УХВАЛА
02 червня 2026 року
м. Київ
справа №200/2679/25
адміністративне провадження №К/990/21412/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно;
- зобов`язати нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 13.03.2025 включно у сумі 607624,95 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 адміністративний позов задоволено частково;
- визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023;
- зобов`язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за періоди з 28.07.2020 по 29.04.2021 та з 28.07.2020 по 19.01.2023 у розмірі 118296,94 грн;
- в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 у справі № 200/2679/25 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 змінено:
- в абзаці третьому резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 вислів «у розмірі 118296,94 грн» змінено на «у розмірі 20898,14 грн».
- в іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16.10.2025 залишено без змін.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, звернувся через підсистему «Електронний Суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Ухвалою Суду від 23.02.2026 касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 КАС України. Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, документа, що підтверджує повноваження адвоката як представника. В подальшому ухвалою Суду від 30.03.2026 касаційну скаргу на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026 було повернуто скаржнику на підставі частини другої статті 332 КАС України та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
11.05.2026 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко О.В., повторно звернувся через підсистему «Електронний суд» до Суду із касаційною скаргою на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22.01.2026.
Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на таке.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З 08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 «Касаційне провадження», зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
За частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У касаційній скарзі скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 13.02.2024 у справі № 380/10080/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23 від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 15.05.2024 у справі № 340/3077/21, від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 23.05.2024 у справі № 260/1754/23, від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 30.05.2024 у справі № 520/18807/23, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, від 12.12.2024 у справі № 160/20805/22, від 17.12.2024 у справі № 560/10227/23, від 19.12.2024 у праві № 200/3560/23, від 26.12.2024 у справі № 380/19103/22, від 26.12.2024 у справі № 560/9343/23, від 24.01.2025 у справі № 360/801/22, від 31.01.2025 у справі № 380/15041/22, від 06.02.2025 у справі № 620/5758/22, від 06.03.2025 у справі № 160/14479/24, від 07.03.2025 у справі № 480/1321/23, від 20.03.2025 у справі № 560/1015/24, від 27.03.2025 у справі № 560/5923/24, від 24.04.2025 у справі № 620/7207/24, від 24.04.2025 у справі № 400/14213/23, від 25.04.2025 у справі № 480/7715/22, від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23, від 18.08.2025 у справі № 160/20803/22, від 09.09.2025 у справі № 420/12808/23, від 09.09.2025 у справі № 200/5044/22, від 09.09.2025 у справі № 200/1992/23, від 18.09.2025 у справі № 160/2237/22, від 24.09.2025 у справі № 560/10/23, від 07.10.2025 у справі № 520/7611/22, від 23.10.2025 у справі № 420/22178/24, від 23.10.2025 у справі № 340/4454/23, від 30.10.2025 у справі № 420/2649/24, від 06.11.2025 у справі № 160/15380/22, від 06.11.2025 у справі № 160/20357/22, від 06.11.2025 у справі № 420/12698/23, від 13.11.2025 у справі № 380/1710/24, від 13.11.2025 у справі № 420/9133/24, від 13.11.2025 у справі № 620/18380/23, від 14.11.2025 у справі № 380/11622/24, від 19.11.2025 у справі № 200/3661/24.
Поряд із цим суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Велика Палата Верхового Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 констатувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо оцінки подібності правовідносин на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Тож, суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії.
Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Слід зауважити, що невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз`яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Отже, умовою перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
При цьому, варто зауважити, що скаржником не наведено належного обґрунтування подібності правовідносин у справах наведених у касаційній скарзі (щодо кожної із наведених справ), у яких Верховний Суд, за доводами скаржника, інакше застосував статтю 117 КЗпП України.
Аналіз аргументів повторної касаційної скарги свідчить про те, що вони фактично зводяться до незгоди із обрахунком суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зменшенням цієї суми судом апеляційної інстанції без урахування висновків Верховного Суду у справах, перелічених у касаційній скарзі.
Касатор наводить доводи про те, що судом апеляційної інстанції зменшено суму середнього заробітку із застосуванням непередбаченого алгоритму, який суперечить сталій правовій позиції Верховного Суду та стверджує, що позивачем розраховано суму середнього заробітку із застосуванням формули для розрахунку частки заборгованості, наведеної Верховним Судом у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, від 30.04.2025 у справі № 520/22859/23 та сума склала 607 624,95 грн. Натомість судом апеляційної інстанції замість розрахунку суми середнього заробітку обрано довільне число із ряду чисел - 10000,00 грн + 10898,14 грн та проігноровано правові висновки Верховного Суду наведені у більше ніж п`яти десятках постанов щодо порядку визначення частки заборгованості для розрахунку суми середнього заробітку. Скаржник стверджує, що у такий спосіб перекладено на працівника відповідальність за те, що роботодавець умисно не виплачував заробітну плату, а працівник, на думку суду, мав негайно звертатись до суду у разі наявності будь-яких претензій до роботодавця, що, власне, не було передбачено жодним законодавчим актом.
Отже, скаржник доводить, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про належність позивачу компенсації у розмірі 20898,14 грн, що складає 3,44% від суми розрахованої позивачем без урахуванням методу виведеного Верховним Судом у наведених ним постановах.
Суд зауважує, що станом на момент перегляду цієї справи в апеляційному порядку вже існувала сформована та обов`язкова до врахування правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, якою було змінено підходи до застосування відповідальності роботодавця. Велика Палата Верховного Суду у цій справі вказала, зокрема про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
Судом апеляційної інстанції у справі № 200/2679/25 при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача, ураховано висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо урахування принципу розумності, справедливості та пропорційності і можливості за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню статті 117 КЗпП України, що скаржником не заперечується.
Водночас доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із визначеним судом апеляційної інстанції розміром відшкодування, натомість не містять належного обґрунтування неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм статті 117 КЗпП України.
Між тим, як вже було зазначено, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин та досліджених ними доказів, виходять за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження скаржником визначено підставу касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26.05.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, стверджує, що позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи та переконує, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу (підпункти «а», «б» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що посилання у касаційній скарзі на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, на наявність обставин за яких скаржник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням та винятковість значення справи для позивача обґрунтовувалося касатором у взаємозв`язку із доводами щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а», «б» та «в» частини п`ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Водночас, згідно з частинами першою-третьою статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
З матеріалів касаційної скарги слідує, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена 22.01.2026, а касаційну скаргу вдруге подано через підсистему «Електронний суд» 11.05.2026, тобто з пропуском передбаченого статтею 329 КАС України тридцятиденного строку на касаційне оскарження.
Втім, скаржник питання про поновлення строку на касаційне оскарження не порушує.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 332 КАС України касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 329 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строків або вказати інші підстави для поновлення строку.
За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судового рішення, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, наданням копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи, а також клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Керуючись статтями 248, 329-332 Кодексу адміністративного судочинства України,
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Дяченко Олексій Володимирович, на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали.
Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду:
1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи;
2) клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження із обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження.
Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Роз`яснити, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.О. Єресько
В.М. Соколов
А.Г. Загороднюк ,
Судді Верховного Суду