Справа № 489/5107/26
Провадження № 2-а/489/58/26
Ухвала
Іменем України
08 червня 2026 року м. Миколаїв
Суддя Інгульського районного суду м.Миколаєва Костюченко Г.С., перевіривши виконання вимог статей 160, 161 КАС України за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
встановив:
03 червня 2026 до суду через систему " Електронний суд" звернувся позивач з позовом у якому, просить: поновити позивачу пропущений процесуальний строк на звернення до суду.
Скасувати Постанову про притягнення до адміністративної відповідальності від 20.10.2025 року серії АВ № 00008426.
Стягнути сплачений судовий збір.
Відповідно до ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, серед іншого, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними), чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху.
Ознайомившись з матеріалами позовної заяви суддя вказує про таке.
Частина перша статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до абзацу першого частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права (свобод чи інтересів), - це підтверджений відповідними доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день винесення рішення, яке оскаржується, якщо воно приймалося за участю особи, або день вчинення дії, яка оскаржується, якщо особа була присутня під час вчинення цієї дії, чи день, коли особа дізналася про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Якщо такий день точно встановити неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому, вжите у частині другій статті 122 КАС твердження "особа повинна була дізнатися" слід розуміти як презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав, а тому сама по собі необізнаність позивача з фактом порушення його прав не є підставою для автоматичного і безумовного поновлення строку звернення до суду.
При визначенні початку перебігу строку звернення до суду суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльності), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися про дійсний стан свого права (інтересу) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Аналогічний підхід до тлумачення поняття "повинен був дізнатися", що вжите у статті 122 КАС України, неодноразово висловлювався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 червня 2021 року (справа №805/4179/18-а), від 26 травня 2021 року (справа №320/1778/20), від 28 травня 2021 року (справа №521/21455/16-а), від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19), від 21 лютого 2020 року (справа №340/1019/19).
Отже при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до суду із позовом першочергово слід визначитись зі строком, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин, та моментом початку його перебігу. Лише після встановлення зазначених обставин суд переходить до оцінки поважності причин пропуску такого строку, якщо він дійсно був пропущений.
Як встановлено судом, предметом оскарження у даній справі є Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від 20.10.2025 року серії АВ № 00008426.
При цьому, вказана постанова була оскаржена позивачем в досудовому (адміністративному) порядку до Державної служби України з безпеки на транспорті, яка своїм рішенням від 29.12.2025 року залишила скаргу позивача без задоволення, аПостанову без змін.
До суду з даним позовом позивач звернувся - 02.06.2026 року.
Питання строків звернення до суду як і з попереднім використанням досудового порядку вирішення спору, так і без застосування зазначеної процедури було предметом неодноразового розгляду Верховним Судом і станом на сьогодні практика Верховного Суду з цього питання є сформованою і усталеною.
Частиною 4 ст. 122 КАС України передбачено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.
Статтею 20 КАС України передбачено, що місцевим судам як адміністративним судам підсудні, в тому числі, адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).
Тобто, вказаною нормою закону безальтернативно визначено, що оскаржити рішення суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності можливе лише протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови).
Підсумовуючи вказане, судом встановлено, що позивачем пропущений десятиденний строк, який закінчився 31.10.2025 року.
При цьому звернення до суду з пропуском строку, визначеного приписами статті 286 КАС України, за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
При цьому, норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
У постанові від 18 травня 2023 року по справі № 560/19830/21 Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування. Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем до позову додано заяву про поновлення пропущеного строку, якою в якості поважних причин пропуску строку звернення до суду просить визнати такі обставини, як знаходження керівника товариства у відряджені у період з 10.01.2026 по 25.05.2026 згідно наказу № П-26 від 09.01.2026.
Надаючи оцінку вказаним аргументам позивача, суд зауважує, що знаходження керівника товариства у відрядженні у м.Львів тривалий час не звільняє його від обов`язку, як мінімум цікавитися роботою товариства та іншими організаційними питаннями забезпечення діяльності товариства.
Відрядження є плановою робочою подією, і особа, тим паче керівник, повинна була передбачити його та вжити заходів для своєчасного подання скарги (наприклад, підготувати документи заздалегідь, подати через «Електронний суд» або доручити представнику).
Навіть якщо позивач фізично перебував у відрядженні це не є безумовною підставою, якщо не доведено, що він не мав доступу до Інтернету для направлення скарги онлайн через систему Електронний Суд.
Перебування у відрядженні належить до організаційної діяльності підприємства, тому такі труднощі залежать від волевиявлення самої особи.
Крім того, протягом листопада 2025 - січня 2026 керівник товариства не перебував у відрядженні, а відтак право на звернення до суду могло бути реалізовано у встановлений законодавством строк, проте, відповідних доказів, які б свідчили про відсутність такої можливості, відповідач не надав.
Відтак у суду відсутні підстави вважати, що перебування керівника у відрядженні це обставини які унеможливлюють або значно ускладнюють реалізацію права на звернення до суду у встановленому процесуальним законом строки.
Більше того, вказані обставини на які посилається позивач свідчать лише про неналежну організацію роботи товариства, що і стало причиною пропуску строку звернення до суду.
Підсумовуючи вказане та враховуючи, що позивач у вказані заяві не вказує обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежали від волевиявлення позивача, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду з даним позовом, та не надав доказів на підтвердження таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у визнанні поважними причини пропуску строку звернення до суду та його поновленні.
При цьому, суд пропонує вказати інші підстави для поновлення строку звернення до суду із наданням доказів поважності причин пропуску такого строку шляхом надання відповідної заяви.
Частиною 1 ст. 123 КАС України передбачено, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
Відповідно до частини 1 статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Частиною 2 статті 169 КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Зважаючи на викладене, позовна заява відповідно до ч.1 ст.169 КАС України підлягає залишенню без руху із встановленням позивачу строку для усунення її недоліків.
Керуючись ст.ст.160, 161,ч. 1 ст. 169 КАС України,
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання поважними причини пропуску строку звернення до суду та його поновленні.
Позовну заяву залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали, а саме, надати заяву про поновлення строку звернення до суду із обов`язковим зазначенням інших обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів.
Копію цієї ухвали надіслати позивачу.
У разі невиконання вимог цієї ухвали позовна заява буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Г.С. Костюченко