СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
УХВАЛА
05 червня 2026 року м. Харків Справа №910/14992/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,
розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду без повідомлення учасників справи клопотання про зупинення розгляду справи за апеляційною скаргою відповідача - ОСОБА_1 (вх.№531Л/1) на рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс», м. Київ,
до ОСОБА_1 , м. Сіверськодонецьк, Сіверськодонецький район, Луганська область,
про стягнення 12866,56 грн,-
ВСТАНОВИВ:
02.12.2025 року через підсистему Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі підсистема Електронний суд) Товариство з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою від 02.12.2025 року б/н до ОСОБА_1 з вимогою стягнути заборгованість за договором поставки №7048 від 05.08.2025 року в сумі 12866,56 грн, з яких: 10929,46 грн основний борг за поставлений товар, 109,33 грн інфляційні втрати, 1011,80 грн пеня, 815,97 грн 25% річних. Також позивач просив стягнути з відповідача сплачений судовий збір в сумі 3028,00 грн.
Підставами позовних вимог позивач зазначав неналежне виконання відповідачем, як покупцем, взятих на себе договірних зобов`язань за договором поставки №7048 від 05.08.2025 року зі своєчасної та повної оплати за придбаний товар. Товар поставлений позивачем згідно з видатковою накладною №ВДС-048054 від 06.08.2025 року на загальну суму 10929,46 грн (з ПДВ), за який відповідач не розрахувався відповідно до п. 3.4. договору. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором позивачем, згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України та відповідно до п. 5.3. договору, нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за період з 14.08.2025 року по 30.11.2025 року в сумі 1011,80 грн, 25% річних за період з 14.08.2025 по 30.11.2025 в сумі 815,97 грн та інфляційні втрати за період з 14.08.2025 по 30.11.2025 в сумі 109,33 грн.
Ухвалою від 08.12.2025 року Господарський суд міста Києва передав матеріали позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» до ОСОБА_1 , про стягнення 12866,56 грн за підсудністю до Господарського суду Луганської області.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 30.12.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/14992/25. Судом вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25 (повне рішення складено 02.03.2026 року, суддя Фонова О.С.) позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» (вул. Січових Стрільців, буд. 21, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 39958625) 6607,88 грн - основний борг за поставлений товар, 70,33 грн - інфляційні втрати, 813,90 грн - пеню, 656,13 грн - 25% річних, витрати зі сплати судового збору в сумі 1534,08 грн.
У решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить (згідно прохальної частини): «скасувати рішення суду Луганського Господарського та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги скаржника».
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху з підстави невиконання скаржником п.3 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України, а саме не додано до апеляційної скарги доказів надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. Крім того судом зазначено, що матеріали пакету документів «апеляційна скарга» не відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України щодо її форми та змісту, оскільки в ній не зазначені відповідні відомості. Зокрема, відсутні відомості про іншого учасника справи - Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс», відсутнє мотивування у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення, прохальна частина не містить чіткого визначення. Апелянту ухвалено усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, а саме:
- апелянт має привести у відповідність до приписів ст. 258 Господарського процесуального кодексу України апеляційну скаргу до належної форми та змісту: зазначити відомості про іншого учасника справи; уточнити вимоги апеляційної скарги - зазначити про те, що саме оскаржується, в чому полягає незаконність чи/або необґрунтованість судового рішення, яке оскаржується, обставини, що підлягають встановленню; уточнити прохальну частину скарги, що саме слід зробити апеляційному господарському суду при скасуванні рішення, ухвалюючи нове рішення;
- здійснити направлення апеляційної скарги на адресу учасників справи;
- копію відповідних уточнень до апеляційної скарги направити учасникам у справі і відповідні докази направлення надати суду.
Вказана ухвала була направлена апелянту до електронного кабінету користувача у підсистемі Електронний суд та доставлена йому 19.03.2026 року. З огляду на час доставки (після 17:00 год.) вважається врученою 20.03.2026 року.
До Східного апеляційного господарського суду 23.03.2026 року від апелянта надійшла заява (вх.№3257) під назвою «додаткові пояснення», яка за своїм змістом є апеляційною скаргою, яка приведена у відповідність до приписів ст. 258 ГПК України, однак не в повному обсязі. У той час, уточнений варіант скарги надає можливість суду ідентифікувати загальні підстави оскарження, сторін та вимоги апелянта. Так, апелянт просить суд:
- рішення Господарського Луганського суду від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25 скасувати в повному обсязі;
- прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ «Інг-Транс» відмовити в повному обсязі;
- зобов`язати ТОВ «Інг-Транс» забрати свій товар, який знаходиться у відповідача в належному стані;
- стягнути з ТОВ «Інг-Транс» на користь відповідача кошти в сумі 12000,00 грн за електропостачання та зберігання їхнього товару в належних умовах, які останній поніс за умов співпраці.
У той час, враховуючи, що апелянтом не було усунуто всі недоліки, що зумовили залишення його апеляційної скарги без руху, ухвалою суду від 30.03.2026 року продовжено строк на усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25, а саме - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказана ухвала була направлена апелянту до електронного кабінету користувача у підсистемі Електронний суд та доставлена йому 30.03.2026 року. З огляду на час доставки (після 17:00 год.) вважається врученою 31.03.2026 року.
До Східного апеляційного господарського суду 03.04.2026 року від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3743), в яких повідомлено, що усунуто недоліки, а саме: проінформовано позивача. У якості додатків до пояснень надано скріншоти сторін в мережі інтернет.
Разом з тим, судом встановлено, що документи надані у підтвердження усунення недоліків не є належним і допустимим доказом. Таким чином суд вказав про не дотримання заявником приписів п.3 ч.3 ст. 258 та ст. 259 Господарського процесуального кодексу України, адже апелянтом не надано доказів про надсилання копії апеляційної скарги з додатками стороні у справі - позивачу.
Ухвалою суду від 08.04.2026 року продовжено строк на усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги на рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25, а саме - протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
Вказана ухвала була направлена апелянту до електронного кабінету користувача у підсистемі Електронний суд та доставлена йому 08.04.2026 року. З огляду на час доставки (після 17:00 год.) вважається врученою 09.04.2026 року.
13.04.2026 року від апелянта надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№4116), в яких повідомлено, що усунуто недоліки та надано опис вкладення у цінний лист у підтвердження направлення матеріалів апеляційної скарги позивачу.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача - ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25. Позивачу встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів, з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Відзив має бути оформлено у відповідності до вимог ст.263 ГПК України, якою, зокрема, передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень ст.42 цього Кодексу. Встановлено, що учасники справи мають право до 06.05.2026 року подати до апеляційного господарського суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі з відповідним мотивуванням їх подання. Попереджено сторони, що апеляційна скарга підлягає розгляду за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України без повідомлення учасників справи - за відсутності клопотань учасників справи про розгляд справи з їх повідомленням (викликом). Витребувано з Господарського суду Луганської області матеріали справи №910/14992/25.
Вказана ухвала була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 16.04.2026 року.
21.04.2026 року до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/14992/25.
30.04.2026 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інг-Транс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25 - без змін.
04.05.2026 року від відповідача надійшли заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу). Як вбачається зі змісту вказаних заперечень, відповідач з посиланням на норми ЦПК України, просить зупинити апеляційне провадження у справі №910/14992/25 за позовом ТОВ «Інг-Транс» про стягнення грошових коштів до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України.
До заперечень додано копію довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2026 року №10/109 (форма 5) та копію військового квітка.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає таке.
За своєю суттю зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення. Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом (позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.03.2025 року у справі №910/13175/23).
У господарському процесі підстави зупинення провадження регламентовані ст.ст. 227 та 228 ГПК України. Стаття 227 ГПК України встановлює обов`язок для суду зупиняти провадження у справі на відміну від ст. 228 ГПК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.
Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).
Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону України «Про оборону України»).
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України країни «Про оборону України» участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України країни «Про оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 строком на 30 діб.
Згідно з п. 2 наведеного Указу військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування наказано запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Надалі строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався Указами Президента України та продовжений до цього часу.
Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб, визначені нормами Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 16 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку Указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оборону України» військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Воєнні дії - це організоване застосування сил оборони та сил безпеки для виконання завдань з оборони України; бойові дії - форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння) (ст. 1 Закону України «Про оборону України»).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
З`єднання, військові частини і підрозділи Збройних Сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, безпеки та захисту критичної інфраструктури, здійснення заходів щодо поводження з військовополоненими в особливий період, заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, організації та підтримання дій руху опору, проведення військових інформаційно-психологічних операцій, боротьби з тероризмом і піратством, заходів щодо здійснення захисту життя, здоров`я громадян та об`єктів (майна) державної власності за межами України, забезпечення їх безпеки та евакуації (повернення), посилення охорони державного кордону, захисту суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі та їх правового оформлення, забезпечення безпеки національного морського судноплавства України у відкритому морі чи в будь-якому місці поза межами юрисдикції будь-якої держави, заходів щодо запобігання розповсюдженню зброї масового ураження, протидії незаконним перевезенням зброї і наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів у відкритому морі, ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру, кризових ситуацій, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.
Структура Збройних Сил України визначена ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України», відповідно до якої Збройні Сили України організаційно складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про Збройні Сили України» особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Як було зазначено, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадку перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Колегія суддів зауважує, що правила, визначені п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі № 754/947/22.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що під час застосування правил пункту 3 частини першої статті 227 ГПК України, судам потрібно виходити з такого:
1) з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан»;
2) упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі;
3) якщо військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагнення продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство у відповідному провадженні.
Верховний Суд у вказаній постанові констатує, що за нинішньої редакції п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Тож норма п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси.
За таких умов розсуд суду є доволі обмеженим у тому, щоб не застосовувати таке обов`язкове зупинення провадження у судовій справі.
Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України.
Профільне законодавство, зокрема Закон №3543-XII та Закон №1932-ХІІ, хоч і не використовує термін «переведення на воєнний стан», натомість оперує поняттям «переведення на організацію і штати воєнного часу». Така трансформація військових формувань є одним із ключових заходів, що вживаються у випадку введення в державі воєнного стану та загальної мобілізації.
З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що в постанові від 12.11.2025 року у справі №754/947/22 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу також на те, що обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України (аналогічні за змістом положення містяться також у пункті 3 частини першої статті 227 ГПК України) не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності.
За таких обставин, прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду.
Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення.
У контексті наведеного суд апеляційної інстанції враховує, що в даній справі відповідач наголошує на тому, що він перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України, і це підтверджено належними доказами, у зв`язку із чим він просить суд зупинити провадження у справі.
Водночас приписи п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України не пов`язують можливість застосування цієї норми права з умовою перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, військовослужбовця у військовій частині, що залучена до ведення безпосередніх бойових дій. До того ж військовослужбовець упродовж особливого періоду може в будь-який момент бути відрядженим до військової частини, задіяної до таких дій (пп. 4-1 п. 251 розділу XIV Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008). Сучасні форми та способи ведення війни, виконання бойових завдань вимагають участі у бойових діях та захисті суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України не тільки по умовній лінії фронту. Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Колегія суддів зауважує, що упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі.
Згідно із Законом України від 12.05.2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII) командир військової частини уповноважений видавати довідку про проходження служби (форма №5). В умовах воєнного стану така довідка є достатнім і належним доказом перебування особи у складі ЗС України. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що ця довідка не є єдиним можливим доказом. Інші документи, що підтверджують факт служби, також можуть бути визнані належними.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.03.2026 року №10/109 (форма 5) сержант ОСОБА_1 перебуває на військовій службі по контракту у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 25.08.2024 року по теперішній час. Разом з тим, відповідачем надано копію військового квитка із зазначенням найменувань військових частин, посад та військових звань згідно штату, дату зарахування до частини/відрахування та номер наказу.
На достатності довідки за формою №5 в якості доказу факту перебування особи на військовій служби наголосила Велика Палата Верховного Суду у дослідженій вище постанові від 12.11.2025 року по справі №754/947/22, зокрема, в пункті 118 було зазначено, що: «суд апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо зупинення провадження встановив, що із 16 вересня 2022 року відповідач ОСОБА_2 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . Таку обставину відповідач підтвердив довідкою за формою №5, виданою командиром».
Крім того, на достатності в матеріалах справи довідки командира військової частини за формою №5 як належного підтвердження факту перебування військовослужбовця у складі Збройних Сил України наголошує Верховний Суд у постанові № 911/1077/19 (911/1548/21) від 09.12.2025.
Разом з тим, матеріали справи не містять заперечень позивача проти заявленого відповідачем клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відтак, враховуючи правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 року у справі №754/947/22 щодо застосування п. 3 ч. 1 ст. 227 ГПК України, зокрема, про те, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування потрібно вважати такими, що переведені на воєнний стан, беручи до уваги те, що апелянт надав суду докази проходження військової служби у Збройних Силах України, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для обов`язкового зупинення провадження у справі і необхідність задоволення відповідного клопотання відповідача.
За змістом пункту 2 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 3 частини першої статті 227 цього Кодексу - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
За таких обставин, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає зупиненню до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Керуючись статтями 227, 229, 234, 235, 281 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
УХВАЛИВ:
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі задовольнити.
Зупинити апеляційне провадження у справі №910/14992/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Луганської області від 02.03.2026 року у справі №910/14992/25 до припинення перебування ОСОБА_1 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції.
Зобов`язати ОСОБА_1 повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення апеляційного провадження у даній справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання. Порядок і строки її оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя Р.А. Гетьман
Суддя В.В. Россолов