1 і ч. 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відтак зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Слід звернути увагу, що особа має право на захист свого інтересу тільки тоді, коли той порушено й тільки у спосіб, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, а між сторони виник реальний спір з приводу тих чи інших правовідносин.
Відповідно до вимог ст. 207 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов`язків сторін.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і зміст угоди, судом встановлено наступне.
Так, на розгляд суду представлено мирову угоду щодо визначення місця проживання малолітніх дітей сторін 2012 та 2018 років народження. Місце проживання кожної дитини визначається за одним із батьків.
Суд вважає, що за своєю суттю зміст мирової угоди занадто перевантажений значним обсягом тверджень і деталей, які не мають правового значення для визначення умов та місця проживання дітей, умов їх утримання, виховання, навчання та забезпечення згідно вимог СК України. В переважній більшості умов угоди йдеться насамперед про спосіб взаємовідносин і комунікацію між батьками, ніж про погодження конкретних умов проживання, виховання, утримання, навчання та забезпечення дітей.
Умови угоди в цілому носять декларативний характер та узагальнені оціночні судження щодо різнопланових питань налагодження взаємних домовленостей між батьками щодо їхніх дітей, а не конкретного визначення питань участі батьків у виконанні своїх обов`язків і реалізації прав щодо дітей згідно вимог СК України.
Всупереч вимог ст. 151 СК України умовами угоди за кожним із батьків визначено обов`язок повного самостійного виховання однієї дитини, коли таке право є рівним (ст. 141 СК України), а той з батьків хто проживає окремо від дитини зобов`язаний брати участь у її вихованні (ст. 157 СК України).
Умови угоди не можуть діяти до досягнення молодшою дитиною 18 років, а при продовженні навчання до 23 років, без урахування досягнення дітьми повноліття і набуття повної цивільної дієздатності, що також повністю суперечить вимогам ст. 160 СК України, відповідно до якої після досягнення дитиною чотирнадцяти років місце її проживання визначається нею самою, якщо батьки проживають окремо.
Посилання в угоді на несвоєчасне виконання обов`язків зі сплати аліментів у п. 6.5.1 є невизначеним і не відповідає іншим умовам угоди. Відомості про виплату аліментів у справі відсутні. Умови угоди про повне утримання кожним із батьків лише однієї визначеної дитини також не відповідає вимогам Закону щодо рівності прав та обов`язків батьків.
У той же час, слід зазначити, що вказану угоду укладено без будь-якої участі уповноваженого органу опіки та піклування, участь якого при розгляді таких спорів є обов`язковою, за відсутності письмового висновку щодо розв`язання спору, за відсутності відомостей про звернення батьків до уповноваженого органу опіки та піклування, обстеження умов проживання батьків та дітей, та інших документів, які стосуються справи, згідно вимог ст. 19 СК України.
У матеріалах справи відсутні відомості про те, що батьки при зверненні до суду дійсно не дійшли згоди щодо визначення місця проживання дітей та участі в їх вихованні і між ним існує реальний спір згідно вимог ст.ст. 140-141, 160-161 СК України.
Підсумовуючи викладене, слід дійти висновку, що укладена між сторонами мирова угода суперечить Закону і затверджена в судовому порядку бути не може.
При цьому, за наявності певних умов сторони не позбавлені права укласти угоду в нотаріальному порядку згідно вимог чинного законодавства України.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 207 і 260 ЦПК України,
ухвалив:
у затвердженні мирової угоди укладеної між сторонами 05 травня 2026 року відмовити та продовжити судовий розгляд.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: