ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ПРО ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РУХУ
08 червня 2026 року Справа № 280/5463/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
03 червня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_5 ), що полягає у невнесенні до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.06.2025 № 161-РС відомостей про причинний зв`язок інвалідності ОСОБА_1 з проходженням військової служби, за наявності встановленого рішеннями експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.05.2025 (рішення № 250/25/609/Р) та від 12.05.2026 (рішення № 144/26/1666/Р) причинного зв`язку інвалідності з проходженням військової служби;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) внести зміни до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.06.2025 № 161-РС у частині підстави звільнення ОСОБА_1 шляхом доповнення формулювання підстави звільнення зазначенням: «за станом здоров`я: за наявності інвалідності, пов`язаної з проходженням військової служби», замість «за станом здоров`я: за наявності інвалідності»;
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_5 ) щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі щомісячних та одноразових надбавок, доплат, підвищень та премій, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги на оздоровлення) за період з грудня 2022 року по 19 травня 2023 року включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати, визначити розмір недоплаченої заборгованості та виплатити ОСОБА_1 за період з грудня 2022 року по 19 травня 2023 року включно грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію), а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, компенсацію за невикористану відпустку та грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_5 ), що полягає у невключенні до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних основних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) перерахувати, визначити розмір недоплаченої заборгованості та виплатити ОСОБА_1 компенсацію при звільненні за невикористані ним дні оплачуваних відпусток, а саме: щорічних основних відпусток у кількості 5 діб за 2022 рік, 10 діб за 2023 рік, 30 діб за 2024 рік, 18 діб за 2025 рік, а також щорічних додаткових відпусток учаснику бойових дій за 2024 та 2025 роки, обчисливши суму компенсації виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
За приписами статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно пункту 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічною службою розуміється діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Суд звертає увагу на те, що строк звернення до суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Законодавче обмеження строку оскарження рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).
Верховний Суд в постанові від 11.11.2021 у справі № 260/611/21 зазначив, що «строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Позивач оскаржує бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_5 ), що полягає у невнесенні до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.06.2025 № 161-РС відомостей про причинний зв`язок інвалідності ОСОБА_1 з проходженням військової служби, за наявності встановленого рішеннями експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 21.05.2025 (рішення № 250/25/609/Р) причинного зв`язку інвалідності з проходженням військової служби.
Відтак, про існування підстав для внесення відповідачем змін до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.06.2025 № 161-РС позивачу було відомо ще в червні 2025 року.
Однак, майже рік жодних заходів позивачем щодо захисту своїх прав не вжито (доказів протилежного суду не надано).
Позовну заяву сформовано в системі електронний суд лише 02.06.2026.
Відтак, суд висновує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду з позовом в частині оскарження бездіяльності Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , як правонаступника Військової частини НОМЕР_5 ), що полягає у невнесенні до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 27.06.2025 № 161-РС відомостей про причинний зв`язок інвалідності ОСОБА_1 з проходженням військової служби.
Також, відповідно до статті 233 Кодексу Законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Строк звернення до адміністративного суду це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів.
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть уважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Відповідно до матеріалів позову остаточний розрахунок з позивачем проведено 31.07.2025.
Підпунктом 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 № 280 (далі - Правила №280) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках, зокрема, вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.
Згідно з абзацом першим пункту 11.3 розділу 11 Правил №280 грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.
Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий залишається в діловодстві фінансового органу військової частини (абзац п`ятий пункту 11.3 розділу 11 Правил №280).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил №280. Ця форма передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.
Окрім цього, форма грошового атестата передбачає пункт 14 такого змісту: «14. Правильність даних, зазначених в атестаті, підтверджую ….. (підпис військовослужбовця).».
Отже, про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби, або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини шляхом засвідчення особистим підписом на грошовому атестаті.
Відтак, при звільненні позивача зі служби йому було вручено грошовий атестат із зазначенням складових грошового забезпечення, що виплачувалося у період проходження служби.
Разом з тим, позивач протягом 3-х місяців з дня отримання грошового атестату не звернувся до суду з позовною заявою щодо невиплати йому індексації грошового забезпечення у повному обсязі, що свідчить про пропуск строку звернення до суду.
При цьому, суд зазначає, що строк звернення до суду не обмежений лише в частині позовних вимог по 18.07.2022, в подальшому законодавцем змінено правове регулювання відносин щодо виплати заробітної плати, а тому з 19.07.2022 застосовується трьох місячний строк звернення до суду.
Водночас, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/25, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Як вказано самим позивачем про порушення його прав він дізнався 31.07.2025. Саме з цією подією пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, що відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2026 по справі №400/11972/24.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.
З урахуванням наведених норм права та з огляду на те, що з цим позовом позивач звернувся до суду лише 02.06.2026, суд вбачає пропуск тримісячного строку звернення до суду в частині позовних вимог щодо виплати йому грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення, а також, врахування до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних основних та додаткових) за 2022, 2023, 2024 та 2025 роки.
Згідно з частиною шостою статті 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з ч. 1 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Оцінивши наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду доводи позивача, суд не вбачає підстав для його задоволення.
У вказаному клопотанні позивачем наведено нормативне регулювання правовідносин, що стосуються дотримання процесуального строку, але позивачем не вказано конкретних, об`єктивних та непереборних підстав, які перешкоджали йому майже рік виявити зацікавленість з приводу повноти нарахування дотримання його прав у спірний період.
Слід відмітити, що при зверненні до суду особа повинна довести той факт, що вона не могла дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернулася за його захистом до суду упродовж встановленого процесуального строку звернення до суду. На противагу, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Тому у цьому аспекті потребують підтвердження обставини, які завадили реальній, об`єктивній можливості позивача виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації щодо проведеного розрахунку спірних сум, виплачених при звільненні зі служби, принаймні у межах місячного строку звернення до суду у цій категорії спорів.
Отже, для усунення недоліків позовної заяви позивач має надати заяву про поновлення строку звернення до суду з доказами поважності причин його пропуску.
Частиною 4 ст. 161 КАС України встановлено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Відповідно до частини першої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 ст. 94 КАС України встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Згідно з ч. 2 ст. 43 КАС України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Для підтвердження адміністративної дієздатності фізичним особам необхідно надавати, зокрема, паспорт (належним чином засвідчені копії), реєстраційний номер облікової картки платника податків тощо.
Проте до позовної заяви не надано копії документів щодо посвідчення особи позивача, копії реєстраційного номеру облікової картки платника податків, що позбавляє суд можливості визначити адміністративну процесуальну правосуб`єктність позивача.
Суд зазначає, що у відповідності до частини п`ятої статті 246 КАС України в резолютивній частині рішення мають бути зазначені, зокрема, повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків сторін (для фізичних осіб), за його наявності, або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (пункт 4).
Слід звернути увагу, що згідно приписів Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про захист персональних даних", персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована, або може бути конкретно ідентифікована.
Відтак, інформація щодо особи позивача у її паспорті, рівно як і РНОКПП - є персональними даними позивача.
Отже, копії паспорта, РНОКПП можуть бути завірені лише власником відповідних документів на кожному розвороті копії.
Також, відповідно до частини 1 статті 172 КАС України, в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов, зокрема факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення).
Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного права і обов`язку.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору.
Таким чином, у випадку заявлення позивачем в одній позовній заяві кількох вимог, що становлять предмет позову, вказані вимоги мають виникати з однакових юридичних фактів, тобто мати єдині підстави позову, оскільки в протилежному випадку виникають різні позови, які підлягають розгляду в окремих самостійних провадженнях.
За своїм процесуальним призначенням інститут об`єднання позовних вимог забезпечує правильність і одностайність розгляду та вирішення окремих позовних вимог, які можуть бути розглянуті як самостійні справи, але об`єднуються пов`язаністю вимог, тобто вимог, які випливають з одних і тих же правовідносин.
Крім того, об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також унеможливити винесення різних рішень за однакових обставин.
Отже, порушенням правила об`єднання вимог є об`єднання непов`язаних вимог, тобто таких, які не пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.
Такий підхід щодо неможливості об`єднання позовних вимог, що належить розглядати в окремих самостійних провадженнях, головним чином спрямовано на забезпечення дотримання принципу ефективного захисту порушеного права особи.
З огляду на предмет даного спору фактично, звернувшись до суду з таким позовом, позивач має намір одночасно врегулювати усі наявні у нього спірні правовідносини з відповідачем, незважаючи на те, що фактичні обставини та докази в обґрунтування позовних вимог мають індивідуальний характер, а також не враховуючи, що таке об`єднання непов`язаних між собою вимог значно ускладнить розгляд справи.
Крім того, позивачем не наведено в позовній заяві обставин, що свідчать про пов`язаність між собою вказаних позовних вимог підставою виникнення або поданими доказами. Отже за поданою позивачем позовною заявою фактично підлягають вирішенню 3 окремі спори.
З наведеного вбачається, що позивачем у поданій до суду позовній заяві об`єднано вимоги, які не пов`язані між собою підставою виникнення або поданими доказами.
Отже, суддя дійшов висновку, що подані на обґрунтування позовних вимог документи, не є пов`язаними між собою, а тому підстав для застосування положень статті 172 КАС України суддею не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Наведені обставини свідчать про невідповідність поданої позовної заяви вимогам, встановленим ст. 161 КАС України, та перешкоджають відкриттю провадження у справі.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід залишити без руху.
Згідно частини третьої статті 169 КАС України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 171, 241, 243, 248 КАС України, суддя -
УХВАЛИВ:
У задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_3 ( АДРЕСА_4 ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом подання до суду: заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом та докази поважності причин його пропуску, уточненої позовної заяви, з урахуванням правил об`єднання позовних вимог, копії паспорту та РНОКПП позивача.
Зазначені документи надіслати до суду супровідним листом з посиланням на номер справи.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала виготовлена та підписана 08 червня 2026 року.
Суддя О.О. Артоуз