КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
12 червня 2026 року Київ Справа№ 320/23099/26
Суддя Київського окружного адміністративного суду Сас Є.В., розглянувши заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Державна судова адміністрація про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби,
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Київського окружного адміністративного суду з вимогами:
1. Визнати протиправною бездіяльність Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яка полягає у незакінченні виконавчого провадження № 81055319 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» та незнятті арешту з рахунків позивача за наявності беззаперечних доказів повного виконання судового рішення до відкриття провадження.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського відділу ДВС у місті Києві Ніжніка Владислава Валерійовича від 25.05.2026 про відкриття виконавчого провадження № 81055319 - у частині нарахування виконавчого збору в розмірі 66,56 грн.
3. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського відділу ДВС у місті Києві Ніжніка Владислава Валерійовича від 25.05.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у виконавчому провадженні № 81055319 (загальна сума 269,00 грн).
4. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Подільського відділу ДВС у місті Києві Ніжніка Владислава Валерійовича від 25.05.2026 про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 81055319 на суму 1 001,16 грн.
5. Зобов`язати Подільський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України:
(а) винести постанову про закінчення виконавчого провадження № 81055319 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження»;
(б) зняти арешт з усіх банківських рахунків ОСОБА_1 відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та в день винесення постанови направити її до банків, у яких відкрито рахунки позивача;
(в) виключити ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників;
(г) надіслати позивачу копії відповідних постанов.
Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову (зареєстрована канцелярією суду 12.06.2026), в якій останній просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії постанови про арешт коштів головного державного виконавця Подільського відділу ДВС у місті Києві Ніжніка В.В. від 25.05.2026 у виконавчому провадженні № 81055319 до набрання рішенням суду законної сили.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що у межах виконавчого провадження № 81055319 державним виконавцем накладено арешт на його банківські рахунки, який продовжує діяти на час розгляду даної справи. На думку позивача, подальше застосування такого заходу примусового виконання призводить до завдання йому майнової та немайнової шкоди, обмежує можливість вільно користуватися власними коштами та ускладнює реалізацію його прав.
Позивач вказує, що заборгованість, яка стала підставою для відкриття виконавчого провадження, була сплачена ним добровільно ще до відкриття виконавчого провадження № 81055319, у зв`язку з чим мета примусового виконання рішення фактично була досягнута. Відтак, на переконання позивача, подальше перебування під арештом належних йому коштів є необґрунтованим.
Посилаючись на положення статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач просить суд до набрання законної сили рішенням у даній справі зупинити дію постанови головного державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Ніжніка В.В. від 25.05.2026 про арешт коштів у виконавчому провадженні № 81055319.
Проаналізувавши матеріали справи, зваживши доводи позивача, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС) суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до частин першої та другої статті 151 КАС позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Інститут забезпечення позову є інструментом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову при існуванні очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами, а також застосовані у дозволений законодавством спосіб.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року по справі №160/7350/19.
Отже, будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявністю об`єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен переконатися, що спірне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Так, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18 щодо "очевидності" ознак протиправності дій та порушення прав позивача зазначено, що попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваних рішень (дій) поза обґрунтованим сумнівом.
Сама ж лише незгода заявника із діями суб`єкта владних повноважень та подальше можливе звернення до суду з позовом про визнання їх протиправними і зобов`язання вчинити певні дії ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
Суд зазначає, що у разі задоволення заяви про забезпечення позову шляхом зупинення дії постанови про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 81055319 фактично буде тимчасово усунуто наслідки одного з оскаржуваних у справі рішень державного виконавця до перевірки його правомірності по суті.
Разом з тим предметом позову у даній справі, зокрема, є правомірність винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника, а також наявність чи відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження, зняття арешту з рахунків позивача та виключення його з Єдиного реєстру боржників.
Отже, доводи заяви про забезпечення позову фактично зводяться до оцінки правомірності спірних постанов державного виконавця та наявності підстав для закінчення виконавчого провадження, що становить предмет доказування у справі та має бути перевірено судом під час розгляду справи по суті.
Суд не може надавати оцінку доказам щодо фактичного виконання позивачем зобов`язання до відкриття виконавчого провадження, правомірності нарахування виконавчого збору, мінімальних витрат виконавчого провадження, а також правомірності накладення арешту на кошти боржника, оскільки така оцінка означала б вирішення спору по суті до ухвалення рішення у справі.
Позивачем не наведено та не надано доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову до ухвалення рішення у справі призведе до таких негативних наслідків, які неможливо буде усунути в разі задоволення позову. Також заявником не доведено, що оскаржувана постанова про арешт коштів має очевидні ознаки протиправності, які б свідчили про її незаконність поза обґрунтованим сумнівом.
За таких обставин вжиття заявлених заходів забезпечення позову без встановлення усіх фактичних обставин справи, дослідження та оцінки доказів може свідчити про надання судом передчасної правової оцінки спірним правовідносинам, що не відповідає меті застосування інституту забезпечення позову.
При цьому, за наслідками аналізу поданої заяви про забезпечення позову та наведених у ній доводів, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист прав та інтересів позивача.
Так посилання позивача на те, що арешт банківських рахунків обмежує його у користуванні коштами та спричиняє майнову й немайнову шкоду, суд оцінює критично, оскільки такі доводи мають загальний характер та не підтверджують існування реальної, безпосередньої та невідворотної загрози істотного ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду або ефективного захисту прав позивача без вжиття заходів забезпечення позову.
При цьому, згідно з ч. 3 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.
Тобто, арешт накладається не на все майно та не на всі кошти, а лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця з метою забезпечення виконання виконавчого документа.
Таким чином, з урахуванням долучених до заяви доказів, суд дійшов висновку про відсутність на даний час підстав для задоволення клопотання про застосування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст. 150, 151, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України,
П О С Т А Н О В И В:
1. У задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовити.
2 Копію ухвали про забезпечення позову надіслати всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Сас Є.В.