ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ
15 червня 2026 року Справа № 280/5457/26 м.Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Новікова І.В., перевіривши матеріали адміністративного позову за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
03 червня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення перерахунку та невиплати ОСОБА_1 складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період з 27.02.2025 по 18.06.2025, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт;
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років служби, з урахуванням посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у разі звільнення у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 26 повних календарних років, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 розміру складових грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме: України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 27.02.2025 року по 18.06.2025 року, з урахуванням виплачених сум;
зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення з 27.02.2025 року по день фактичної виплати.
Ухвалою суду від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху, на підставі статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви строком 10 днів від дня одержання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду, заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, оформлену у відповідності до статті 167 КАС України, із зазначенням поважних підстав пропуску строку звернення до суду.
10.06.2026 від представника позивача до суду надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в якій представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 після звільнення з військової служби проходив тривалий процес медичного обстеження, оформлення документів щодо встановлення інвалідності (посвідчення додається), та визначення ступеня втрати працездатності, що вимагало неодноразового проходження медичних оглядів, отримання висновків лікарських комісій та збору необхідних документів. А також проходив стаціонарне лікування. Стан здоров`я позивача після звільнення суттєво обмежував можливість своєчасно займатися питаннями судового захисту своїх прав та отримання правничої допомоги. У період з 15.07.2025 року по 21.09.2025 року; з 23.12.2025 року по 15.03.2026 року виїжджав за кордон. Спір у даній справі стосується реалізації права військовослужбовця на належне грошове забезпечення та виплату належних сум при звільненні, а тому має соціальний характер та пов`язаний із захистом конституційного права на достатнє матеріальне забезпечення. Просить поновити строк звернення до суду.
Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя встановив наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно ч.5 ст.122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Також, відповідно до статті 233 Кодексу Законів про працю України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У рішенні від 11.12.2025 №1-р/25 Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У випадку ж який склався у цій справі, позивача звільнено зі служби, а відповідно на нього не поширюється норма, яка надає право на звернення до суду без обмеження строками звернення до суду.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові ВЕРХОВНОГО СУДУ від 18.02.2026 по справі №400/11972/24.
Судом встановлено, що позивачем припинено проходження військової служби у відповідача 18.06.2025.
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби була видана Довідка про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії для обчислення пенсії відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та абзацу восьмого пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393, в якій зазначено відомості про посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, тощо, які виплачувались йому у квітні - червні 2025 року.
Також, після виплати позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення, позивач був обізнаний про її розмір.
Разом з тим, позивач протягом 3-х місяців з дня звільнення не звернувся до відповідача з питання виплати грошового забезпечення, як і не звернувся до суду з позовною заявою щодо невиплати йому грошового забезпечення у повному обсязі, що свідчить про пропуск строку звернення до суду.
Суд зазначає, що оформлення інвалідності жодним чином не перешкоджало позивачу можливості своєчасно звернутися до адвоката за правовою допомогу або до суду з позовом, оскільки законодавцем встановлено 3-х місячний строк за для звернення до суду, як такий що є достатнім для реалізації права на звернення до суду.
Також, суд зазначає, що виїзд позивача за кордон у власних цілях не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач до виїзду за кордон не був позбавлений можливості звернутися за отриманням правничої допомоги та звернутися до суду. Крім того, суд зазначає, що навіть за умови перебування за кордоном позивач також мав можливість звернутися до суду з позовом через підсистему «Електронний Суд».
Суд наголошує на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Положеннями частин першої та другої статті 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Суд звертає увагу на те, що заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду не містить поважних причин, у зв`язку із якими позивач своєчасно не звертався до суду.
За приписами п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням викладеного, суддя дійшов висновку, що позовну заяву належить повернути позивачу.
Керуючись п.9 ч.4 ст.169, ст.241, ст.256 КАС України, суддя
УХВАЛИВ:
У задоволення заяви представника позивача про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії - повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 15-денний строк з дня її підписання.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя І.В. Новікова