ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
15 червня 2026 року м. Чернігів Справа № 620/6167/26
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіна М.М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,
У С Т А Н О В И ЛА:
31.05.2026 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом (зареєстрований у суді 01.06.2026), у якому просить:
визнати протиправними дії Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області щодо обчислення та виплати йому усього грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.03.2025 в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших належних виплат виплат) без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривні, 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 гривні, 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 гривні, 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 гривні) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;
зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області здійснити йому перерахунок та виплату усього грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 01.03.2025 в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (підйомної допомоги, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших належних виплат виплат) з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (а саме 01.01.2020 у розмірі 2102,00 гривні, 01.01.2021 у розмірі 2270,00 гривні, 01.01.2022 у розмірі 2481,00 гривні, 01.01.2023 у розмірі 2 684,00 гривні, 01.01.2024 у розмірі 3 028,00 гривні, 01.01.2025 у розмірі 3 028,00 гривні) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 03.06.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано позивачу строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, подавши до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, у частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 01.03.2025, із зазначенням підстав пропуску цього строку, підтверджених належними доказами.
На виконання вимог ухвали суду представником позивача подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, у якій просить поновити строк звернення до суду з даним позовом. На обґрунтування якої з покликанням на позиції Верховного Суду зазначив, що відповідачем не було здійснено ознайомлення позивача про суми нараховані та фактично виплачені роботодавцем, тому у позивача не виникло реальної можливості і об`єктивної необхідності оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення.
Вирішуючи вказане клопотання суддя враховує, що процесуальним строком є проміжок часу, встановлений законом або судом, у який суд та особи, що беруть участь у справі, та інші учасники процесу вчиняють певні процесуальні дії, передбачені Кодексом адміністративного судочинства України, в результаті вчинення яких настають певні правові наслідки.
За загальним правилом, визначеним у статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».
Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 по справі № 460/21394/23 зробив висновок про необхідність відступити від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду щодо строків звернення до суду і сформувати наступні:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023».
Як вбачається з позовної заяви, позивача 01.03.2025 було звільнено зі служби, отже про порушення своїх прав він дізнався з дня звільнення, проте до суду у визначений законом строк, у частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 01.03.2025, позивач не звернувся.
На спростування доводів представника позивача, викладених у заяві про поновлення строку звернення до суду, суд вважає необхідним зазначити про таке.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Статтею 30 Розділу IV «Права працівника на оплату праці та її захист» Закону України «Про оплату праці» встановлений обов`язок роботодавця при кожній виплаті заробітної плати повідомити працівника про такі дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться оплата праці, і, відповідно, право працівника знати такі дані.
Отже, отримуючи заробітну плату щомісячно, працівник може (має право) знати його розмір і дані (загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати), що належать до періоду, за який провадиться виплата грошового забезпечення, і, відповідно, зробити висновок, чи виплачена йому заробітна плата в належному розмірі, порушуються чи ні його права відповідачем при нарахуванні та виплаті зарплати і звернутися до суду з відповідним позовом у встановлений тримісячний строк.
З огляду на імперативність норми закону про регулярність виплати заробітної плати (грошового забезпечення) право заявника на звернення до суду у разі незгоди із повнотою платежів з оплати праці у межах кожного окремого календарного місяця виникає не у момент настання події припинення публічної служби (у тому числі і у спосіб звільнення з військової служби), а у момент настання календарної дати, коли суб`єктом владних повноважень повинен бути проведений платіж за кожен окремий календарний місяць.
Суд зауважує, що недотримання суб`єктом владних повноважень вимоги закону щодо повідомлення про розмір нарахувань у межах кожного окремого календарного місяця є підставою для вчинення заявником - найманим публічним службовцем (у тому числі і військовослужбовцем) відповідних дій, спрямованих на з`ясування дійсного стану власних прав (інтересів) у сфері оплати часу військової служби.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Об`єктивних поважних причин, непереборних обставин, які б не дозволяли позивачу вчасно звернутися до відповідача протягом спірного періоду та поцікавитись розміром нарахованих та виплачених сум, а також порядку його розрахунку, зменшення або виплати заробітної плати або підстав для її нарахування, позивачем не зазначено.
Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Однак представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений законом строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою публічних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011).
При цьому необхідно враховувати, що практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 (справа «Мельник проти України») погодився з тим, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Також вказав, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.
Звернення до суду з позовною заявою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на подання позову, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків, установлених положеннями Кодексу адміністративного судочинства України. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Зазначені правові висновки викладено в ухвалі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі №520/6827/22.
Суд наголошує на тому, що позивач мав об`єктивну можливість дізнатися про суми нарахованого та виплаченого йому грошового забезпечення за спірний період, за умови виявлення належної зацікавленості та вчинення активних дій з метою перевірки відповідності його розміру.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Таким чином, суд вважає, що позивачем та/або його представником у вказаній заяві не наведено обставин та не надано доказів, які існували та об`єктивно перешкоджали вчиненню процесуальних дій (звернення до суду).
Враховуючи недоведеність заявником існування об`єктивно непереборних обставин, які унеможливили своєчасне звернення до суду з цими вимогами, суд визнає неповажними зазначені заявником в заяві причини пропуску строку звернення.
За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення позивачу строку звернення до суду в частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 01.03.2025, як такого, що подано з пропуском тримісячного строку.
Положеннями пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення до суду без поважних причин, позовна заява, в частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 01.03.2025 підлягає поверненню.
Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного та керуючись статтями 169, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
У Х В А Л И ЛА:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в частині позовних вимог за період з 01.07.2023 по 01.03.2025 - повернути позивачу.
Копію ухвали суду про повернення позовної заяви та позовну заяву з доданими до неї документами надіслати позивачу.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя Марія ДУБІНА