КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
10 червня 2026 року Київ № 320/23901/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про забезпечення позову в межах адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду 08.04.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 в особі представника з позовом (зареєстрований 09.06.2026) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення, про яке повідомлено листом від 05.12.2025 2600-0404-8/210648 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про утримання з позивача надміру виплачених сум пенсій;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повернути позивачу, ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 ) всі кошти, утримані з його пенсії на підставі рішення, про яке повідомлено листом від 05.12.2025 2600-0404-8/210648 та стягнуті установою банку з поточного рахунку.
Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 10.06.2026), відповідно до якої просить:
- зупинити дію рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві;
- заборонити Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати будь-які утримання, відрахування, стягнення надміру виплачених сум пенсій на підставі рішення, про яке повідомлено листом від 05.12.2025 2600-0404-8/210648 з позивача, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходив із такого.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 Верховний Суд виснував: Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Зміст названих норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує, що 05.06.2025 засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» рекомендованим листом за номером відстеження 0601152738050 заявнику надійшов Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального стану особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, дата прийняття рішення - 09.04.2025, номер рішення - ЦО-8404 (далі - Витяг), яким встановлено, що команда вивчила надану медико-експертну документацію та дійшла висновку, що ступінь обмеження життєдіяльності відповідає незначному ступеню, що не дає підстав для встановлення групи інвалідності з 26.02.2024. Зазначено також, що до таких висновків команда дійшла керуючись Постановою КМУ № 1317 від 03.12.2009 (пункт 9 Витягу).
Однак, з таким рішенням експертної команди заявник категорично не згоден та вважає його таким, що підлягає скасуванню. У зв`язку із цим він звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом щодо визнання протиправним та скасування рішення номер ЦО-8404 від 09.04.2025.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 160/23707/25 суд ухвалив адміністративний позов - задовольнити.
Визнано протиправним та скасовано рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонального стану особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» № ЦО-8404 від 09.04.2025.
За цей час заявник пройшов оцінювання функціонального стану особи, за яким з 25.07.2025 визнаний особою з інвалідністю ІІІ (третьої) групи на 3 роки згідно з рішенням 144/25/3669/Р від 09.09.2025.
У жовтні 2025 року ГУ ПФУ в м. Києві звернулось до банківської установи, де у заявника відкритий рахунок для отримання соціальної виплати, з вимогою стягнути установою банку з поточного рахунку заявника кошти в розмірі 2634 грн 65 коп., які було стягнуто з рахунку без жодного попередження про таке рішення заявника.
При цьому, уже після стягнення коштів з рахунку заявника у жовтні 2025 року, лише 29.12.2025 заявнику від ГУ ПФУ в м. Києві, засобами поштового зв`язку рекомендованим листом за номером відстеження R067057516507, надійшов лист від 05.12.2025 2600-0404-8/210648 з інформацією про нараховану переплату пенсії за період з 26.02.2024 по 30.06.2025 в розмірі 49432 грн 69 коп. Також зазначено, що на запит Головного управління установою банку з його поточного рахунку було повернуто кошти в розмірі 2634 грн 65 коп., а залишок невідшкодованої суми переплати пенсії становить 46798 грн 04 коп. Заявнику запропоновано добровільно вирішити питання щодо повернення надміру виплачених коштів. Натомість в разі ненадходження коштів на рахунок Головного управління, переплата пенсії буде утримуватись по 20% від розміру пенсійної виплати щомісячно, починаючи з 01.02.2026 до повного погашення.
Оскільки рішення суду у справі № 160/23707/25 мало набрати законної сили після 09.01.2026, заявником 15.01.2026 було подано заяву до ГУ ПФУ в м. Києві з проханням скасувати рішення про утримання по 20% від розміру пенсійної виплати заявника щомісячно, починаючи з 01.02.2026 до повного погашення та повернути стягнуті установою банку на запит Головного управління кошти в розмірі 2634 грн 65 коп. на поточний рахунок заявника.
Також при нарахуванні пенсії 13.02.2026 та 13.03.2026 заявнику зараховано вже меншу суму у розмірі 2 658,40 грн та 2 980,00 грн, тобто вже з утриманням розміру пенсійної виплати, яка ще в січні 2026 року була нарахована у розмірі 3323,00 грн.
Враховуючи зазначені обставини, заявник просив суд вжити заходів забезпечення позову, адже невжиття таких заходів істотно ускладнить виконання рішення суду у цій справі та може спричинити необхідність повернення коштів в окремому судовому процесі.
Зазначив, що пенсія є одним із способів захисту прав заявника як особи з інвалідністю. Конституційно закріпленим є право на соціальний захист, який призначений для забезпечення особи з інвалідністю можливістю зменшення фінансового навантаження, в тому числі, пов`язаного з його обмеженою здатністю до трудової діяльності та постійною потребою в медикаментозному лікуванні, засобах індивідуальної реабілітації. Відповідач же вчиняє протиправні дії, усвідомлюючи рівень шкоди, завданий ним заявнику.
Суд уважає названі мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.
Таким чином, у разі забезпечення цього позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та заборони Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві здійснювати будь-які утримання, відрахування, стягнення надміру виплачених сум пенсій на підставі рішення, про яке повідомлено листом від 05.12.2025 2600-0404-8/210648 з позивача, до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.
Натомість, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Метою забезпечення позову є невідкладне реагування суду задля запобіганню можливого порушення прав позивача та можливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б указували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі за його позовом.
Важливим для врахування є те, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності рішення відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак його протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Леонтович А.М.