Єдиний унікальний номер справи 183/2776/26
Провадження № 2/183/1298/26
У Х В А Л А
15 червня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Майної Г. Є., розглянувши у порядку письмового спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 через підсистему «Елеткронний суд» звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 інфляційні витрати та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання в гривнях, яке становить 15 071,78 грн.
Ухвалою суду від 19 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у цивільній справі вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Не погоджуючись з пред`явленим позовом представником військової частини НОМЕР_1 через підсистему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, у якому останній не вважав вимоги позову не правомірними та не обґрунтованими. В обґрунтування відзиву вказав, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з проходженням військової служби та регулюються спеціальним законодавством, а не нормами цивільного права. Відтак положення статті 625 ЦК України щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних до цих правовідносин не підлягають застосуванню. Військова частина не є боржником у цивільно-правовому грошовому зобов`язанні, а невиплата коштів зумовлена відсутністю відповідного бюджетного фінансування. При цьому відповідачем вжито всіх необхідних заходів для виконання рішення адміністративного суду, зокрема проведено перерахунок належних сум та неодноразово подано заявки на виділення бюджетних асигнувань. Крім того, позивачем безпідставно здійснено розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних за період, який передує набранню законної сили рішенням суду, що свідчить про необґрунтованість заявлених вимог. Також позивачем не надано належних доказів вжиття заходів щодо примусового виконання судового рішення, зокрема не підтверджено звернення до органів державної виконавчої служби та відсутні докази неможливості виконання рішення у порядку виконавчого провадження. Вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу також є необґрунтованими, оскільки їх розмір є явно завищеним для справи такої категорії та не підтверджений належними доказами фактичного понесення відповідних витрат. У зв`язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов такого висновку.
Статтею 124 Конституції України передбачено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» (рішення від 12.10.1978) вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
При цьому Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Так, відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
При цьому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: у спорах фізичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; у спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що право, яке позивач вважає порушеним, він набув саме у зв`язку з проходженням військової служби.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №520/17342/18 (провадження № 14-158цс20) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, дійшла до висновку про те, що зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Спори, які виникають у судах у зв`язку з невиконанням суб`єктом владних повноважень своїх функцій (щодо його незаконних дій та/або зобов`язання до виконання таких повноважень), та ухвалення за результатами розгляду цих спорів судових рішень, не змінюють правову природу та характер правовідносин, які виникли між сторонами, а тому спори щодо порушення своїх зобов`язань суб`єктом владних повноважень, зокрема щодо перерахування, нарахування, виплати грошових сум, у тому числі після судового рішення або на його виконання, повинні розглядатись судами за юрисдикцією, визначеною відповідно до характеру цих правовідносин (п.7.27).
Відтак, ураховуючи, що заявлені позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних ґрунтуються на невиконанні відповідачем рішення адміністративного суду у справі, а спірні правовідносини виникли у зв`язку з проходженням позивачем військової служби та реалізацією його права на грошове забезпечення, суд доходить висновку, що такі вимоги є похідними від публічно-правового спору та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що зазначений спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв`язку з чим слід закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 255, 256, 260 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат- закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
Роз`яснити позивачу його право звернутися до суду з позовом в порядку адміністративного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею і може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга подається протягом 15 днів, починаючи з наступного за днем складення ухвали суду.
Ухвала суду складена і підписана 15 червня 2026 року.
Суддя Г.Є. Майна