Справа № 676/4304/26
Номер провадження 6/676/146/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2026 року
Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області
в складі: головуючої судді Пилипенко І.О.,
секретаря судового засідання Райтаровського В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кам`янець-Подільський, Хмельницької області подання державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області міжрегіонального управління Міністерства юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ,
встановив:
До Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області надійшло подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України. В обґрунтування поданого подання державним виконавцем зазначено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському знаходиться виконавче провадження №75963042 щодо виконання виконавчого листа №560/3184/24 виданого 04.06.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового збору у сумі 278583,65 грн. 05.09.2024 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. В межах виконання виконавчого провадження №75963042 державним виконавцем 17.12.2025 року здійснено вихід за адресою, зазначеною у виконавчому документі та встановлено, що двері зачинені, у зв`язку із чим боржнику залишено виклик з`явитися до відділу на 10 годину 18.12.2025 року, про що складено акт державного виконавця. Однак боржник ОСОБА_1 на виклик не з`явився. На запит виконавця, Державною прикордонною службою України 25.05.2026 року повідомлено, що ОСОБА_1 неодноразово перетинав державний кордон України, має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 . З огляду на викладене, рішення суду не виконано, а боржник ухиляється від його виконання, не вживає заходів щодо його виконання за рахунок належного йому майна і доходів.
Просить суд тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 до виконання зобов`язань покладених на нього виконавчим листом №560/3184/24 виданого 04.06.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового збору у сумі 278583,65 грн.
У судове засідання державний виконавець відділу держаної виконавчої служби у місті Кам`янець-Подільський Катеринчук О.І. не з`явилася, у поданні просила розгляд справи здійснювати у її відсутність
Представник стягувача головного управління ДПС у Хмельницькій області в судове засідання не з`явився, хоча повідомлявся належним чином.
ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, від його представника адвоката Костюковича Д.К. через систему електронний суд надійшли заперечення на подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України та просив суд відмовити у задоволенні подання.
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали подання та подані докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до виконавчого листа від 04 червня 2024 року, виданого Хмельницьким окружним адміністративним судом, яким ухвалено стягнути з ОСОБА_1 кошти у рахунок погашення податкового боргу у розмірі 278 583 грн.
Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби у місті Кам`янці-Подільському, Кам`янець-Подільського району, Хмельницької області міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 05.09.2024 року відкрито виконавче провадження №75963042 щодо виконання виконавчого листа №560/3184/24 виданий 04.06.2024 року про стягнення з ОСОБА_1 податкового збору у сумі 278583,65 грн.
Відповідно до копії акту державного виконавця від 17.12.2025 року здійснено вихід за адресою проживання ОСОБА_1 , зазначеною у виконавчому документі та встановлено, що двері зачинені, у зв`язку із чим боржнику залишено виклик з`явитися до відділу на 10 годину 18.12.2025 року.
Із відповіді на запит №339873525 від 25.05.2026 року Державної прикордонної служби України слідує, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснював перетин державного кордону 20.12.2025 року, 06.12.2025 року; має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 ..
Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».
Згідно зі статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.
Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
Зокрема, у справі «Гочев проти Болгарії» Європейський Суд підсумував принципи, що відносяться до оцінки необхідності заходів, яке обмежують свободу пересування наступним чином:
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв`язку із неоплаченими боргами, Європейський Суд у пункті 49 цього рішення зазначив, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети гарантування повернення вказаних боргів (див. рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга № 66485/01, §§ 78-82).
Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою «Луордо проти Італії » (Luordo v. Italy), скарга № 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою «Фельдеш та ФельдешнеХайлік проти Угорщини» (FoldesandFoldesneHajlik v. Hungary), скарга № 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 121).
У пункті 50 вказаного рішення Європейський Суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (див. вказане вище рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», § 124 і вказане вище рішення Європейського Суду «Фельдеш и ФельдешнеХайликпротивВенгрии», § 35). Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури (див. Рішення Європейського Суду від 25 січня 2007року за справою «Сіссаніс проти Румунії»), скарга № 23468/02, § 70).
Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981року за справою «ЛеКонт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (LeCompte, VanLeuvenandDeMeyere v. Belgium), Series A, № 43, § 60)...».
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Такий висновок викладений Верховним Судом в постанові від 28 жовтня 2020 року у справі № 331/8536/17-ц.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника фізичної особи чи керівника боржника юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів /пункт 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»/.
Відповідно до частин першої, третьої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Обґрунтовуючи подання про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, державний виконавець посилався на ухилення ним від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням.
Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України щодо судової практики вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України від 01 лютого 2013 року, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо). Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим, з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання, має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Як вбачається із матеріалів справи, під час виконання рішення суду державним виконавцем встановлено, що згідно інформації наданої Територіальним сервісним центром МВС України №6843 від 27.04.2026 року за боржником зареєстровані транспортні засоби. Також боржнику належить на праві власності земельна ділянка, площею 0,095 га. для індивідуального садівництва.
На момент звернення до суду з поданням факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.
Отже, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України це певного виду санкція, яка може застосовуватися саме у зв`язку з ухиленням особи від виконання зобов`язання, зокрема виконання судового рішення.
Саме державний (приватний) виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Як вбачається із матеріалів справи, державним виконавцем не було надано достатніх доказів на підтвердження навмисного чи іншого свідомого невиконання боржником своїх обов`язків по сплаті боргу та його наміру ухилятися від виконання покладених на нього зобов`язань, а сама по собі наявність невиконаного судового рішення не може бути підставою для обмеження свободи пересування боржника.
Заявником не надано доказів на підтвердження того, що боржник вчиняв дії, які унеможливлювали чи ускладнювали виконання рішення суду, та наявності у нього можливості виконати це рішення.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.
Натомість державний виконавець не довів та в наданих до подання матеріалах відсутні будь-які докази того, що державним виконавцем були здійснені всі можливі заходи забезпечення виконавчого провадження, а боржник свідомо ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, з урахуванням того, що тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього відповідним судовим рішенням, та боржник дійсно має намір вибути за межі України саме з метою невиконання цього рішення
Саме державний виконавець зобов`язаний довести суду, з наданням відповідних матеріалів виконавчого провадження, необхідність обмеження конституційного права боржника у виконавчому провадженні.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази умисного ухилення боржника від виконання судового рішення. Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.
Таким чином, з матеріалів долучених до подання, не вбачається підстав для його задоволення.
Керуючись ст. ст.33,43 Конституції України,ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», ст.260-261, ст.441 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Хмельницького апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І.О. Пилипенко