ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
УХВАЛА
про відкриття апеляційного провадження
"01" червня 2026 р. Справа№ 911/2757/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Колесника Р.М.
суддів: Сковородіної О.М.
Горбасенка П.В.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного підприємства «КІР»
на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2026
у справі № 911/2757/18
за позовом Приватного підприємства «КІР»
до Дочірнього підприємства «ШРБУ № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»
про стягнення 944183,03 гривень
ВСТАНОВИВ:
ПП «КІР» звернулось до Господарського суду Київської області із позовом до ДП «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» про стягнення 506491,30 гривень заборгованості, 57823,26 гривень 3% річних, 379868,47 гривень інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду Київської області від 16.04.2019 позов задоволено повністю.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 08.08.2019 звернено стягнення на грошові кошти в загальній сумі 958345,77 гривень, що належать ДП «Київський Облдорупр» в межах заборгованості останнього перед ДП «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 08.02.2019 у справі № 910/15131/18, яке набрало законної сили 06.03.2019 року, на користь ПП «КІР» в рахунок задоволення вимог ПП «КІР» до ДП «ШРБУ № 100» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» в розмірі 506491,30 гривень заборгованості, 57823,26 гривень 3% річних, 379868,47 грн інфляційних втрат та 14162,74 грн витрат по сплаті судового збору за наказом Господарського суду Київської області від 19.06.2019 № 911/2757/18, визнано наказ Господарського суду Київської області від 19.06.2019 таким, що не підлягає виконанню.
18.03.2026 до Господарського суду Київської області від ПП «КІР» надійшла заява на підставі ч. 4 ст. 3451 ГПК України про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій заявник просив суд зобов`язати керівника ДП «Київський Облдорупр» Проника О. Ю. подати до суду звіт про виконання ухвали Господарського суду Київської області від 08.08.2019.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.03.2026 відмовлено в задоволенні заяви ПП «КІР» про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення в справі № 911/2757/18.
Не погоджуючись із прийнятою ухвалою, ПП «КІР» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу ПП «КІР» на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2026 залишено без руху, повідомлено скаржника про виявлені та зазначені в ухвалі недоліки при поданні даної апеляційної скарги та встановлено йому десятиденний строк для їх усунення, а саме сплатити судовий збір у встановленому порядку та у розмірі 2662,40 гривень.
15.04.2026 через систему «Електронний суд» до суду від ПП «КІР» надійшла заява про усунення недоліків, в якій скаржник на виконання ухвали Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 зазначив про те, що судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову в задоволені заяви про зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення не підлягає сплаті, зокрема виходячи із того, що Верховний Суд у своїх постановах від 15.11.2024 у справі №140/8660/20 та від 08.04.2025 у справі № 260/9470/23 зазначив про те, що частина друга статті 3 та підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, які уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену в порядку статей 382, 383 КАС України, є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України, у зв`язку з чим судовий збір не підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду поданої в порядку статей 382, 383 КАС України заяви.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 повідомлено повторно скаржника про виявлені та зазначені в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 недоліки при поданні даної апеляційної скарги та встановлено йому додатковий строк для їх усунення.
21.05.2026 через систему «Електронний суд» до суду від ПП «КІР» надійшла заява про усунення недоліків.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені скаржником у заяві про усунення перешкод, повторно проаналізувавши положення розділу VI ГПК України в аспекті ЗУ «Про судовий збір» на предмет відповідності положень даного закону нормам ст. 1291 Конституції України, як нормативно-правового акта найвищої юридичної сили, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Відповідно до статті 1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Статтею 339 ГПК України, яка міститься в розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», передбачено, що судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення в порядку, встановленому цим розділом.
За змістом частин 1, 2, 4 статті 3451 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: 1) про захист ділової репутації; 2) що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 3) в інших спорах немайнового характеру (1). Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження (2). Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (4).
За наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини 5 статті 3452 цього Кодексу (1). Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини 3 статті 3452 цього Кодексу (7) (частини 1, 7 статті 3454 ГПК України).
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити те, що статті 3451 - 3454 ГПК України містяться саме у розділі VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень», а отже, розгляд судом звіту про виконання судового рішення та прийняття або відмову у прийнятті цього звіту судом у господарських справах є заходом судового контролю за виконанням судового рішення.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає ЗУ «Про судовий збір».
Положення ст. 1 ЗУ «Про судовий збір» визначають судовий збір, як збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 ЗУ «Про судовий збір»).
Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір справляється: 1. за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством та Кодексом України з процедур банкрутства; 2. за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом; 3. за видачу судами документів; 4. у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом.
Положеннями ч. 2 ст. 3 цього ж закону визначено виключний перелік об`єктів за які не справляється судовий збір. Так, за приписами вищевказаної статті, судовий збір не справляється за подання: 1) заяви про перегляд Верховним Судом судового рішення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом; 2) заяви про зміну чи встановлення способу, порядку і строку виконання судового рішення; 3) заяви про поворот виконання судового рішення; 4) заяви про винесення додаткового судового рішення; 5) заяви про розірвання шлюбу з особою, визнаною в установленому законом порядку безвісно відсутньою; 6) заяви про встановлення факту каліцтва, якщо це необхідно для призначення пенсії або одержання допомоги за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням; 7) заяви про встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру; 8) заяви про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 9) заяви про обов`язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 10) заяви про видачу обмежувального припису; 11) позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду; 12) заяви, апеляційної та касаційної скарг про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб; 13) клопотання про визнання і виконання рішення іноземного суду відповідно до міжнародного договору України, згоду на обов`язковість якого надано Верховною Радою України та яким не передбачено плату під час звернення до суду, подання апеляційної та касаційної скарг у таких справах; 14) заяви про встановлення факту смерті особи, яка загинула або пропала безвісти в районах проведення воєнних дій або антитерористичних операцій та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях; 15) позовної заяви у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; 16) позовної заяви, апеляційної скарги у справах про тимчасове обмеження права громадян України на виїзд за межі території України; 17) позовної заяви, апеляційної скарги у справах про заборону політичної партії, анулювання реєстраційного свідоцтва політичної партії; 18) позовних заяв та заяв Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення у період дії воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях; 19) апеляційної та касаційної скарг на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, або приватного виконавця під час виконання судового рішення.
Розміри ставок судового збору передбачено статтею 4 ЗУ «Про судовий збір».
У свою чергу, ставка судового збору за подання скарг та заяв в порядку, передбаченому розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» (в тому числі і в порядку статті 3451 ГПК України), статтею 4 ЗУ «Про судовий збір» не передбачена, а отже за подання до суду першої інстанції заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у формі звернення із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у господарських справах ставка судового збору законодавцем не встановлена.
Разом із тим, згідно з п.п. 8 п. 2 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на ухвалу суду справляється судовий збір, розміром одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, саме аналіз положень статей 3,4 ЗУ «Про судовий збір» попередньо дав суду обґрунтовані підстави для висновку, що за подання до апеляційного суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду заяви в порядку ст. 3451 ГПК України, підлягає сплата судового збору у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи той однозначний факт, що до виключного переліку об`єктів за подачу до суду яких судовий збір не справляється, визначений у положеннях ч. 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір», така апеляційна скарга не включена.
Незважаючи на вищевказане, колегія суддів хоче звернути увагу на наступне.
Відповідно до статті 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
У своєму рішенні від 01.03.2023 № 2-р(II)/2023 у справі № 3-27/2022(54/22) Конституційний Суд України вказав на те, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси. Невиконання державою обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення суперечить приписам пункту 9 частини 2 статті 129, частин 1, 2 статті 1291 Конституції України та призводить до порушення права особи на судовий захист, нівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною 1 статті 8 Конституції України. Судовий контроль за виконанням судового рішення, метою якого є забезпечення своєчасного захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, окрім розв`язання судом низки процесуальних питань, охоплює також і контроль, під час якого оцінюється законність дій боржника, який зобов`язаний виконати рішення суду, тобто він спрямований на недопущення зловживань з боку боржника під час вчинення дій на виконання рішення суду. Брак визначених на законодавчому рівні належних і дієвих національних юридичних механізмів, які засновані на основних засадах судочинства й здатні забезпечити судовий захист, поновлення порушених прав і свобод кожної особи, може призвести до невиконання державою позитивного обов`язку виконати судове рішення (як невіддільного складника права кожного на судовий захист) з огляду на ускладнення або унеможливлення такого процесу, обов`язковості судових рішень, які набрали законної сили, чим спричинить порушення права особи на доступ до суду, знівелює дієвість судочинства, що є несумісним із принципом верховенства права, що його встановлено частиною першою статті 8 Конституції України.
Відповідно до висновків, викладених Верховним Судом у своїх постановах від 11.03.2026 у справі № 290/852/22, від 24.09.2025 у справі № 400/464/24, від 08.04.2025 у справі № 260/9470/23, особа, яка отримала на свою користь судове рішення, враховуючи конституційний принцип обов`язковості судового рішення, закріплений у пункті 9 частини 1 статті 1291 Основного Закону України, не повинна сплачувати судовий збір за звернення до суду з вимогою забезпечити виконання судового рішення (встановлення судового контролю), яке набрало законної сили, якщо законом прямо не встановлено обов`язок сплати такого збору.
Таким чином, виконання судового рішення є умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, а визначена процесуальним законодавством процедура судового контролю за виконанням судового рішення спрямована на забезпечення обов`язкового виконання судового рішення, ухваленого на користь особи, задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист.
У розрізі вищевказаного, колегія суддів цілком погоджується із тим, що подання особою, на користь якої ухвалено судове рішення, заяви в порядку, встановленому 3451 ГПК України про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення спрямоване на забезпечення належного виконання судового рішення.
Положеннями п. 8) ст. 129 Конституції України передбачено, що однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Саме задля реалізації вищевказаного принципу положення ГПК України передбачають механізм оскарження ухвали суду першої інстанції постановленої за наслідками розгляду заяви, поданої в порядку статті 3451 ГПК України, який в першу чергу спрямований на запобігання негативним наслідкам судової помилки, якщо така мала або могла мати місце під час розгляду справи.
Тобто не є справедливим вимагати від особи, на користь якої ухвалено судове рішення сплати судового збору за подання заяви в порядку, встановленому 3451 ГПК України, оскільки дана заява подається такою особою до суду задля реального захисту та поновлення її прав, свобод, інтересів, що зазнали порушення, без гарантування яких неможливо забезпечити право кожного на судовий захист.
Таким чином, враховуючи те, що положеннями ЗУ «Про судовий збір» визначено, що за подання до суду першої інстанції заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у формі звернення із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення відповідно до ст. 3451 ГПК України ставка судового збору не передбачена, але у свою чергу даним нормативно-правовим актом встановлено, що за подання до апеляційного суду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, постановлену за результатами розгляду заяви в порядку ст. 3451 ГПК України, судовий збір підлягає сплаті, беручи до уваги положення ст. 129 Конституції України, якими закріплено один із основних засад судочинства, - забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, як обов`язковий та необхідний механізм, що спрямований на нівелювання можливої судової помилки, суд апеляційної інстанції внаслідок системного правового аналізу положень Конституції України, ЗУ «Про судовий збір», ГПК України вбачає, що можливість апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції, постановленої за результатом розгляду заяви про встановлення судового контролю, без будь-яких несправедливих обмежень та надмірних перешкод є запорукою реального та своєчасного виконання судового рішення та сприяє підвищенню довіри до судової влади, з огляду на що судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду про прийняття звіту про виконання судового рішення, враховуючи положення Розділу VIII Конституції України не повинен утримуватись у жодному разі, як і при подачу такої заяви до суду першої інстанції, так і при подачі до апеляційної та касаційної інстанції.
Застосувавши схожий за своєю суттю підхід, Конституційний Суд України у рішенні № 2-р/2026 від 10.03.2026 визнав частину 2 ст. 3 ЗУ «Про судовий збір» такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в тім, що вона уможливлює справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 КАС України.
У даному рішенні Конституційний Суд України дійшов чіткого та однозначного висновку про те, що частина друга статті 3, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 ЗУ «Про судовий збір» є такими, що суперечать частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України в тім, що вони уможливлюють справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду», постановлені в порядку статей 382, 383 КАС України.
Водночас, Конституційний Суд України у своєму рішенні не досліджував положення частини другої статті 3, підпункт 8 пункту 2 частини другої статті 4 ЗУ «Про судовий збір» на предмет їх відповідності частині першій статті 8, частинам першій, другій статті 55, статті 1291 Конституції України в розрізі того, що вони уможливлюють справляння судового збору за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвали суду, постановлені в порядку статті 3451 ГПК України, хоча аксіоматичним є те, що за своїм правовим регулюванням положення ст. 382 КАС України та ст. 3451 ГПК України є повністю ідентичними.
Таким чином, правові висновки Конституційного суду України, зокрема і ті, що ним викладені у рішенні № 2-р/2026 від 10.03.2026 субсидіарно наштовхують колегію суддів до висновку щодо необхідності повторного дослідження означеної у даній ухвалі правової проблеми саме в аспекті положень ГПК України.
Положеннями частин 1,2,6,7 ст. 11 ГПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (1). Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (2). Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України (6). У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили (7).
Таким чином, правовий аналіз положень Конституції України, зокрема статей 8, 129, 1291 Основного закону, правових позицій Конституційного суду України, а також висновків Верховного Суду, що були зазначені вище, дозволяють суду апеляційної інстанції дійти обґрунтованих припущень про наявність ознак невідповідності частини другої статті 3 та підпункту 8, пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 367 4-VI «Про судовий збір» положенням частини першої статті 8, частини першої, другої статті 55, статті 1291 Конституції України, а тому, колегія суддів вважає за доцільне відповідно до ч. 7 ст. 11 ГПК України застосувати положення Конституції України, як акта найвищої юридичної сили, норми якого є нормами прямої дії та звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо перевірки на предмет конституційності вищевказаних положень ЗУ «Про судовий збір» в аспекті положень ГПК України.
Отже, з урахуванням всього вищезазначеного, перевіривши матеріали апеляційної скарги, а також врахувавши те, що заперечень проти відкриття апеляційного провадження від учасників справи, на час постановлення даної ухвали до суду не надійшло, суд визнає подані матеріали достатніми для прийняття їх до розгляду та відповідно відкриття апеляційного провадження у справі.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст. 11, 234, 235, 254, 255, 262, 268 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Відкрити апеляційне провадження у справі № 911/2757/18 за апеляційною скаргою Приватного підприємства «КІР» на ухвалу Господарського суду Київської області від 26.03.2026.
2. Витребувати з Господарського суду Київської області матеріали справи № 911/2869/23 та невідкладно надіслати їх на адресу Північного апеляційного господарського суду.
3. Розгляд апеляційної скарги призначити на 24.06.2026 о 12:45. Засідання відбудеться в приміщенні Північного апеляційного господарського суду за адресою: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1 літера А. Зал судових засідань № 5, поверх 1.
4. Роз`яснити учасникам справи про їх право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в строк, - п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали суду.
5. Участь у судовому засіданні для учасників справи не є обов`язковою.
6. Звернутись до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо перевірки положень частини другої статті 3 та підпункту 8, пункту 2 частини другої статті 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 367 4-VI «Про судовий збір» на предмет конституційності (відповідності) положенням частини першої статті 8, частини першої, другої статті 55, статті 1291 Конституції України в тім, що зазначені положення Закону України «Про судовий збір» уможливлюють справляння судового збору «за подання апеляційної скарги і касаційної скарги на ухвалу суду», постановлену в порядку статті 3451 ГПК України.
7. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Р.М. Колесник
Судді О.М. Сковородіна
П.В. Горбасенко