РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
з питань забезпечення позову
09 червня 2026 року м. Рівне №460/9363/26
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді С.М. Дуляницька, розглянувши клопотання Державного Закладу "Луганський державний медичний університет" з питань забезпечення адміністративного позову по справі за позовом
Державного Закладу «Луганський державний медичний університет»
до Державної служби якості освіти України
про про забезпечення позову,
В С Т А Н О В И В :
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов Державного Закладу "Луганський державний медичний університет" (далі - позивач) до Державної служби якості освіти України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати незаконними дії Державної служби якості освіти України щодо здійснення позапланової перевірки у період з 09 до 18 лютого 2026 року на підставі Наказу Державної служби якості освіти України від 30.01.2026 №01-12/16 "Про позапланову перевірку Державного закладу "Луганський державний медичний університет" (зі змінами, внесеними наказом Державної служби якості освіти України від 13.02.2026№ 01-12/21) та визнати протиправним та скасувати розпорядження Державної служби якості освіти України від 25 лютого 2026 року № 01-13/13-р "Про усунення порушень, виявлених у ході проведення позапланової перевірки Державного закладу "Луганський державний медичний університет".
Ухвалою суду від 04.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін
Ухвалою суду від 02.06.2026 відмовлено в задоволенні заяви Державного Закладу «Луганський державний медичний університет» про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
08.06.2026 представник позивача подав заяву про забезпечення позову, в якій просить суд: зупинити дію розпорядження Державної служби якості освіти України від 25 лютого 2026 року № 01-13/13-р «Про усунення порушень, виявлених у ході проведення позапланової перевірки Державного закладу «Луганський державний медичний університет» до набрання законної сили судовим рішенням у справі; заборонити Державній службі якості освіти України та її посадовим особам вчиняти дії, пов`язані з реалізацією та виконанням зазначеного розпорядження, до набрання законної сили судовим рішенням у справі.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем такого рішення, що зумовило звернення до суду. Заявником вказано про очевидну протиправність оскаржуваного рішення, зазначає, що реалізація розпорядження Державної служби якості освіти України від 25 лютого 2026 року № 01-13/13-р "Про усунення порушень, виявлених у ході проведення позапланової перевірки Державного закладу "Луганський державний медичний університет" унеможливить ефективний захист прав та законних інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також виконання рішення суду в разі задоволення позову. Крім того, позивач вважає, що у Розпорядженні № 01-13/13-р містяться висновки про порушення законодавства, які не відповідають фактам і документам, а також ґрунтуються на неповному дослідженні всіх, наданих для перевірки, документах, тобто пропонується усунути порушення, які фактично відсутні. Зазначає, що забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій органам владних повноважень не завдасть жодної шкоди ані будь-яким іншим особам, ані відповідачу. Зазначений спосіб забезпечення позову, з урахуванням обставин справи, є доцільним та адекватним заходом та полягає лише у тимчасовій забороні (на період розгляду справи до набуття законної сили постанови суду першої інстанції) вчиняти певні дії, тобто застосуванням заходів забезпечення позову не завдається більша шкода, ніж та, якій можна запобігти. Позивач вважає, що існує реальна небезпека заподіяння шкоди правам та законним інтересам Університету. За таких обставин захист прав та інтересів позивача на підставі майбутнього судового рішення може стати істотно ускладненим або взагалі неможливим, а для їх відновлення виникне необхідність у докладанні значних зусиль та витрат, у тому числі шляхом звернення до суду з новими позовними вимогами. Відтак невжиття заходів забезпечення позову у даній справі може істотно ускладнити ефективний захист прав та законних інтересів позивача до ухвалення рішення по суті спору. Крім того, отриманий після постановлення ухвали суду лист Державної служби якості освіти України від 04.06.2026 є новим доказом, який не був предметом оцінки суду під час розгляду попередньої заяви про забезпечення позову та підтверджує наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову, передбачених статтею 150 Кодексу адміністративного судочинства України. Необхідність забезпечення позову зумовлена тим, що оскаржуване розпорядження є чинним та породжує правові наслідки для позивача, а також передбачає механізми контролю за його виконанням після спливу встановленого строку. У разі відсутності належного підтвердження виконання розпорядження законодавством передбачено можливість ініціювання перевірки результатів його виконання та застосування заходів державного реагування, зокрема складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 188-54 КУпАП та направлення відповідних повідомлень уповноваженим особам. Таким чином, існує реальний ризик настання правових наслідків до ухвалення рішення у справі, які безпосередньо пов`язані з чинністю оскаржуваного розпорядження. Невжиття заходів забезпечення позову може призвести до реалізації зазначених процедур до моменту судового вирішення спору, що ускладнить ефективний захист прав позивача та потребуватиме додаткових процесуальних дій для відновлення його прав у разі задоволення позову.
Розглянувши подану заяву, суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частиною першою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Відповідно до частини першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
При цьому частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Аналіз змісту зазначених норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з частиною другою статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частини шостої статті 154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог і бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд зазначає, що саме суб`єкт звернення із відповідною заявою про вжиття заходів забезпечення позову повинен обґрунтувати існування передбачених статтею 150 КАС України підстав для забезпечення позову. Зазначений висновок узгоджується із нормою частини 1 статті 9 КАС України, в силу якої розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У той же час позивач не зазначив достатніх підстав, що б унеможливили захист прав, свобод та інтересів позивача без вжиття відповідних заходів, не надано належних доказів щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль і витрат. Ймовірність настання негативних наслідків щодо можливого ризику проведення перевірки, складання протоколу про адміністративне правопорушення та направлення відповідних повідомлень наразі не підтверджена.
Відтак, заявником не підтверджено існування очевидних ознак небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, отже, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.
Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі заявника, а ймовірність існування ризику, у зв`язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджена належними та допустимими доказами і ґрунтується лише на припущеннях заявника; наведена заявником ймовірність порушення його прав не є такою, що робить право на судовий захист ілюзорним або неможливим до виконання у майбутньому.
Позивач стверджує, що невжиття заходів призведе до перешкод у здійсненні освітньої діяльності, негативного впливу на права здобувачів, шкоди діловій репутації та проведення нових перевірок і накладення штрафів. Водночас, забезпечення позову в адміністративному судочинстві - це винятковий захід, який застосовується лише за наявності реальної, існуючої, а не умовної чи потенційної загрози. Самі по собі твердження про можливе погіршення репутації, негативний вплив на студентів чи викладачів є абстрактними припущеннями позивача, які не підтверджені жодними належними доказами. Інститут забезпечення позову не може використовуватися для усунення будь-яких гіпотетичних труднощів або як превентивний захід.
Позивач вказує, що отриманий ним лист ДСЯО від 04.06.2026 (після першої відмови суду від 02.06.2026) є новим доказом, оскільки відповідач зафіксував невиконання Розпорядження та згадав про можливість застосування штрафних санкцій та проведення перевірки виконання. Водночас, надсилання ДСЯО зазначеного листа є стандартною формою комунікації контролюючого органу із суб`єктом освітньої діяльності та реалізацією його законних повноважень. Вказівка на норми закону (зокрема ст. 12 ЗУ «Про основні засади державного нагляду (контролю)…») та нагадування про юридичну відповідальність є інформуванням, а не вчиненням протиправних дій чи створенням додаткових загроз. Правомірні дії контролюючого органу щодо моніторингу виконання його власних рішень не можуть розглядатися як загроза порушення прав позивача, оскільки вони ґрунтовно прописані в законі. Бажання позивача уникнути контролю за виконанням Розпорядження не є правовою підставою для зупинення цього контролю судом.
Позивач вказує на ризики складання протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 188-54 КУпАП та направлення повідомлень засновнику. Однак, захист прав у межах можливого провадження про адміністративне правопорушення чи оскарження штрафу здійснюється у визначений для цих процедур спосіб. Ефективний захист цих прав не ускладнюється, оскільки чинне законодавство чітко регламентує порядок оскарження кожного з цих потенційних рішень.
Суд звертає увагу на те, що забезпечення позову допускається, коли очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. При цьому, очевидна протиправність прийнятого рішення має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з`ясування чи додаткового доказування.
Позивач, обґрунтовуючи «очевидність ознак протиправності» оскаржуваного Розпорядження, фактично вимагає від суду надати правову оцінку законності акта індивідуальної дії на стадії розгляду заяви про забезпечення позову. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, при розгляді заяви про забезпечення позову суд не вправі давати правову оцінку законності оскаржуваного рішення, оскільки це є предметом розгляду справи по суті. Усі наведені позивачем аргументи є його суб`єктивним баченням правильного застосування норм матеріального права та оцінки первинних документів. Встановлення цих фактів вимагає повноцінного судового розгляду з дослідженням доказів та не може бути встановлено на стадії розгляду заяви про забезпечення позову. Без дослідження всіх обставин та доказів у справі на даній стадії судового розгляду задоволення вимог викладених у заяві про забезпечення позову зумовить фактичне вирішення судом спору по суті, що суперечить інституту забезпечення позову.
Суд наголошує, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав, передбачених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Натомість, вжиття заходів та забезпечення позову, в даному випадку, може свідчити про передчасний висновок суду про протиправність оскаржуваного рішення, що не узгоджується з метою застосування правового інституту забезпечення позову.
Зважаючи на викладене в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, а отже заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 150-158, 248, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У Х В А Л И В :
Відмовити Державному закладу "Луганський державний медичний університет" в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Повний текст ухвали складений 09 червня 2026 року.
Суддя С.М. Дуляницька