ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
08 червня 2026 року Справа 160/15142/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної судової адміністрації України, до відповідача-2: Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
03 червня 2026 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 (далі - позивач) до відповідача-1: Державної судової адміністрації України, до відповідача-2: Державної казначейської служби України (далі - відповідачі), що надійшла в підсистемі «Електронний Суд», в якій позивач просить суд:
- стягнути з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2023 по 20.12.2023 в розмірі 431 305 (чотириста тридцять одна тисяча триста п`ять) грн. 38 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок, яка заподіяна прийняттям та застосуванням частини 1 статті 233 КЗпП України, яка 11 грудня 2025 року Рішенням Конституційного суду України у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною).
Позовна заява обґрунтована посиланнями на заподіяння позивачу матеріальної шкоди внаслідок застосування судом законодавчого акта, який згодом був визнаний неконституційним.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/15142/26 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяву на відповідність вимогам ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху, з наступних підстав.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 160 в позовній заяві зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Способи захисту визначено у ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зміст та обсяг порушеного права і виклад обставин, якими воно підтверджується, у кожному конкретному випадку можуть бути різними, але разом із цим принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові рамки події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставини, за яких можна ухвалити одне з обов`язкових процесуальних рішень, пов`язаних з визнанням позовної заяви прийнятною / неприйнятною.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.09.2024 року у справі №990/220/24.
Позовна заява обґрунтована передусім посиланням на Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-7/2024(337/24), яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Як стверджує позивач, суд апеляційної інстанції в межах справи №201/7977/24 застосував цю норму, яка в подальшому визнана неконституційною, через що позов позивача було залишено без розгляду та завдано таким чином позивачу шкоди.
В самому Рішенні Конституційного Суду України від 11.12.2025 року розрізнено правовий статус діючого працівника (врегульований ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України) та звільненого працівника (врегульований ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України). В основу рішення покладено непередбачення для працівників першої категорії права на поновлення строку звернення до суду (на відміну від працівників другої категорії, тобто - звільнених).
В постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2026 року у справі №200/8730/24 підкреслено відмінність як двох вказаних категорій працівників, так і відсутність юридичного значення для осіб, правовідносини за участю яких врегульовані ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України, Рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року.
В постанові Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2024 року вказано про звернення позивача «з пропуском тримісячного строку, передбаченого 233 КЗпП України, який у цій справі слід відраховувати від дати звільнення позивача з роботи - з 20 грудня 2023 року».
Отже, до позивача застосовано норму права для звільненого працівника - ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України. В той час як неконституційною визнано іншу норму права, яка до позивача не застосована.
Відповідно, позивачу належить навести обґрунтування позовної заяви в частині того, як до нього як звільненого працівника була застосована норма саме ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (для працюючих працівників), в т.ч. вказавши з чого саме це вбачається.
Окрім цього, позивач згадував в позовній заяві як постанову Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2026 року у справі №160/6949/20, так і постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц. На цю ж постанову Великої Палати Верховного Суду посилалась і Об`єднана палата, зазначаючи: «у спорах про відшкодування шкоди державою остання бере участь у справі як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно таку шкоду».
В даній справі позов подано до Державної судової адміністрації України та Державної казначейської служби України, однак жоден доказ у справі не вказує не лише на заподіяння цими органами позивачу шкоди, а й взагалі на будь-які правовідносини між ними.
Відповідно, позивачу належить обґрунтувати яким чином за по суті зміст постанови Дніпровського апеляційного суду має відповідати Державна судова адміністрація України.
Також позивач просить стягнути на його користь «матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 11.04.2023 по 20.12.2023 в розмірі 431 305 (чотириста тридцять одна тисяча триста п`ять) грн. 38 коп. та витрат на правову допомогу в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) гривень 00 копійок».
Порівнюючи такі вимоги з вже згаданою постановою Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24.02.2026 року у справі №160/6949/20 слід зауважити, що в цій справі негативні наслідки для особи наставали саме через відповідача (він платив заробітну плату не в повному розмірі). В свою чергу в даній справі для позивача негативними наслідками, як вбачається з позовних вимог, є «неотримана середня заробітна плата за час вимушеного прогулу … та витрати на правову допомогу».
Відповідно, позивачу належить обґрунтувати яким чином ці негативні наслідки настали для нього у зв`язку з застосуванням раніше вказаних норм права вищевказаними суб`єктами, в т.ч. вказати чи виникла «неотримана заробітна плата та витрати на правову допомогу» через поведінку або рішення Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації, Державної казначейської служби України.
Суд зазначає, що визначатися з предметом спору має саме позивач, оскільки саме він є ініціатором судового процесу, а суд створює умови для реалізації ним процесуальних прав сторони спору.
Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 826/16958/17.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України).
За таких обставин, суд вважає, за необхідне, дану позовну заяву залишити без руху із наданням строку для усунення недоліків.
Керуючись ст. ст. 160, 169, 171, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до відповідача-1: Державної судової адміністрації України, до відповідача-2: Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди - залишити без руху.
Запропонувати позивачу протягом десяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надати до суду:
- позовну заяву, оформлену відповідно до викладених в мотивувальній частині цієї ухвали зауважень, разом з доказами її направлення іншим учасникам справи в підсистемі «Електронний суд».
Роз`яснити позивачу, що відповідно до пункту 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати особі, що звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями), згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко