Березівський районний суд Одеської області
16.06.2026
Справа № 494/1033/26
Провадження № 2-а/494/18/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16.06.2026 року м. Березівка
Березівський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Панчишина А.Ю.
при секретарі Станілевич А.В.
представника позивача Кудрінська Ю.Є..
представника відповідача Кінди Н.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Березівка адміністративну справу за адміністративним позовом Кудрінської Юлії Євгенівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
В С Т А Н О В И В:
04.05.2026 позивач разом з представником звернувся до суду з позовом, мотивуючи вимоги наступним. Представник позивача зазначає, що разом з позивачем по справі зареєстрований та фактично проживає його батько ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 який потребує постійного стороннього догляду за станом здоров`я, що підтверджується Медичним висновком ЛКК № 277 від 16.04.2026 р.
У зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 , тривалий час здійснює постійний догляд за батьком, який потребує постійного догляду, він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цей факт було підтверджено Довідкою № 8554 від 27.10,2025 р. виданою ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_4 ).
ОСОБА_1 неодноразово звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Нарешті, цей факт було підтверджено Довідкою № 8554 від 27.10.2025 року, виданою ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якої вбачається, що дійсно ОСОБА_1 1997 р.н. надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на строк до 06.11.2025 року.
13 квітня 2026 р. позивач звернувся у відділення АТ КБ «ПриватБанк» з метою відкриття розрахункового рахунку, після чого на протязі півгодини, його рахунок було заблоковано. Тому, позивач ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою до адвоката, яка зробила відповідний адвокатський запит № 66 від 13.04.2026 р., на що нею було отримано відповідь від ІНФОРМАЦІЯ_4 та копії матеріалів справи № 206 про адміністративне правопорушення за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, вчинене ОСОБА_1 .
Так, згідно з вищенаведеної постанови № 1700 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 06.11.2025 р., начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_3 було розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 , згідно яких військовозобов`язаний ОСОБА_1 допустив порушення вимог абзацу 3 частини 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 4 частини 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в його діях вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Та на підставі матеріалів, які містяться в справі про адміністративне правопорушення, враховуючи характер вчиненого адміністративного правопорушення...таких як, умисне ігнорування правил військового обліку, а саме не проходження ВЛК, прийшов до висновку, що в діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. ст. 210-1 КУпАП та постановив: визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі п`ятисот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 25 500 грн.
Представник позивача вважає вищевказану постанову протиправною, та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права військовозобов`язаного ОСОБА_1 , у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 мав чинну відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, що підтверджувалося даними з електронного військово-облікового документа (Резерв+), а також Довідкою № 8554 від 27.10.2025 р., виданою ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Не зважаючи на це, в матеріалах справи № 206 про адміністративне правопорушення вбачається наявність: направлення на ВЛК для визначення придатності до військової служби від 28.10.2025 р. та Акт про відмову від проходження військово-лікарняної комісії від 28.10.2025 р. Про наявність вказаних документів, позивачу не було відомо, власноруч він нічого не підписував, будь-яких свідків не бачив, а також засобами поштового зв`язку Укрпошта будь-яких листів від ІНФОРМАЦІЯ_4 не отримував.
Також представник позивача зазначає, що відповідач не повідомив належним чином ОСОБА_1 про дату початку медичного огляду «28.10.2025р», про дату розгляду справи про адміністративне правопорушення № 206 за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, яка нібито була призначена на 06.11.2025 р., чим було порушено його право на участь у розгляді справи.
Відповідно до п. 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабміну від 16.05.2024 №560 військовозобов`язані, строк дії відстрочки яких не завершився, не направляються на медичний огляд, якщо вони не виявили такого бажання самостійно або не вступають на військову службу за контрактом.
Тобто представник зазначає, що за наявності чинної відстрочки особа не підлягає направленню на ВЛК, а отже відсутній склад правопорушення.
Враховуючи наведене, представник позивача просить, визнати протиправною та скасувати Постанову № 1700 за справою про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, від 06.11.2025 р. та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь позивача ОСОБА_1 судові витрати, у вигляді судового збору, у розмірі: 665,6 грн. та витрати на правову допомогу, у розмірі 15 000 грн.
Ухвалою суду від 19.05.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного провадження.
У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечував. Зазначив, ІНФОРМАЦІЯ_4 не визнає адміністративний позов ОСОБА_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення у повному обсязі. Відповідач вважає, що вказаний адміністративний є незаконним та необґрунтованими та таким, який не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно протоколу №3 ВЛК від 15.01.2014 року ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби.
28.10.2025 року позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де на нього було складено протокол №206 про адміністративне правопорушення, за те, що він в умовах особливого періоду не проходив військово-лікарську комісію понад п`ять років тому та відмовився від проходження ВЛК, що призвело до порушення вимог частини 1 статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення відповідальність за яке передбачена ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Оскільки ОСОБА_1 відмовився від підписання та отримання копії протоколу №206 про адміністративне правопорушення, факт вчиненого правопорушення підтверджують свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Також той факт, що ОСОБА_1 перебував у ІНФОРМАЦІЯ_4 саме 28.10.2025 року підтверджується ще і копією з журналу реєстрації відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_4 .
28.10.2025 року позивачу було направлено повідомлення вих № 8574 з зазначенням часу, місця та дати розгляду адміністративної справи відносно позивача, що підтверджується копією поштової квитанції та конвертом Укрпошти з відміткою, що адресат відмовився від отримання поштового відправлення, що свідчить про те, що позивач знав про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 ще 06.11.2025 року.
Позивач, як військовозобов`язаний, згідно із приписами частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ зобов`язаний був пройти медичне обстеження військово-лікарською комісією РТЦК та СП, особливості проходження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період якого визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.
Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не виконав обов`язки, які покладені на нього Законом № 2232-ХІІ, щодо дотримання правил військового обліку встановлених законом.
З огляду на зазначене, та з аналізу наданих правових норм законодавства у сфері військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації вбачається, що уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_4 правомірно було складено протоколи № 206 про адміністративне правопорушення та винесено Постанову №1700 про адміністративне правопорушення від 06.11.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП відносно військовозобов`язаного ОСОБА_1 .
Крім того представник відповідача зазначає, що витрати на правничу допомогу є значно завищеними, оскільки адміністративні справи є зразковими та не потребують значних зусиль з боку представника.
Враховуючи наведене, представник відповідача просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 про. скасування постанови № 1700 від 06.011.2026 року - у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
За цією ж адресою зареєстрований та фактично проживає його батько ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 який потребує постійного стороннього догляду за станом здоров`я, що підтверджується Медичним висновком ЛКК № 277 від 16.04.2026 р., Висновком № 244 від 16.04.2026 р.
ОСОБА_1 , здійснює постійний догляд за батьком, який потребує постійного догляду, має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9 частини 1. ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», цей факт було підтверджено Довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 № 8554 від 27.10.2025 р.
28.10.2025 була складена повістка на ім`я позивача про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження ВЛК 28.10.2025, також уповноваженими особами відповідача складено акт відмови 28.10.2025 РОКУ позивача від отримання повістки.
У жовтні 2025 року складено протокол №206 про адміністративне правопорушення відносно позивача. Відповідно до протоколу вбачається, що ОСОБА_1 як військовозобов`язаний проходив ВЛК понад п`ять років тому назад, виконати законну вимогу ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо проходження ВЛК відмовився, що призвело до порушення вимог частини 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП. Від підписання протоколу, отримання його копії позивач відмовився у присутності двох свідків, що у відповідній графі протоколу засвідчено їх підписами.
Постановою №1700 від 06.11.2025 позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 25500 грн. Суть правопорушення, зазначеного у постанові: військовозобов`язаний ОСОБА_1 допустив порушення вимог абзацу 3 частини 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзацу 4 частини 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в його діях вбачається склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Статтею 210-1 КУпАП передбачено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з абз. 11 ст. 1 Закону України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 17.03.2014 оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який в подальшому продовжувався та триває на теперішній час.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема:
прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до ст. 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 18 липня 2020 року у справі № 216/5226/16-а, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Згідно зі ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Згідно положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності із законом.
Підставою притягнення позивача до адміністративної відповідальності згідно з оскаржуваною постановою стала відмова позивача від проходження ВЛК. Разом з цим, на час складання протоколу позивач мав діючу відстрочку від мобілізації.
Таким чином встановлено, що станом на момент винесення оскаржуваної постанови ОСОБА_1 мав чинну відстрочку від призову під час мобілізації, оформлену 27.10.2025 року на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_4 №2554 від 27.10.2025 року та не мав обов`язку проходження ВЛК.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову під час мобілізації військовозобов`язані, які мають передбачені законом підстави для відстрочки.
У відповідності до пункту 63 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 року, військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю. У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби. Військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом, або були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.»
Отже, така особа не може вважатися такою, що ухиляється від виконання мобілізаційного обов`язку, зокрема у частині проходження ВЛК, якщо проходження ВЛК прямо пов`язане із заходами призову.
Відповідно до ст. 9 КУпАП особа підлягає адміністративній відповідальності лише за наявності вини. В оскаржуваній постанові не наведено мотивів, чому особа з чинною відстрочкою повинна була проходити ВЛК, а також не доведено умисел чи необережність.
Крім того, відповідно до п.63 Порядку №560, військовозобов`язані, які звернулися із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення комісією не направляються на медичний огляд, також пунктом 63 чинного станом на 16.06.2025 року було чітко зазначено, що військовозобов`язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов`язані приймаються на військову службу за контрактом або самостійно виявили бажання пройти медичний огляд.
Відповідач не виконав обов`язку доведення правомірності прийнятого рішення, а сама постанова без обґрунтування її доказами не дає підстав для висновку про вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за постановою №1700 від 06.11.2025 року.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутності події і складу адміністративного правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Пунктом 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги, що вчинення позивачем адміністративного правопорушення не підтверджується достатніми доказами, відповідачем в ході розгляду справи не доведено правомірність винесення постанови відносно позивача, відтак суд вважає за необхідне скасувати постанову, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.
Оскільки спір виник внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, визнаної за результатом розгляду даної справи протиправною, тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. суд зазначає наступне.
Витрати на професійну правничу допомогу врегульовані статтею 134 КАС України, якою передбачено, зокрема,
- витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1 ст.134 КАС України).
- для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. (ч. 3 ст.134 КАС України).
- для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст.134 КАС України).
- розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. (ч. 5 ст.134 КАС України).
- у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 6 ст.134 КАС України).
- обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. ( частина 7 статі 134 КАС України)
Розподіл судових витрат врегульований статтею 139 КАС України, якою передбачено, зокрема, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. ( частина 7 статі 139 КАС України)
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.( частина 9 статі 139 КАС України)
Законом України від 05 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, зокрема, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. ( пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI)
З огляду на наведені вище правові норми є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
При цьому, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару адвоката у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалося адвокатом Кудрінською Ю.Є., що підтверджується Ордером на надання правничої допомоги серії ВН № 1699386 від 30.04.2026 року, виданим адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально.
На підтвердження обґрунтованості витрат на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. представником позивача надано наступні документи, зокрема
- договір про надання правничої допомоги №30/04-03 від 30.04.2026 р., укладений між Адвокатом Кудрінською Ю.Є. з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з другої сторони, про те, що Адвокат бере зобов`язання надавати Клієнту правничу допомогу, повний супровід справи щодо оскарження дій ТЦК та СП у Березівському районному суді Одеської області складає 15000 грн.,
- квитанцією №30/04/12 про оплату супроводу справи у суді щодо оскарження дій ІНФОРМАЦІЯ_4 на суму 15000 грн.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд враховує наступне.
Суд зауважує, що надані документи дійсно дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх загальну вартість.
Однак, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних із правовою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що предмет спору у цій справі не є складним, наслідком чого є розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, а також не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Витрати на збирання доказів та організація подання позову до суду фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову.
У той же час, суд не оспорює права адвоката самостійно визначати гонорар, однак, у даному конкретному випадку, не може вважати, що при встановленні такого розміру гонорару була врахована складність даної справи та інші істотні обставини. Наявні у матеріалах цієї справи документи на обґрунтування понесених витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для їх відшкодування у вказаному розмірі (15000 грн.) з іншої сторони у справі, адже відповідний розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд наголошує на тому, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 30.01.2023р. №910/7032/17).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зазначено у рішенні від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04), заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, конкретні обставини справи, приписи ч.5 ст.134 і п.2 ч.9 ст.139 КАС України, несуттєву складність справи, яка, у свою чергу, не мала публічного інтересу, характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу та їх стягнення з відповідача у розмірі 3000,00 грн., що цілком відповідає вимогам розумності та співмірності.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 271, 286, 293, 295 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позовну заяву Кудрінської Юлії Євгенівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити частково.
Скасувати постанову №1700 від 06 листопада 2025 по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 665 гривень 60 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гривень.
В іншій частині вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження-з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 .
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_6 ЄДРПОУ НОМЕР_2 .
Суддя Панчишин А.Ю.