Справа № 509/3071/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2026 року. Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Гандзій Д.М.,
при секретарі Задеряки Г.М.,
представниці відповідача ОСОБА_1 адвоката Арику О.В.
представника позивача ОСОБА_2 адвоката Балана М.В. (поза межами суду)
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в с.-щі Овідіополь, в режимі відеоконференції, заяву представниці відповідача ОСОБА_1 адвоката Арику О.В. про скасування заходів забезпечення позову в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 ; ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи без самостійних вимог на предмет спору - приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу : Главацький Володимир Андрійович, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -
ВСТАНОВИВ :
12 травня 2026 року представник позивача ОСОБА_2 , адвоката Балан М.В. звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовною заявою, в якій просив суд: витребувати витребувати з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та витребувати з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) ? частину земельної ділянки, площею 0,116 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0677, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 15.05.2026 року провадження у справі відкрито.
Ухвалою суду від 28 травня 2026 року заяву представника позивача ОСОБА_2 , адвоката Балан М.В. - задоволено та забезпечено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Приватні нотаріуси Одеського міського нотаріального округу : Брандіс А.Б., ОСОБА_7 , ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом накладення арешту щодо спірного нерухомого майна : житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, площею 0,116 га, кадастровий номер [номер приховано]:02:001:0677, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
09.06.2026 р. до суду надійшло клопотання представниці відповідача ОСОБА_1 адвокат Арику О.В. про скасування заходів забезпечення позову шляхом скасування вищевказаних арештів нерухомого майна з підстав того, що на момент укладення договору дарування від 11.09.2018 р., відповідачка ОСОБА_4 була зареєстрованим власником спірного майна та мала права розпоряджатися їм на власний розсуд, подарувавши його ОСОБА_3 , яка в подальшому продала його ОСОБА_1 за нотаріально посвідченим договором від 22.09.2023 р.
15 червня 2026 року у судовому засіданні представниця відповідача ОСОБА_1 адвокат Арику О.В. підтримала своє клопотання про скасування заходів забезпечення позову, а саме скасування заходів забезпечення позову у виді арешту нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 .
Представник позивача ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання представниці відповідача ОСОБА_1 адвоката Арику О.В. про скасування заходів забезпечення позову, вважаючи його безпідставним.
Дослідивши матеріали заяви про забезпечення позову суд вважає, що в її задоволенні слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихстаттею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 3ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до п.п. 4,5,6 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи - не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги - інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
При розгляді справ, предметом яких є оскаржене рішення загальних зборів господарського товариства, судам необхідно враховувати, що заборона проводити такі збори - порушує право на участь у них та управлінні товариством тих його учасників, котрі не оскаржили це рішення, і суперечить змісту заходів забезпечення та меті їх застосування, яка полягає в захисті інтересів учасника процесу, а не в позбавленні (порушенні) прав інших осіб.
Суд - не повинен вживати таких заходів забезпечення позову, які пов`язані із втручанням у внутрішню діяльність господарських товариств (наприклад, забороняти скликати загальні збори товариства, складати список акціонерів, що мають право на участь у них, надавати реєстр акціонерів та приміщення для проведення зборів, підбивати підсумки голосування з питань порядку денного тощо).
Особам, які беруть участь у справі - має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Ратифікація Конвенції відбулася на підставі Закону України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.; Конвенція набула чинності для України 11.09.1997 р.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (див. рішення ЄСПЛ, серед інших рішень та mutatis mutandis, "Кресс проти Франції" (Kress v. France), [GC], № 39594/98, п. 72, ECHR 2001-VI; "Ф.С.Б. проти Італії" (F.C.B. v. Italy) від 28 серпня 1991 року, Серія A № 208-B, п. 33; "Т. проти Італії" (Т. v. Italy) від 12 жовтня 1992 року, Серія A № 245-C, п. 26; та "Кайя проти Австрії" (Kaya v. Austria), № 54698/00, п. 28, від 8 червня 2006 року).
Так, принцип верховенства права вимагає дотримання вимог «якості» закону, яким передбачається втручання у права особи основоположні свободи. Так, у рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України» (Poltoratskiy v. Ukraine) від 29 квітня 2003 року, заява № 38812/97, п. 155).
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" - Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) - Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
У законності концентровано виражена властивість права щодо протистояння сваволі в процесі впорядкування суспільних відносин. У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу (заходу). Це явище у повному обсязі може існувати тільки за демократичних правових режимів, які здатні забезпечити прийняті закони, адекватні сутності права.
При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Крім того, відповідно до Правового висновку ВСУ, викладеного в постанові № 6-605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
З огляду на матеріали позову та заяви про забезпечення позову, суд дійшов висновку, що між сторонами дійсно виник спір, однак не вбачається підстав скасування заходів забезпечення позову у виді арешту нерухомого майна, що належить ОСОБА_9 в. до вирішення спору по суті і є гарантією схоронності спірної нерухомості до вирішення його долі між сторонами в судовому засіданні з приводу чого у сторін виник спір, а тому на думку суду, в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 адвоката Арику О.В. про скасування заходів забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст. 158 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ :
В задоволенні заяви представниці відповідача ОСОБА_1 адвоката Арику О.В. про скасування заходів забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у 15-денний строк з дня отримання копії ухвали.
Суддя Гандзій Д.М.