У Х В А Л А
05.06.2026 Справа №607/12132/26 Провадження №2/607/5696/2026
місто Тернопіль
Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Герчаківська Ольга Ярославівна, ознайомившись із позовною заявою Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам,
В С Т А Н О В И Л А:
Представник Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» - адвокат Молень Р. Б. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам.
Проте вказана позовна заява не може бути прийнята судом до розгляду, виходячи з наступного.
В обґрунтування заявленого позову представник позивача покликається на те, що ОСОБА_1 з 23 липня 1991 року є членом Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» та власником гаража № НОМЕР_1 у цьому кооперативі, на підтвердження чого надає суду відповідну довідку.
Відповідно до п. 4.2. Статуту Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК», обов`язком члена кооперативу є раз в півроку сплачувати членські внески згідно кошторису на експлуатацію кооперативу затвердженого загальними зборами членів кооперативу, а в разі несплати внесків у встановлені строки, член кооперативу сплачує пеню згідно чинного законодавства.
Однак, відповідач впродовж останніх 10 років систематично не сплачував членські внески, як то передбачено Статутом Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК».
Постановою загальних зборів членів гаражного кооперативу «Шляховик» від 22 березня 2026 року встановлено розмір членських внесків на 2026 рік у розмірі 1500 грн, на підтвердження чого надає копію витягу з вказаної постанови. Пунктом 6 зазначеної постанови також встановлено, що члени кооперативу, в яких заборгованість зі сплати членських внесків більше 2 років, повинні сплачувати внески в розмірі, який відповідає внескам, прийнятим згідно кошторису на поточний рік, тобто на рік, в якому сплачуються внески. Враховуючи зазначене, станом на початок 2026 року у ОСОБА_1 сформувалась заборгованість зі сплати членських внесків у розмірі 15 000 грн, які позивач проситть стягнути з відповідача.
Водночас вивчивши предмет та підстави позову, суд вбачає обставини, які перешкоджають у відкритті провадження за позовом у справі № 607/12132/26.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Згідно із частиною четвертою статті 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.
У справі "Сокуренко і Стригун проти України" ЄСПЛ указав, що фраза "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria, заява N 7360/76) Європейська комісія з прав людини висловила думку, що термін "суд, встановлений законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів".
Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
15 травня 2025 року Верховний Суд в рамках справи № 201/9400/22, досліджував питання щодо підсудності справ по спору між членом кооперативу та кооперативом про стягнення внесків.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 127/21764/17, від 23 березня 2021 року у справі № 367/4695/20).
Особливості ведення господарської діяльності кооперативами визначені Законами України «Про кооперацію».
За змістом визначень у статті 2 Закону України «Про кооперацію»: кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об`єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування; обслуговуючий кооператив - кооператив, який утворюється шляхом об`єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі кооперативи надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу; членський внесок - грошовий неповоротний внесок, який періодично сплачується членом кооперативного об`єднання для забезпечення поточної діяльності кооперативного об`єднання; цільовий внесок - грошовий чи інший майновий внесок члена кооперативу, що вноситься понад пай до спеціального фонду кооперативу для забезпечення виконання конкретних завдань кооперативу.
Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, житлово-будівельні (житлові), обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо. Права учасників (членів) кооперативу та його статутних органів, визначені законом, не можуть бути звужені (обмежені) установчими документами кооперативу, рішеннями його статутних органів чи правочинами між кооперативом та його учасниками (членами). Положення установчих документів кооперативу, рішення його статутних органів чи правочини між кооперативом та його учасниками (членами), які звужують (обмежують) права учасників (членів) кооперативу, визначені законом, є нікчемними. Кооператив є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків та може мати печатки (стаття 6 Закону України «Про кооперацію»).
У частині першій статті 8 цього Закону передбачено, що статут кооперативу є правовим документом, що регулює його діяльність.
На підставі статті 19 Закону України «Про кооперацію» для досягнення мети своєї діяльності кооператив набуває та використовує майно, фінансові та інші ресурси. Джерелами формування майна кооперативу є: вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї; майно, добровільно передане кооперативу його членами; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; кошти, що надходять від створених кооперативом підприємств, установ, організацій; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних інші надходження, не заборонені законодавством. Кооператив є власником будівель, споруд, грошових та майнових внесків його членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої передбаченої статутом діяльності, а також іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених законом. Володіння, користування та розпорядження майном кооперативу здійснюють органи управління кооперативу відповідно до їх компетенції, визначеної статутом кооперативу.
У статті 10 Закону України «Про кооперацію» передбачено, що членами кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, юридичні особи України та іноземних держав, що діють через своїх представників, які внесли вступний внесок та пай у розмірах, визначених статутом кооперативу, додержуються вимог статуту і користуються правом ухвального голосу. Членом кооперативу може бути фізична особа, яка досягла 16-річного віку і виявила бажання брати участь у його діяльності. Кооператив зобов`язаний вести облік своїх членів та видати кожному з них посвідчення про членство.
У разі виходу або виключення з кооперативу фізична чи юридична особа має право на одержання своєї загальної частки натурою, грішми або (за бажанням) цінними паперами відповідно до їх вартості на момент виходу, а земельної ділянки - у натурі. Строк та інші умови одержання членом кооперативу своєї загальної частки встановлюються статутом кооперативу, при цьому строк одержання зазначеної частки не може перевищувати двох років, а відлік його розпочинається з 1 січня року, що настає з моменту виходу або виключення з кооперативу. Право власності членів кооперативу - фізичних осіб на свою загальну частку успадковується (частина третя статті 21 Закону України «Про кооперацію»).
Отже, обслуговуючий кооператив незалежно від напряму його діяльності є господарською організацією - юридичною особою, яка здійснює некомерційну господарську діяльність із часу державної реєстрації на підставі закону та свого статуту. Відповідно, члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними. Ця правова позиція висловлена та підтримана Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах: від 24 квітня 2019 року у справі № 509/577/18, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/7554/18, від 29 травня 2019 року у справі № 592/2083/15-ц, від 17 грудня 2019 року у справі № 904/4887/18.
Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, є корпоративними в розумінні пункту 3 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) незалежно від того, чи є позивач та інші учасники справи акціонерами (учасниками) юридичної особи, і мають розглядатися за правилами ГПК України (постанови від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року у справі №509/577/18 дійшла висновку, що члени обслуговуючого кооперативу незалежно від напряму його діяльності, є носіями корпоративних прав, а відносини між його членами та кооперативом, які пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, є корпоративними.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі №592/2083/15-ц дійшла висновку, що спір за позовом про стягнення з члена споживчого товариства несплачених додаткових пайових внесків, передбачених статутом, виник з корпоративних відносин, а тому його варто розглядати за правилами господарського судочинства.
Отже, з огляду на предмет спору, член Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» ОСОБА_1 є носієм корпоративних прав, а відносини між кооперативом та його членами, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, - корпоративними.
Враховуючи вищевикладене, з огляду на те, що спір у даній справі виник між кооперативом та його членом щодо стягнення членських та цільових внесків, які справляються для забезпечення поточної діяльності кооперативу, суд доходить висновку, що у силу положень пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України справа № 607/12132/26 за позовом Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» до ОСОБА_1 підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Подібних за змістом висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 11 вересня 2024 року у справах № 916/5232/23 та № 916/5527/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 916/2670/23.
За таких обставин, вважаю за необхідне відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України відмовити у відкритті провадження у справі за позовними вимогами Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам.
Одночасно роз`яснюю позивачу його право звернутися до господарського суду з позовною заявою в порядку господарського судочинства.
На підставі викладеного та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя,
П О С Т А Н О В И Л А:
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою Гаражного кооперативу «ШЛЯХОВИК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по членським та цільовим внескам.
Роз`яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Тернопільського міськрайонного суду
Тернопільської області О. Герчаківська