Справа № 489/10058/25
№ 2/505/2429/2026
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 червня 2026 року м.Подільськ
Подільський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючої - судді Ващук О.В.,
за участю секретаря судового засідання Федорцової І.С.,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Подільськ Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування майна з під арешту,
встановив:
28 січня 2026 року на підставі ухвали Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19 грудня 2026 року до Подільського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в інтересах якої діє представник позивача - адвокат Петровський Л.А., до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування майна з під арешту.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції по виконавчому провадженню від 12.01.2012 року за №30721758 накладено арешт на три земельні ділянки площею 2,9733 га, 2,9732 га, 2,9729 га, призначених для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованих на території Одеської області, Подільського району, Бочманівської сільської ради.
Ухвалою судді Подільського міськрайонного суду Одеської області від 02 лютого 2026 року позовну заяву залишено без руху.
12.02.2026 представником позивача подано до суду заяву про усунення недоліків.
Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 16 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що відповідно до наказу Міністерства юстиції України №1461/5 від 27.05.2025 змінено назву відділу на Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України. В провадженні відділу на виконанні перебувало виконавче провадження № 30721758 з примусового виконання судового наказу № 2-н-1278 виданого 09.12.2011 Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з стягнення з ОСОБА_1 на користь ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" заборгованості в сумі 5059,82 грн. В рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем 15.10.2013 винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. 11 січня 2014 року, відповідно до п.1 ч.1 ст.47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції до 05.10.2016 року), державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції Залюбовським А.Г. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Представник відповідача також зазначив, що позивач не довів незаконність накладеного арешту на майно боржника та не надав доказів підтверджуючих наявність правових підстав для зняття арешту, крім того, зазначив, що позивач обрав невірний спосіб захисту зазначивши відділ відповідачем у справі, обравши неналежного відповідача.
Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача про його участь у даній справі в режимі відео конференції.
Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Петровський Л.А., які належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, в підготовче судове засідання не з`явились. Представник позивача через систему «Електронний суд» подав до суду заяви про проведення підготовчого засідання у даній справі за відсутності сторони позивача (позивача та його представника), просив призначити розгляд справи по суті, зазначивши, що додаткових заяв та клопотань не мають, а також про розгляд даної справи за їхньої відсутності, зазначивши, що позовні вимоги підтримують, просили суд їх задовольнити.
Представник відповідача в підготовче судове засідання не з`явився.
Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.
Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Згадані вище способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Судом встановлено, що на виконанні в Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження № 30721758 з примусового виконання судового наказу № 2-н-1278, виданого 09.12.2011 Ленінським районним судом міста Миколаєва про стягнення з стягнення з ОСОБА_1 на користь ОКП "Миколаївоблтеплоенерго" заборгованості в сумі 5059,82 грн.
12.01.2012 року державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.
11.01.2014 року відповідно до п.1 ч.1 ст.47, статтею 50 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції до 05.10.2016 року), державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
В рамках вказаного виконавчого провадження було накладено арешт та заборону на майно боржника ОСОБА_1 (постанова державного виконавця від 15.10.2013 року).
Відповідно до відповіді від 07.03.2025 №28882, наданої на адвокатський запит ОСОБА_3 , Інгульський відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що станом на 07.03.2025 надати копії матеріалів виконавчого провадження №30721758 не надається можливим, у зв`язку з закінченням терміну зберігання матеріалів виконавчого провадження.
Згідно положень статті 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду від 8 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21) зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі. При цьому суд першої інстанції вірно послався на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 204/2494/20, проте не звернув уваги на те, що у наведеній справі суди саме відмовили у відкритті провадження у справі з наведених вище правових підстав, а не розглядали спір по суті».
У постановах Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 234/18525/19 (провадження № 61-10369св20) та від 20 жовтня 2021 року у справі № 236/789/21 (провадження № 61-11689св21) вказано, що «в разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21) та у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
У даній справі встановлено, що ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні ВП №30721758. Під час примусового виконання державним виконавцем 15.10.2013 року було винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Суд зауважує, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, фактично постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.
Таким чином, заявлені ОСОБА_1 вимоги спрямовані на усунення наслідків стадії виконання рішення (арешту/обтяження) у зв`язку з невчиненням посадовою особою ДВС дій щодо його скасування. За своєю правовою природою це є оскарження бездіяльності (дій) державного виконавця під час виконання судового рішення, що підлягає розгляду в порядку Розділу VII ЦПК України, а не в позовному провадженні.
Скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 травня 2026 року у справі № 606/1141/25, від 21 лютого 2020 року у справі №758/8416/15-ц, від 18 травня 2022 року у справі № 642/4263/21, від 26 січня 2022 року у справі № 534/1762/18.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи вищевикладене, оскільки ОСОБА_1 була боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Керуючись п.1 ч.1 ст.255, ст.ст. 256, 258-260 ЦПК України,
ухвалив:
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування майна з під арешту- закрити, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Роз`яснити ОСОБА_1 право на звернення в суд із скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Одеського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів, з дня її проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину ухвали суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту ухвали суду.
Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Ващук