УХВАЛА
про повернення позовної заяви
м. Вінниця
08 червня 2026 р. Справа № 120/6875/26
Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Маслоід Олена Степанівна, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Ухвалою суду від 18.05.2026 дану позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду із наданням належних та допустимих доказів поважності причин його пропуску.
29.05.2026 за вх.№36041/26 до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій обґрунтовує поважність причин його пропуску тим, що про порушення свого права на отримання одноразової винагороди у розмірі 70 000 гривень за період з 19.11.2024 по 22.12.2024 позивач дізнався лише у лютому 2026 року. Представник зазначає, що 27.03.2025 позивач особисто подав рапорт щодо виплати цієї винагороди, яка нарахована не була, а сам остаточний розрахунок мав відбутися в день його виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 29.09.2025 (відповідно до ст. 116 КЗпП України та п. 242 Положення №1153/2008). З огляду на звичайні терміни виплат, позивач очікував повного розрахунку до 10.10.2025, після чого звернувся на гарячу лінію Міністерства оборони України « 1512» (запит № СА-19431087/2). У відповідь військова частина листом від 22.12.2025 № 2368/37044 повідомила, що командир батальйону не подавав позивача на виплату винагороди за спірний період. На надісланий у грудні 2025 року адвокатський запит військова частина відповіла листом від 13.02.2026 № 2368/6111, додавши довідку про доходи від 12.02.2026 № 308ФЕС, яка, на переконання представника позивача, офіційно й документально зафіксувала ненарахування вказаних сум та стала відліком строку звернення до суду з цим позовом.
Розглянувши заяву про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 року у справі №380/2355/20.
Так, в межах даної справи позивачем заявлено такі вимоги:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві одноразової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168, у розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання бойових завдань на лінії бойового зіткнення (за період з 19 листопада по 22 грудня 2024 року);
- зобов?язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві одноразову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім?ям під час дії воєнного стану" від 28.02.2022 №168, у розмірі 70 000 гривень за кожні 30 днів виконання бойових завдань на лінії бойового зіткнення (за період з 19 листопада по 22 грудня 2024 року).
Суд зазначає, що приписами ч. 5 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Водночас, відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції чинній з 19.07.2022) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 07.09.2023 у справі №620/1201/23.
До 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, дія ст. 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.
Враховуючи зазначене, на момент виникнення спірних правовідносин на них вже поширювалась дія приписів ст. 233 КЗпП України у редакції чинній з 19.07.2022, відтак для звернення до суду з вищевказаними позовними вимогами застосуванню підлягає тримісячний строк.
Також варто зауважити, що рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 ч. 1 ст. 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Вказаним рішенням Конституційний Суд України розмежував: тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Судом встановлено, що наказом відповідача від 29.09.2025 №272 позивач виключений зі списків особового складу частини у зв`язку зі звільненням з військової служби за станом здоров`я, отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 233 КЗпП України, яка пов`язує можливість звернутися до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні у тримісячний строк з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд враховує, що до позовної заяви долучено рапорт позивача від 27.03.2025, за змістом якого він звертався до відповідача із вимогою виплатити йому додаткову винагороду в розмірі 70 000 грн за кожні 30 виконання бойових завдань в період з 19.11.2024 по 22.12.2024, адже така винагорода не виплачена позивачеві.
Варто наголосити, що позивач у вказаному рапорті особисто зазначає: "За вказаний час (в т.ч. з 19.11.2024 по 22.12.2024) мною одноразова винагорода не отримувалась".
Таким чином, матеріалами позовної заяви повністю спростовується твердження представника позивача про те, що позивач дізнався про невиплату спірних сум лише у лютому 2026 року.
Позивач ще у березні 2025 року, під час проходження військової служби, достеменно знав про неотримання цих додаткової винагороди в підвищеному розмірі та самостійно ініціював питання їх виплати.
Крім того, за твердженням самої сторони позивача, у день виключення зі списків особового складу (29.09.2025), а також у межах звичайних термінів виплат (до 10.10.2025), повний розрахунок з ним проведено не було.
Більше того, наприкінці 2025 року позивач, за наслідками свого звернення на гарячу лінію Міністерства оборони України, отримав лист військової частини НОМЕР_1 від 22.12.2025 № 2368/37044, яким його офіційно поінформували про те, що командир батальйону взагалі не подавав його на виплату вказаної винагороди.
Отже, щонайменше у грудні 2025 року позивач вже отримав письмове підтвердження оскаржуваної бездіяльності відповідача.
За таких обставин, посилання представника позивача на те, що строк має обчислюватися лише з моменту отримання довідки про доходи у лютому 2026 року, є безпідставним.
Також варто зауважити, що по тексту заяви про поновлення строку звернення представник позивача самостійно вказує: "Про своє порушене право щодо нездійснення нарахування цього виду одноразової винагороди позивач дізнався після проведення з ним остаточного розрахунку, а саме після звільнення з військової служби".
Отримання довідки у лютому 2026 року є лише повторною фіксацією факту, який був відомий позивачу з березня 2025 року (з моменту подання рапорту) та остаточно підтверджений у вересні-жовтні 2025 року при звільненні, а також листом відповідача від 22.12.2025.
Суд також вказує, що факт отримання відповіді на адвокатський запит у лютому 2026 року є лише наслідком дій самого представника, а не новою правовою обставиною, яка могла б обнулити початок перебігу процесуального строку, що розпочався значно раніше.
Враховуючи наведене в сукупності, суд вважає, що твердження, на які представник позивач посилається у своїй заяві, не можуть вважатись поважними для поновлення такого строку, оскільки дотримання строку звернення до суду, в даному випадку, залежали виключно від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, і не пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, тобто є неповажними.
Суд зазначає, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, згідно із частинами першою, другою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Положення ч. 2 ст. 123 КАС України кореспондують приписам п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, якими передбачено, що позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Отже, суд доходить висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до ч. 6 ст. 169 КАС України про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу.
Суд роз`яснює, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст. 120, 122, 123, 160, 161, 169, 171, 248, 255, 256 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії разом з доданими до неї матеріалами повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Маслоід Олена Степанівна