Справа № 509/3695/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 червня 2026 року. Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт Овідіополь заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна подружжя,-
ВСТАНОВИВ :
04 червня 2026 року редставник позивача ОСОБА_1 , адвокат Сабура С.О. звернулась до Овідіопольського районного суду Одеської області, із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд:
- забезпечити позов шляхом накладення арешту на майно, власником якого зареєстрований Відповідач, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , а саме: нерухоме майно - двоповерхова чотирикімнатна квартира загальною площею 163,20 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1254550251108).
Судом встановлено, 21 вересня 2012 року між Позивачем, ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (далі-Позивач) та Відповідачем, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 (далі - Відповідач) був укладений шлюб, про що був зроблений актовий запис №422 від 21.09.2012 року, та підтверджується Свідоцтвом про шлюб Серія НОМЕР_3 від 13.02.2026 року, виданий Чорноморським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Одеському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (копія Свідоцтва додається до позову, оригінал зберігається у Позивача). 18.05.2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності з номером 1254550251108 за Відповідачем було зареєстроване право власності на квартиру, загальною площею 163,2 кв.м. (житлова площа 93 кв.м.), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (далі - Квартира), що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 87741537 від 23.05.2017 року (копія надається до позову, оригінал зберігається у Відповідача).
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути спів мірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п. 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до
незворотних наслідків.
Відповідно до п. 5 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» при розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб. Суд не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов`язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).
Відповідно до п. 6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
Враховуючи, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу які би підтверджували його не обґрунтованні побоювання, що у можливості відчуження відповідачем вказаного житлового будинку, право власності на який було набуто під час шлюбних відносин між позивачем та відповідачем, у зв`язку з чим судом не вбачається підстав, а натомість суд вважає, що заява позивача про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного суду України
№ 9 від 22.12.2006 р., -
УХВАЛИВ :
В задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, що подається одночасно з позовною заявою по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю подружжя та про поділ майна подружжя - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подачі в 15-денний строк з дня винесення ухвали апеляційної скарги.
Суддя Гандзій Д.М.