Справа № 487/1587/19
Провадження № 2-п/487/43/26
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2026 м.Миколаїв Заводський районний суд м. Миколаєва у складі Головуючого судді Притуляк І.О., за участю секретаря судового засідання: Поліщук І.В., за участю представника відповідача: адвоката Іванцова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м.Миколаєві заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Іванцова Ігоря Анатолійовича про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року по цивільній справі №487/1587/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
В С Т А Н О В И В
Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року по справі №487/1587/19, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини було задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 27.02.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. у дохід держави.
Відповідно до ст.430 ЦПК України допущено негайне виконання рішення суду в межах сплати платежу за один місяць.
27.05.2026 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Іванцов І.А. звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення.
В обґрунтування заяви зазначив, що постановою державного виконавця Заводського відділу ДВС у місті МиколаєвіПівденного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження №79529694 з виконання виконавчого листа виданого на виконання заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року у справі 487/1587/19.
В межах виконавчого провадження, 18.11.2025 року, державним виконавцем винесено постанову про арешт майна та коштів боржника та 17.04.2026 року постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання, про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами та тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.
Внаслідок застосування обмежень його прав, ОСОБА_1 дізнався про наявність виконавчого провадження.
Вказував, що при зверненні до суду позивач достеменно знала, що ОСОБА_1 з 2016 року перебуває закордоном, а отже відсутній за зареєстрованим місцем проживання, проте про місце перебування відповідача суд не повідомила.
Зазначив, що у позові ОСОБА_2 вказувала на відсутність договору з відповідачем щодо визначеного між ними способу утримання дитини на час перебування останнього за кордоном, проте вказані обставини не відповідають дійсності, оскільки відповідач здійснював платежі на користь позивача на утримання доньки, що підтверджується квитанціями за 2016-2021 року, копії яких долучено до заяви. Також відповідачем здійснювалися платежі за 2022-2025 роки та поточні місяці 2026 року. При цьому, позивач, як стягувач у виконавчому провадженні, не надала державному виконавцю інформації про отриманні нею кошти на утримання доньки за період 2016-2026 роки.
Зазначив, що між сторонами було укладено усний Договір щодо утримання дитини, оскільки факт перебування відповідача закордоном, унеможливлював укладення договору письмово з подальшим нотаріальним посвідченням.
Наголосив на тому, що відповідач перебував закордоном, а отже з поважних причин не міг знати про розгляд справи та, відповідно, не міг подати відзив, заперечення, запропонувати ОСОБА_2 укласти мирову угоду в інтересах доньки. вважав, що укладення мирової угоди у даній справі більше сприяло б інтересам дитини, а отже викладені обставини, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Також, представник відповідача просив поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, оскільки, як зазначалось вище, з 2016 року відповідач перебував закордоном, та фізично не міг отримати поштову кореспонденцію суду та заочне рішення. Про відкриття виконавчого провадження відповідач дізнався лише після застосування державним виконавцем 17.04.2026 року та 30.04.2026 року примусових заходів з виконання виконавчого листа..
Відмітив, що під час ознайомлення з матеріалами справи 25.05.2026 року, виявилось, що відповідач нібито 19.04.2019 року отримав поштову кореспонденцію суду від 18.04.2019 року, та 17.07.2019 року направив з території міста Миколаєва поштою заяву про надання копії рішення, до якої було долучено копію його паспорту. Між тим, оскільки відповідач з 09.10.2016 року виїхав закордон, то не міг особисто звертатися до суду з відповідною заявою та отримувати судові виклики.
Зазначив, що підписи ОСОБА_1 у заяві про видачу копії рішення та отримання поштової кореспонденції від 18.04.2019 року йому не належать. При цьому, копії його паспорту та довідки фізичної особи платника податків залишились у позивача .
З зазначеного слідує, що про винесення заочного рішення відповідач дізнався 25.05.2026 року, під час його, як представника, ознайомлення з матеріалами справи.
Викладенні обставини на переконання представника відповідача є достатніми для поновлення ОСОБА_1 строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.
Ухвалою від 01.06.2026 року заяву представника відповідача було прийнято до розгляду.
09.06.2026 року від представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Антонович О.С. надійшли заперечення в яких вона просила відмовити у задоволенні заяви представника відповідача про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року.
Зазначала, що ухвалюючи заочне рішення судом надано оцінку характеру правовідносин сторін та усім обставинам, що мають значення при вирішенні питання про утримання дитини, потребу дитини в такому утриманні, тощо. Представник відповідач в своїй заяві не посилається на докази, які можуть змінити рішення суду в частині стягнення аліментів або в частині визначення їх розміру.
Зазначила, що посилання на нібито наявність між сторонами домовленостей та усних договорів по утриманю дитини не відповідають дійсності. Укладення будь-яких мирових угод у даній справі неможливе.
Вказала, що сплата тим з батьків, котрий проживає окремо від дитини, аліментів в добровільному порядку (без рішення суду), на що посилався представник ОСОБА_1 , не позбавляє права того з батьків, з ким проживає дитина, звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів. Тому саме по собі скасування рішення суду лише з метою можливого укладення між сторонами мирової угоди (на яку позивач не погоджується) є протиправним та не відповідає інтересам, в першу чергу, дитини.
Вказувала на те, що відповідач звернувся до суду лише після того, як у нього виникли негативні наслідки, пов`язані з неналежним виконанням рішення суду. До цього, будь-який зв`язок з ним був відсутній: він не цікавився дитиною, не спілкувався з нею, не намагався дізнатись про потреби доньки. Не реагував на прохання позивачки поспілкуватися з донькою, які та передавала ОСОБА_1 через його сестру, оскільки у них відсутня особиста комунікація.
Окрім того, у заяві, представник позивача просила стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу, понесені з розглядом заяви про прегляд заочного рішення.
10.06.2026 року представник відповідача адвокат Іванцов І.А. надав до суду заяву, в якій просив відкласти розгляд заяви на іншу дату. Заяву обґрунтував тим, що заперечення представника позивача, були отримані ним в електронному кабінеті 10.06.2026 року. Після ознайомлення з запереченнями, ним до Державної прикордонної служби України було скеровано адвокатський запит №10/06 від 10.06.2026 року - про надання інформації щодо перетину державного кордону України ОСОБА_1 за період з 01.02.2019 року по 31.07.2019 рік (період розгляду справи).
Вважав, що запитувана інформація має ключове значення для розгляду заяви про перегляд заочного рішення, враховуючи положення ст.288 ЦПК України.
Окрім того, 10.06.2026 року представник відповідача надав до суду заяву, про виклик та допит в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_4 , яка є рідною сестрою відповідача, та обізнана про відносини, які склалися між сторонами у справі, зокрема, щодо обставин, на які посилається представник позивача в своїх запереченнях, та обставин, які зазначені в заяві про перегляд заочного рішення.
До судового засідання позивач, її представник, не з`явилися, про дату час та місце проведення судового засідання були повідомлені своєчасно, належним чином.
В запереченнях про перегляд заочного рішення представник позивача просила розглядати заяву у її та ОСОБА_2 відсутність.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Іванцов І.А. заяви від 10.06.2026 року про відкладення розгляду справи та виклик свідка підтримав.
Судом, без виходу до нарадчої кімнати, було постановлено ухвалу про відмову у задоволенні даних клопотань, про що до журналу судового засідання занесено відповідні відомості.
В судовому засіданні представник відповідача адвокат Іванцов І.А. доводи заяви про перегляд заочного рішення підтримав та просив її задовольнити.
Зазначив, що дослідження судом обставин укладення між сторонами усного договору по утриманню дитини, має суттєве та визначальне значення для вирішення справи.
Наполягав на тому, що ОСОБА_1 має намір запропонувати позивачу укладення мирової угоди, що буде відповідати інтересам дитини.
Також наголосив на тому, що розгляд справи за відсутності доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце судового засідання, сутєво обмежело його процесуальні права, як сторони у справі.
Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали заяви та матеріали справи №487/1587/19, суд приходить до наступного.
Інститут заочного рішення передбачає особливий порядок перегляду такого судового рішення за ініціативою відповідача судом, який ухвалив таке рішення, згідно якому передбачено подання відповідачем до цього суду заяви про перегляд заочного рішення і лише після розгляду такої заяви по суті у разі залишення її без задоволення відповідач має можливість оскаржити заочне рішення суду в апеляційному порядку (ст..ст.284,287,288 ЦПК України).
За приписами ст.284 ЦПК України заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення, а визначальним для унормування початку перебігу строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення суду є вручення судового рішення.
За такого процесуальний закон пов`язує перебіг для відповідача ОСОБА_1 у справі строку на перегляд заочного рішення від 28.05.2019 року, шляхом подання відповідної заяви з його обізнаністю про таке рішення суду та отриманням його копії.
У рішенні від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин його пропуску.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася ззаявою про перегляд заочного рішення, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Так представник відповідача зазначає, що ОСОБА_1 про винесення заочного рішення не був обізнаний.
Фактично з рішенням представник відповідача ознайомився 25.05.2026 року.
У справі відсутні докази, які б підтверджували отримання відповідачем ОСОБА_1 заочного рішення від 28.05.2019 року до цієї дати.
Врахувавши доводи заяви в частині підстав для поновлення строку звернення до суду з заявою про перегляд заочного рішення, суд вважає їх достатніми для поновлення вищевказаного строку.
При вирішенні заяви представника відповідача про перегляд заочного рішення по суті, суд виходить з наступного.
За приписами ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
В заяві про перегляд заочного рішення обов`язково повинні бути зазначені процесуальні обставини для скасування заочного рішення (поважність причин неявки відповідача в судове засідання та неповідомлення їх суду) та матеріальні обставини для скасування (посилання на докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення).
Відповідно до ч.1 ст.288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
З урахуванням вказаної правової норми, заочне рішення підлягає скасуванню за одночасного існування визначених ч.1 ст.288 ЦПК України обставин: неявка у судове засідання відповідача та неподання відзиву на позовну заяву з поважних причин та докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
До заяви про перегляд заочного рішення представником відповідача не було надано доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення справи та які не були досліджені у суді при постановлені рішення.
Посилання представника відповідача на те, що між сторонами був укладений усний договір по утриманню дитини, не мають правового значення для вирішення спору, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.189 СК України такий договір укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується.
Не мають правового значення при вирішенні цього спору доводи заяви про надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дитини в добровільному порядку, оскільки ці обставини не виключають стягнення аліментів в судовому порядку, а можуть бути враховані при виконанні рішення суду та при визначенні розміру заборгованості зі сплати аліментів за відповідний період.
Тобто сплата відповідачем коштів позивачу на утримання доньки до звернення ОСОБА_2 з позовом до суду, на вирішення справи по суті, не впливає, бо існує спір і, як зазначалось вище, немає належним чином оформленої домовленості сторін про участь відповідача в утриманні дитини в грошовій або натуральній формі.
Посилання представника відповідача на те, що у зв`язку із необізнаністю відповідача про розгляд справи, він був позбавлений можливості укласти мирову угоду з позивачем, також не мають значення для правильного вирішення справи. При цьому, відповідно до положень ст.343 ЦПК України укладення між сторонами мирової угоди можливе в процесі виконання рішення.
Слід наголосити, що розмір аліментів та період їх стягнення були визначені судом з чітким дотриманням положень ч.2 ст.183, ч.1 ст.191 СК України. Про існування обставин, визначенних положеннями ст.182 СК України, які б не були враховані судом при визначені розміру аліментів, у заяві представник відповідача не зазначав.
Сама по собі необізнаність про розгляд справи та постановлення заочного рішення, на що посилається представник відповідача, не може бути підставою для перегляду заочного рішення.
З урахуванням вищезазначеного, приймаючи до уваги те, що представником відповідача не доведено існування сукупності обставин, вказаних у ч.1 ст.288 ЦПК України, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення заяви представника відповідача адвоката Іванцова І.А. про перегляд заочного рішення у справі №487/1587/19.
Що стосується заявленої представником позивача вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат, суд вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
За змістом положень ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Судові витрати підлягають розподілу між позивачем та відповідачем (сторонами у позовному провадженні) у разі вирішення спору по суті, тобто при ухваленні судом остаточного рішення, оскільки саме тоді на суд покладається обов`язок вирішення питання щодо розподілу судових витрат з урахуванням приписів ч.ч.3,8 ст.141 ЦПК України та застосування пропорційності, що передбачено вимогами ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України.
Статтею 142 ЦПК України встановлено порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.
При цьому, порядок розгляду заяви про перегляд заочного рішення встановлено статтею 287 ЦПК України, згідно з частиною третьою якої, у результаті розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд може своєю ухвалою: 1) залишити заяву без задоволення; 2) скасувати заочне рішення і призначити справу до розгляду за правилами загального чи спрощеного позовного провадження.
Таким чином, статтями 141, 142 та 287 ЦПК України не передбачено повноваження суду на розподіл судових витрат за наслідками розгляду заяви про перегляд заочного рішення.
При цьому, саме по собі звернення відповідача до суду із заявою про перегляд заочного рішення не свідчить про необгрунтовність дій останнього (зловживання своїми правами), що могло б бути підставою для стягнення судових витрат, оскільки зазначене є його диспозитивним правом, передбаченим процесуальним законодавством.
Керуючись ст.ст.126,127,287,288 ЦПК України, суд -
У Х В А Л И В
Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Іванцова Ігоря Анатолійовича про поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року у справі №487/1587/19 - задовольнити.
Поновити відповідачу ОСОБА_1 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року у справі №487/1587/19.
Заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Іванцова Ігоря Анатолійовича про перегляд заочного рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 28.05.2019 року по цивільній справі №487/1587/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини - залишити без задоволення.
У задоволенні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат - відмовити.
Роз`яснити заявнику, що відповідно до ч.4 ст.287 ЦПК України, у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повна текст ухвали суду складено 15.06.2026 року
Головуючий суддя І.О.Притуляк