ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у відстроченні виконання рішення суду
15 червня 2026 року м. Житомир справа № 240/20195/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Майстренко Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про відстрочення виконання рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.2026 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено частково, зокрема:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі за період з 29.01.2020 по 18.07.2022 (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 18.07.2022 сум грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії), обчисливши їх із розмірів посадового окладу, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній з 29.01.2020), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум
Через підсистему "Електронний суд" надійшла заява, в якій військова частина НОМЕР_1 просить суд відстрочити виконання зазначеного судового рішення на 120 днів.
В обґрунтування поданої заяви представник заявника зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 в добровільному порядку було здійснено виконання судового рішення в частині нарахування позивачу індексації та індексації-різниці грошового забезпечення, що підтверджується довідками-розрахунками Військової частини НОМЕР_1 . Відповідальними посадовими особами Військової частини НОМЕР_1 щомісячно вживаються всі можливі заходи щодо отримання фінансування від вищого командування на виконання судових рішень, прийнятих не на користь військової частини. Зокрема, Військовою частиною НОМЕР_1 до забезпечувального фінансового органу було подано заявку-розрахунок від 08.02.2026 вих. №913 на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення, у тому числі на виконання судових рішень, які були прийняті не на користь військової частини. Проте, фінансування від забезпечувального органу на виконання судових рішень на момент подання цієї заяви військова частина не отримала. Вважає, що вищевказані об`єктивні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк і фактично унеможливлюють таке виконання, є підставою для відстрочення виконання судового рішення.
Позивачем подано заперечення на подану заяву.
Розгляд заяви призначено на 15.06.2026 о 14 год. 20 хв.
В судове засідання учасники справи не прибули, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином. Сторонами подано клопотання про розгляд справи без їх участі.
Дослідивши доводи поданої заяви, наявні матеріали справи, суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень, є всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Частиною 3 статті 378 КАС України передбачено, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до частини 4 статті 378 КАС України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи-тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Суд зазначає, що наведені норми не містять конкретного переліку обставин для відстрочення та/або розстрочення виконання судового рішення, а лише встановлюють критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим.
Вирішуючи питання про відстрочення/розстрочення виконання рішення, суд із певною свободою розсуду повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору, наявність надзвичайних непереборних подій, інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини (зокрема, ненадання (несвоєчасне надання) бюджетних асигнувань або бюджетних зобов`язань заявнику та/або не доведення (несвоєчасне доведення) фінансування видатків до заявника отримувача бюджетних коштів в обсязі, достатньому для своєчасного виконання ним грошових зобов`язань та/або погашення податкового боргу).
При розгляді заяв щодо розстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків розтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав має бути доведена боржником.
Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення застосовується з метою зменшення надмірного тягаря на боржника, якщо такий тягар може призвести до виникнення ситуації, за якої виконання судового рішення стане взагалі неможливим.
З огляду на відсутність передбачених критеріїв для визначення поважності таких підстав, прийняття відповідних рішень є дискреційним повноваженням суду, яке він реалізує за власними переконанням, з урахуванням конкретних обставин справи. При цьому, таке розстрочення здійснюється виключно у виняткових випадках, за умови, що суд установить наявність обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.
У постанові від 06.12.2019 року у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.
Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але і його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17).
У рішенні від 27.11.2008 року у справі № 1-37/2008 Конституційний Суд України вказав, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.
Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства (абзаци 2, 3 підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення 27 листопада 2008 року у справі №1-37/2008).
У Рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
При цьому, заявником не надано до суду безумовних доказів на підтвердження обставин, що заважають виконати рішення суду.
Суд зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, має з урахуванням поточних умов вишукувати заходів для найскорішого поновлення прав позивача, а відстрочення виконання даного рішення суду призведе до необґрунтованого та невизначеного у часі продовження порушення законних прав та інтересів позивача.
Також заява не містить підстав вважати, що після завершення терміну відстрочення рішення суду буде виконано, що нівелює значення інституту судового захисту прав громадян.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення суду слід відмовити.
Керуючись статтями 243, 248, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про відстрочення виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12.01.26 в адміністративній справі № 240/20195/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя Н.М. Майстренко