УХВАЛА
10 червня 2026 року
м. Київ
справа №420/42913/25
адміністративне провадження № К/990/24042/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Радишевської О.Р., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,
У С Т А Н О В И В :
ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відділ, позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Відділ ПВР в Одеській області Південного МУ Мін`юсту, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною та скасувати постанову виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 19.11.2025 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.01.2026 позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу усунути недоліки протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням причин пропуску такого строку та наданням відповідних доказів, документа про сплату судового збору у розмірі 2422,40, уточнену позовну заяву з необхідністю уточнити коло учасників процесу та зазначивши ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження НОМЕР_1.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20.01.2026 у задоволенні клопотання про звільненні / відстрочення / розстрочення сплати судового збору відмовлено та встановлено новий строк на усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів після отримання копії даної ухвали.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 відмовлено у задоволенні клопотання про звільненні, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, а позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки у встановлений судом строк не усунуто недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду першої інстанції від 18.02.2026 та від 20.01.2025.
Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Відділом подано апеляційну скаргу до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2026 у справі № 420/42913/25 про повернення позовної заяви залишено без змін.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Відділ, звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду (далі - Суд) із цією касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно із пунктами 3, 5 та 6 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з частиною другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Згідно з частини другої статті 169 КАС України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Частиною першої та підпунктом 1 пунктом 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі- Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 01.01.2024 прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 3028 гривень.
Відповідно до статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано суб`єктом владних повноважень, ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності).
Відділ не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає протиправним, передчасним повернення позовної заяви судом першої інстанції. Скаржник наголошує на тому, що повернення позову з формальних підстав без надання реальної та додаткової можливості для усунення недоліків є непропорційним і таким, що надмірно обмежує його гарантоване Конституцією України право на доступ до правосуддя.
Обґрунтовуючи поважність причин неможливості своєчасної сплати судового збору у визначений судом строк, заявник посилається на комплекс об`єктивних перешкод. Зокрема, скаржник вказує на введення та дію воєнного стану, специфіку виконання службових обов`язків військовослужбовцями в умовах збройної агресії, безпосереднє перебування підрозділу в зоні ведення бойових дій та пов`язані з цим суворі обмеження у доступі до документів. Окремим ключовим аргументом є відсутність своєчасного цільового фінансування з боку Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, що позбавило установу фінансової спроможності сплатити збір.
Як слідує із змісту оскаржуваних рішень, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду позовну заяву Відділу було залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам процесуального закону. Позивачу було надано строк для усунення виявлених недоліків шляхом надання доказів сплати судового збору, уточнення повного кола учасників справи, надання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду, а також зазначення обов`язкового ідентифікатора виконавчого провадження.
На виконання вимог зазначеної ухвали позивачем було подано клопотання про звільнення від сплати судового збору або його відстрочення, обґрунтоване дією воєнного стану, специфікою виконання службових обов`язків у зоні ведення бойових дій та тимчасовою відсутністю цільового фінансування з боку Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду, яку згідно з постановою П?ятого апеляційного адміністративного суду від 17.04.2026 було залишено без змін, позовну заяву повернуто позивачу у зв`язку з невиконанням у повній мірі вимог ухвали про залишення позову без руху.
Суд апеляційної інстанцій погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки повертаючи позовну заяву суд першої інстанції, зазначив, що статус бюджетної установи та специфіка її фінансування з Державного бюджету України є звичайними, повсякденними умовами діяльності державного органу, які відомі його керівництву заздалегідь. Тривала внутрішня процедура погодження та виділення коштів або тимчасова відсутність відповідних бюджетних асигнувань є суб`єктивними обставинами та не можуть створювати для суду процесуальний обов?язок відступати від імперативної вимоги закону щодо обов`язковості сплати судового збору. Надання органу державної влади чи військовому підрозділу необґрунтованих переваг у формі звільнення від сплати або тривалого відстрочення за відсутності встановлених законом умов нівелювало б конституційний принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відхиляючи аргументи скаржника про надмірне обмеження та порушення його права на доступ до правосуддя, суди роз?яснили, що сплата судового збору є чітко визначеним процесуальним обов?язком заявника. При цьому повернення заяви через невиконання вимог суду не позбавляє особу права на повторне звернення до суду в загальному порядку після усунення відповідних недоліків.
Суди підкреслили, що позивачу двічі надавався достатній строк для виправлення ситуації та підтвердження оплати. Проте скаржник жодного разу не звернувся до суду з процесуальним клопотанням про продовження строку для надання доказів сплати у зв`язку з об`єктивними ускладненнями, а лише повторно наполягав на звільненні чи відстроченні, не надаючи належних правових підстав.
Проте, суди також звернули увагу на критичну неточність у посиланнях скаржника на судову практику Верховного Суду щодо подовження процесуальних строкiв. Було зазначено, що у наведених позивачем прикладах учасники справи зверталися до суду саме з обґрунтованими клопотаннями про продовження строку на усунення недоліків, чого в цій справі заявником зроблено не було, що свідчить про невідповідність правових контекстів.
Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій наголосили, що, крім питання судового збору, позивач повністю проігнорував інші самостійні вимоги ухвал про залишення позову без руху. Зокрема, у встановлений строк не було уточнено повне коло учасників судового процесу, не надано належно обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та не вказано обов?язковий ідентифікатор виконавчого провадження. Суди дійшли висновку, що неусунення цих додаткових недоліків у своїй сукупності є окремою, самостійною та безумовною підставою для повернення позовної заяви позивачу відповідно до норм процесуального законодавства.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що у касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Водночас скаржник належно не обґрунтовує неправильність застосування норм процесуального права при поверненні позовної заяви.
Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, а суд апеляційної інстанції залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, з підстав не усунення недоліків, вірно застосував положення пункт 1 частини четвертої статті 169 КАС України країни, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами 2, 3 цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом частини другої статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після її перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2026 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді Л.О. Єресько О.Р. Радишевська А.Г. Загороднюк