печерський районний суд міста києва
761/27915/25-ц
2-8125/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 червня 2026 року
Суддя Печерського районного суду м. Києва Єрмічова В. В., вирішуючи питання про відкриття провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, Перинального центру м. Києва про порушення прав людини, гарантованих Конституцією УРСР 1937 року та нормами міжнародного права, шляхом примусової зміни громадянства без добровільного волевиявлення,
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася з указаним позовом до Шевченківського районного суду м. Києва, який за підсудністю передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва.
Позивач просить поновити їй правовий статус як громадянина Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), визнати незаконними реорганізацію державної установи, зобов`язати органи державної влади вчинити певні дії, визнати недійсним паспорт громадянина України, виплатити заробітню плату, притягнути посадових осіб до кримінальної відповідальності, здійснити розгляд справи за цим позовом відповідно до чинних норм радянського законодавства з урахуванням "принципу безперервності правового статусу жінки з власним іменем Ірина та верховенства права".
Дослідивши позов з додатками, суддя дійшов такого висновку.
Згідно зі ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 20 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до статей 15, 16 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ, зокрема за Кодексом адміністративного судочинства України (ст. 17 КАС) віднесено до компетенції адміністративних судів.
У зв`язку з означеним вище, суди мають враховувати те, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Згідно зі ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори. Головна ознака - однією зі сторін у справі виступає суб`єкт владних повноважень (державний орган, орган місцевого самоврядування, посадова особа)
Дія кримінальної юрисдикції та положень Кримінального процесуального кодексу України поширюється на всі кримінальні правопорушення, вчинені на території України, а також на випадки, коли хоча б один з елементів злочину стався в межах держави, визначаючи територію, межі розслідування та підсудність справ (статті 4, 32 КПК).
Відповідно до ч. 5 ст. 188 ЦПК України не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Установлено, що у позовній заяві об`єднано декілька вимог, які не пов`язані між собою підставою виникнення та поданими доказами, а тому їх слід розглядати в порядку різних видів судочинства.
Зокрема вимоги, які стосуються трудових відносин з підстав перерахунку та виплати заробітної плати слід розглядати в порядку цивільного судочинства; вимоги до суб`єктів владних повноважень Міністерства закордонних справ України та Міністерства внутрішніх справ України щодо оскарження їхніх дій та рішень належать до публічно-правового спору, тому підлягать розгляду в порядку адміністративного судочинства; притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності - виключна компетенція органів досудового розслідування та суду в кримінальному процесі, а не предмет цивільного чи адміністративного позову.
Окрему увагу суд звертає на доводи обгрунтування позову із посиланням на Конституцію СРСР 1936 року та Конституцію УРСР 1937 року з вимогою здійснити судовий розгляд справи із застосуванням означених історико-правових актів тоталітарної доби, які були скасовані та засуджені через політику декомунізації. Щодо вимоги здійснити розгляд справи з урахуванням "принципу безперервності правового статусу жінки з власним іменем Ірина та верховенства права", то такий принцип є вигаданим та таким, щосуперечить ст. 8 Конституції України, а саме принципу верховенства права та ст. 58 Конституції України щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі, які не мають зворотної дії, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Поновлення статусу громадянина УРСР (СРСР) - неможливе, оскільки ця держава припинила існування, а правонаступництво визначене Конституцією України та законами про громадянство.
Визнання незаконними реорганізацій державних установ - це питання публічно-правового характеру, яке вирішується не в межах індивідуального позову, а через конституційні чи адміністративні механізми.
Зобов`язання органів влади вчинити дії - допускається лише в межах адміністративного судочинства та не може виходити за межі чинного законодавства.
Визнання недійсним паспорта громадянина України - компетенція органів ДМС, а не суду за позовом фізичної особи.
З урахуванням означеного вище, незаконні вимоги позивача застосувати Конституцію 1937 року (Конституцію УРСР) відхиляються як юридично нікчемні.
Відповідно до ст. 8 Основного Закону на території України діє виключно Конституція України 1996 року, яка має найвищу юридичну силу, закріплює основи суспільного ладу, форму правління, систему органів влади, а також фундаментальні права, свободи та обов`язки людини й громадянина. Усі інші закони повинні відповідати її нормам.
Крім того установлено, що позивач звертається до Шевченківського районного народного суду м. Києва, який, на думку останньої, є компетентним судом для розгляду цієї справи, оскільки підставою звернення є порушення прав, яке стосується громадян УРСР в складі суверенної держави СРСР.
Однак, суд з такою назвою не існує.
Натомість загальним судом першої інстанції, юрисдикція якого поширюється на Шевченківський район столиці України міста Києва, є Шевченківський районний суд міста Києва.
Під поняттям «суд» у практиці ЄСПЛ розуміється будь-який юрисдикційний орган, що вирішує питання, віднесені до його компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури. Поняття «суд», встановлене законом, поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Цей орган має бути встановлений законом (суд, утворений безпосередньо на підставі закону); суд діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції; суд діє в законному складі.
Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд має завжди бути встановленим законом. Це формулювання засвідчує принцип верховенства права, притаманний усій системі Конвенції та її протоколів, адже правовий орган, що не є встановленим відповідно до законодавства, завжди буде позбавлений леґітимності, яка вимагається в демократичному суспільстві для вирішення справ приватних осіб.
Отже, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п. 1 ст. 6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається належний суд, тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.
Отже поняття «суд», встановлений законом, включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З урахуванням означеного вище, позовна заява не відповідає нормам чинного законодавства, тому не підлягає розгляду, зокрема в порядку цивільного судочинства.
На підставі статей 8, 58, 124, 125 Конституції України, п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись ст. 19 КАС України, статтями 4, 32 КПК України, статтями 19, 186, 188, 259, 260 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України, Міністерства внутрішніх справ України, перинального центру м. Києва про порушення прав людини, гарантованих Конституцією УРСР 1937 року та нормами міжнародного права, шляхом примусової зміни громадянства без добровільного волевиявлення.
Повернути позивачеві заяву з доданими до неї документами.
Роз`яснити позивачу про право звернення до суду, утвореного та діючого на підставі Конституції України та Законів України, зокрема до суб`єктів владних повноважень - в порядку адміністративного судочинства; з вимогами, пов`язаними із трудовими відносинами - в порядку цивільного судочинства; з вимогою про притягнення посадових осіб до кримінальної відповідальності - в порядку кримінального судочинства.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя В. В. Єрмічова