Єдиний унікальний номер судової справи 462/5116/26
Номер провадження 1-кп/462/226/26
УХВАЛА
про залишення позовної заяви без руху
12 червня 2026 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Галайко Н. М., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,
встановив:
І. Рух справи
ОСОБА_1 , 10.06.2026 року (вх. № 15305) звернулась у Залізничний районний суд м. Львова із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, у якій просить суд:
-стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , 07.04.2016 року у розмірі 25 000 грн. 00 коп., щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дати подання позову та до досягнення дітьми повноліття.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Галайко Н. М.
Судом у порядку ч. 8 ст. 187 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) отримано відповідь з Єдиного державного демографічного реєстру № 2878930, № 2878951 від 12.06.2026 року про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - позивача та відповідача у справі.
ІІ. Щодо можливості прийняття позовної заяви до розгляду
Перевіривши позовну заяву та додані до неї документи, суд дійшов висновку, що така не відповідає вимогам ст. 95, 175, 177 ЦПК України та підлягає залишенню без руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Так, заява подана без дотримання вимог до її форми та змісту, а додані документи не в повній мірі підтверджують обставини, на які посилається позивач. Виявлені недоліки унеможливлюють належну оцінку обґрунтованості заявлених вимог, перешкоджають визначенню предмета та підстав позову, а також ускладнюють вирішення питання про відкриття провадження у справі.
За таких умов суд дійшов висновку, що на момент надходження позовної заяви відсутні правові підстави для її прийняття до розгляду, а встановлені порушення мають бути усунуті заявником у порядку, передбаченому процесуальним законом.
З огляду на викладене, позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням заявнику строку для усунення виявлених недоліків.
ІІІ. Щодо недоліків заяви
Суд звертає увагу на те, що в порушення п. 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява не містить зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
ІV. Щодо подання копій та засвідчення доказів
Відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Так, відповідно до ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Таким чином, зі змісту наведеного положення ст. 95 ЦПК України вбачається, що засвідчення відповідності оригіналу документа можливе лише при наявності в особи, яка засвідчує такого оригіналу, і відповідно оригінал документа має знаходитися в особи на дату такого засвідчення.
Однак, як вбачається з позовної заяви та копій позовної заяви з доданими до них документів, поданих до суду відповідно до ч. 1 ст. 177 ЦПК України, такі не відповідають вимогам ст. 95 ЦПК України, оскільки засвідчені не належним чином. Зокрема, не засвідчено копії документів у примірнику позовної заяви для відповідача.
V. Щодо доказів, які підтверджують обставини позовних вимог
Так, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).
Положеннями п. 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; в позовній заяві зазначаються докази, що підтверджують кожну обставину, перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначенням доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).
Доказами, у контексті ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказами у цивільному процесі можуть бути: письмові, речові та електронні докази; висновки експертів; показання свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Позивачем зазначається у позовній заяві, що відповідач є власником нерухомого майна: земельної ділянки, площею 0, 024 гектарів, що знаходиться за адресою: Львівська обл., Львівський р-н, с. Підрясне, садово-городнє товариство «Світанок», кадастровий номер [номер приховано]:02:000:5281; майнових прав на об`єкт будівництва - садовий будинок (проектний номер АДРЕСА_1 , загальною площею 48, 4 кв. м., збудований на земельній ділянці кадастровий номер [номер приховано]:02:000:5281, однак на підтвердження цього не долучає документів, що підтверджують таке право власності.
Окрім цього, зазначає також, що відповідач є власником великої кількості комерційних транспортних засобів (великі вантажівки, автобуси, причепи), які використовуються останнім для отримання прибутку від комерційної діяльності, здійснення вантажних перевезень, здачі в оренду, зокрема, вказує, що відповідач транспортними засобами: автомобіль марки «Mercedes-Benz», комерційний опис VITO 115 CDI, 2004 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки «Renault», тип 17GKA5A-5, комерційний опис MAGNUM, 2011 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 , автомобіль марки «MAN», комерційний опис TGX 18 400, 2010 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_5 , реєстраційний номер НОМЕР_6 , напівпричіп марки «KRONE», комерційний опис SD, 2003 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_7 , реєстраційний номер НОМЕР_8 , однак на підтвердження даної інформації не долучає жодного доказу.
Також, у позовній заяві позивач стверджує про відсутність у відповідача невиконаних грошових зобов`язань, стягнень за виконавчими документами та інших фінансових обтяжень, проте жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.
Позивач при обґрунтуванні суми стягнення по аліментах зазначає, що вона несе витрати на сплату комунальних платежів по будинку, в якому вона із дітьми проживає. Середньомісячний розмір комунальних послуг (з врахуванням сезону опалення) становить близько 6 000 грн. 00 коп. на місяць; середньомісячний розмір витрат на придбання продуктів харчування у супермаркетах/базарах на двох дітей становить близько 30 000 грн. 00 коп.; середньомісячний розмір витрат на придбання одягу, взуття та книг для дітей становить в середньому 3 500 грн. 00 коп. на одну дитину; молодший син також постійно потребує нових альбомів для малювання, олівців, фломастерів, кольорового паперу та іншого канцелярського приладдя для дитини його віку, на ці потреби для сина вона щомісячно витрачаю близько 500 грн. 00 коп.; на дітей ідуть ще витрати на придбання медикаментів для лікування сезонних захворювань (простуди, кашлі, ГРВЗ та ін.), а також витрати на відпочинок та дозвілля дітей (походи в театри та кіно, поїздки на природу, поїздки на відпочинок влітку в Карпати чи на море та інше), таким чином загальна сума витрат на утримання дітей, які вона несе щомісячно становить близько 50 000 грн. 00 коп. Проте для підтвердження таких обставин позивачем не долучено відповідних квитанцій, розрахункових чеків.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що положеннями ч. 1-3 ст. 181 СК України передбачено, способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
З аналізу зазначених норм вбачається, що способами виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними, або за рішенням суду. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. При невиконанні даного обов`язку одним із батьків, у іншого (з яким проживає дитина) виникає право звернутись до суду та зобов`язати сплачувати аліменти на утримання дитини до досягнення нею повноліття, а у випадку навчання - до досягнення двадцяти трьох років. Право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення аліментів, має той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
З огляду на наведене, законодавець надає право на отримання аліментів на утримання дитини тому із батьків, разом з яким проживає дитина, а відтак стороні позивача необхідно долучити до позовної заяви докази на підтвердження проживання дітей саме разом із нею.
VІ. Щодо змісту позовних вимог
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні, якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них.
Разом з тим, у прохальній частині позовної заяви міститься покликання про:
-«стягнення з відповідача на користь позивача аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 25 000 грн. 00 коп. щомісячно з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи з дати подання позову та до досягнення дітьми повноліття».
Таке формулювання позовної вимоги є невизначеним, що у разі ухвалення судового рішення може унеможливити його належне виконання, оскільки не дозволяє однозначно встановити заявлену до стягнення суму, враховуючи, що дітей є двоє, а також здійснити примусове виконання рішення у разу задоволення позовних вимог.
Отже сформульований позивачем зміст позовних вимог не відповідає вимогам п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, так позивачу належить конкретизувати зміст позовних вимог.
VІІ. Підсумки
За нормою ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд приймає до уваги позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, висвітлену 07.02.2024 року у справі № 295/434/22, провадження № 61-10948св23, згідно якої формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанню судового рішення та є порушенням» ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Слід зазначити, що вказані в ухвалі суду недоліки не є надмірним формалізмом чи обмеженням доступу до правосуддя, оскільки являє собою прояв забезпечення реалізації балансу принципу верховенства права та принципів цивільного судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності та диспозитивності.
Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975 року, «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року, «Круз проти Польщі» від 19.06.2001 року, «Мельник проти України» від 28.03.2006 року.
У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи викладене, позовну заяву слід залишити без руху та запропонувати позивачу усунути недоліки, зазначені в ухвалі суду протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України позовна заява, що не відповідає вимогам закону, підлягає залишенню без руху до виправлення позивачем вказаних недоліків.
При цьому позивача попереджається, що у разі не усунення недоліків позовної заяви в строк, вказаний в ухвалі, позовна заява буде вважатись неподаною і буде повернута.
З огляду на викладене та керуючись ст. 185 ЦПК України, суд -
постановив:
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів - залишити без руху.
2. Роз`яснення суду
Позивачу надається п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для усунення зазначених вище недоліків.
У разі невиконання вимог ухвали суду в зазначений строк, позовну заяву - вважати неподаною та повернути з усіма доданими до неї документами.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
3. Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя/підпис/
Згідно з оригіналом.
Суддя: Н. М. Галайко