КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у забезпеченні позову
12 червня 2026 року Київ № 320/23517/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду 04.06.2026 через підсистему «Електронний суд» звернувся ОСОБА_1 з позовом (зареєстрований 05.06.2026), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не розгляду заяв ОСОБА_1 від 19.05.2026 та 27.05.2026 про надання (пролонгації) відстрочки від призову, що призвела до безпідставного внесення до Єдиного державного реєстру «Оберіг» відомостей про «Порушення правил військового обліку» та протиправного направлення 26.05.2026 до органів Національної поліції звернення про розшук, затримання та привід позивача;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 актуалізувати відомості щодо ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , номер в реєстрі «Оберіг» 21022023132[телефон приховано]) у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» шляхом відображення чинної відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» строком до 06.02.2027 (або прологірованої дати), з одночасним повним видаленням (скасуванням) із реєстру «Оберіг» відомостей про порушення правил обліку та відомостей про звернення до органів Нацполіції від 26.05.2026.
Разом із позовною заявою подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 08.06.2026), у задоволенні якої ухвалою суду від 08.06.2026 відмовлено.
Ухвалою суду від 08.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Позивачем 11.06.2026 через підсистему «Електронний суд» повторно подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована в суді 12.06.2026), відповідно до якої просить:
- заборонити ІНФОРМАЦІЯ_3 (або іншим уповноваженим органам чи посадовим особам, які мають право на внесення, редагування та адміністрування відомостей) вчиняти дії щодо відображення та утримання в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» (включаючи відомості, що відображаються в електронному кабінеті військовозобов`язаного «Резерв+») статусу (запису, відомостей, електронної мітки, кортежу) про перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у «розшуку» та/або як «порушника правил військового обліку» - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі по суті.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд виходив із такого.
Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.
Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
За умовами статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:
- зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
- забороною відповідачу вчиняти певні дії;
- забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
- зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Згідно з Рекомендаціями № R(89)8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема прийматись у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові від 22.12.2022 у справі № 640/31815/21 Верховний Суд виснував: Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України основними засадами (принципами) судочинства, а саме, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому, таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Зміст названих норм свідчить про те, що суд може забезпечити адміністративний позов лише за наявності двох обов`язкових умов: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі та якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник вказує, що позивач має чинний, офіційно затверджений у системі ЄДРВ «Оберіг» статус особи, яка має право на відстрочку від призову, що підтверджується відповідним матеріальним (електронним) військово-обліковим документом із чітким строком дії - до 06.02.2027. Відповідач у встановленому законом порядку не виносив жодного вмотивованого розпорядчого документа (адміністративного акта) про позбавлення позивача цього права чи скасування відстрочки, а також не надсилав такого рішення на адресу позивача.
Позивач як виховував, так і продовжує самостійно виховувати сина в Києві. Мати дитини перебуває за кордоном, що виключає будь-яку зміну юридичного чи фактичного статусу дитини. Те, що в базі даних «Дія» чи «Оберіг» раптово «зникли відомості», є виключно внутрішньою технічною проблемою державних органів, за яку громадянин та його малолітня дитина не можуть нести відповідальність у вигляді оголошення в розшук та загрози примусової мобілізації.
Більше того, після подання позивачем заяв про актуалізацію даних та підтвердження права на відстрочку від призову за мобілізацією від 19.05.2026 та 22.05.2026, які були направлені відповідачу всіма доступними засобами зв`язку (поштовим зв`язком, електронною поштою із засвідченням кваліфікованим електронним підписом (КЕП)), відповідач повністю проігнорував імперативні вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру» та Постанови КМУ № 560. Замість належного формування адміністративної справи, винесення вмотивованого рішення Комісії та його офіційного направлення чинними каналами зв`язку у встановлені законом строки, відповідач діяв очевидно поза межами визначеної законом правової процедури, що призвело до порушення прав позивача на належне врядування.
Окремо зазначив, що жодної зміни в обставинах, які були підставою для надання відстрочки не відбулося, тобто позивач і далі одноосібно виховує дитину вже як 8 років і є єдиним з офіційних представників дитини, який фізично знаходиться на території України із цієї причини він єдиний, хто може таке виховання теоретично здійснювати. Якщо уявити що таке виховання не здійснюється позивачем, то можна дійти висновку, що 8-річна дитина живе сама по собі, але це не підтверджується численими актами дослідження сімейного стану зі сторони Служби у справах дітей та сім`ї (ССДС). Із цієї причини позивачу незрозуміло, які фактичні обставини будуть викладені в вмотивованих рішення відповідача. На думку позивача саме це і було причиною порушень законних адміністративних процедур зі сторони відповідача.
Відповідач вчинив протиправні дії за принципом так званого «зрізання кутів» (cutting corners) правової процедури, замінивши легітимне адміністративне провадження миттєвим та прихованим технічним втручанням у базу даних. Такий підхід суб`єкта владних повноважень (СВП) веде до цілковитого юридичного хаосу, грубо порушує принцип правової визначеності та принципи «належного урядування» (good governance), а також повністю руйнує довіру громадян до держави. За умов такого процедурного свавілля, інститут забезпечення позову є єдиним законним і доступним засобом для тимчасової мінімізації катастрофічних наслідків порушення відповідачем визначеної законом адміністративної процедури. Але мета існування адміністративної процедури - саме для реалізації принципу «good governance».
Зазначає і про очевидність порушення форми: встановлення очевидності ознак протиправності на стадії забезпечення позову не означає вирішення спору по суті. Суду достатньо зіставити дві групи фактів: відсутність письмових вмотивованих рішень комісії ТЦК про відмову/скасування відстрочки та розгляду пакетів поданих позивачем та повідомлення про них позивачу та наявність статусу «в розшуку» в базі даних. Зміна цифрового статусу за відсутності розпорядчих паперових (електронних) документів є очевидним актом адміністративного свавілля.
Щодо співмірності обраного заходу забезпечення позову, зазначив, що позивач у цій заяві не просить суд визнати його право на відстрочку по суті та, відповідно, відобразити її в системі чи зобов`язати ТЦК надати її на новий строк тому, що це є виключно дискреційним повноваженням СВП.
Проте, позивач просить виключно тимчасово заморозити (зупинити дію та відображення) негативний технічний статус «в розшуку», який з`явився в системі в обхід обов`язкових процедур адміністративного акта. Це класичний інструмент фіксації статус-кво. Якщо суд у фінальному рішенні відмовить позивачу, відповідач зможе в ту ж саму секунду повернути цей статус назад у систему. Забезпечення лише ставить процес на паузу, захищаючи людину від свавільного примусу, доки суд з`ясовує істину. На думку позивача це є співмірним засобом тимчасового забезпечення позову.
Позивач наголошує, що сама по собі протиправна зміна цифрового статусу в ЄДРВ «Оберіг» та відображення мітки «в розшуку» є прямим, достатнім та очевидним доказом як факту порушення права, так і наявності невідворотної загрози.
Окремо позивач наголошує, що у сфері адміністративного права та судочинства визначальним критерієм для правової оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є не їхнє формальне найменування, а їхній безпосередній зміст та реальні правові наслідки. У цьому випадку, незалежно від того, чи оформлено відмову (анулювання) відповідача у вигляді окремого розпорядчого акта, чи зафіксовано суто у внутрішньому протоколі комісії, чи внесено у вигляді системного запису до ЄДРПВР (Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів) «Оберіг» чи це запис у БД - ця дія є остаточним рішенням індивідуальної дії. Вона безпосередньо змінює правовий статус позивача, повністю позбавляючи його гарантованого законом права на відстрочку від призову, та створює реальні негативні наслідки у вигляді загрози примусової мобілізації. Відтак, формалізм відповідача щодо способу фіксації та оформлення своєї відмови не може бути перешкодою для її ефективного судового контролю та скасування.
Стверджує, що відповідач повністю розірвав законний ланцюжок прийняття та доведення до відома адміністративного акта. Позивачу відомо про факт дії (статус «в розшуку», відсутність відображення чинної відстрочки), проте офіційна мотивувальна частина цього рішення позивачу не відома, оскільки жодного примірника документа відповідач не видав і не надіслав. Тобто, відповідач повністю розірвав законний процедурний ланцюжок прийняття та доведення до відома адміністративного акта, чим фактично позбавив позивача права на належний захист.
Так, станом на дату подання цього позову позивачу достеменно відомо лише про сам факт вчинення дії - відсутність відображення чинної відстрочки у ВОД. Проте, повний зміст та офіційна мотивувальна частина цього рішення позивачу не відомі, оскільки жодного примірника документа відповідач на руки не видав і жодним каналом зв`язку не надіслав.
Окремо позивач наголошує на винятковому доказовому значенні доданих до цієї заяви актуальних (від 11.06.2026) Витягів з Реєстру територіальної громади (щодо спільного проживання батька та дитини в м. Києві) та офіційної довідки органів поліції (від 05.06.2026 щодо відсутності матері дитини на території України - ОСОБА_2 постійно перебуває на території Республіки Польща близько 6 років).
Стверджує факт реального та одноособового виконання батьківських обов`язків позивачем прямо зараз на території України в умовах воєнного стану, а також факт абсолютної неможливості альтернативного піклування про малолітню дитину з боку матері у разі протиправного затримання або мобілізації батька.
Суд уважає названі мотиви вжиття заходів забезпечення позову необґрунтованими та такими, що не свідчать про можливість настання негативних наслідків для заявника та ймовірність виникнення складнощів під час виконання рішення суду.
На підтвердження протиправності рішення (дій, бездіяльності) відповідача щодо предмету позову, заявник не надав суду жодного доказу.
Таким чином, у разі забезпечення цього позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 (або іншим уповноваженим органам чи посадовим особам, які мають право на внесення, редагування та адміністрування відомостей) вчиняти дії щодо відображення та утримання в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» (включаючи відомості, що відображаються в електронному кабінеті військовозобов`язаного «Резерв+») статусу (запису, відомостей, електронної мітки, кортежу) про перебування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у «розшуку» та/або як «порушника правил військового обліку» - до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі по суті, судом фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, збалансованості інтересів учасників спірних правовідносин та не відповідає інституту забезпечення позову в адміністративному судочинстві.
При цьому, суд уважає за необхідне зазначити, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде ухвалено на користь позивача.
Натомість, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Метою забезпечення позову є невідкладне реагування суду задля запобіганню можливого порушення прав позивача та можливості виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки заявника, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.
Заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б указували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливили захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі за його позовом.
Важливим для врахування є те, що у межах розгляду цієї заяви, судом не може даватись оцінка правомірності/протиправності бездіяльності (діям) відповідача, оскільки встановлення очевидності ознак їх протиправності без розгляду справи по суті, є неприпустимим, адже саме під час розгляду спору по суті, учасниками справи надаються відповідні докази на підтвердження своєї правової позиції, забезпечується принципи змагальності та рівності учасників справи.
Слід відмітити, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Крім того, до заяви не надано жодних доказів, що по відношенню до заявника з боку відповідача або інших осіб почали вчинятися дії, пов`язані із призовом на військову службу під час мобілізації тощо.
Щодо тверджень позивача про одноосібне виховання дитини з підстав тривалого перебування матері дитини в Республіці Польща протягом 6 років, суд зазначає, що такі доводи не є переконливими та такими, що безумовно свідчать про обґрунтованість тверджень позивача, оскільки у силу вимог статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я та безпечні умови життя дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а у силу вимог статті 15 цього кодексу, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Статтею 55 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік зобов`язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім`ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім`ї за свою поведінку в ній.
Статтею 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
у х в а л и в:
1. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову, - відмовити.
2. Копію ухвали надіслати (видати) особі, яка подала заяву.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвалу про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Леонтович А.М.