ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
16 червня 2026 року справа № 380/10879/26
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Кузан Р.І., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в :
30.10.2025 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової Частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), щодо невиплати ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;
- визнати протиправною бездіяльність Військової Частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки;
- зобов`язати Військову Частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби;
- стягнути з Військової Частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби речове майно у сумі 42 728,44 гривень;
- стягнути з Військової Частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 , ( РНОКПП: НОМЕР_4 ) за період з 30.01.2026р. по день ухвалення судового рішення за цим адміністративним позовом
Ухвалою судді від 02.06.2026 позовна заява залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення зазначених у ній недоліків, який не може перевищувати десять днів з дня вручення вказаної ухвали.
Позивачу роз`яснено про необхідність подання в канцелярію Львівського окружного адміністративного суду наступних документів: заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
На виконання вимогу ухвали суду, представником позивача 11.06.2026 до суду подано клопотання про поновлення процесуального строку. В клопотанні вказує, що після звільнення ОСОБА_1 обгрунтовано розраховував на виконання. Відповідачем вимог законодавства щодо проведення повного розрахунку при звільненні та виплати всіх належних сум грошового забезпечення, у тому числі компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та інших виплат, передбачених законодавством та наказом про звільнення. З метою з`ясування факту проведення остаточного розрахунку та отримання належних виплат ОСОБА_1 30.03.2026 року звернувся до Відповідача із письмовою заявою про проведення остаточного розрахунку та виплату всіх належних сум. ОСОБА_1 не зволікав із захистом своїх прав, а діяв добросовісно та послідовно. Після звільнення 30.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Відповідача із заявою про проведення остаточного розрахунку та обгрунтовано очікував її розгляду в порядку та строки, визначені статтею 20 Закону України «Про звернення громадян». Натомість Відповідач не надав відповіді на звернення ОСОБА_1 та не повідомив про результати його розгляду. що стало однією з причин несвоєчасного звернення до суду та свідчить про відсутність недобросовісної поведінки з боку позивача. Крім того, представницею ( ОСОБА_1 ) адвокаткою Столяр О.М. на виконання доручення клієнта було направлено адвокатський запит до Міністерства Оборони України та Військової Частини НОМЕР_1 щодо надання інформації та документів стосовно проведення остаточного розрахунку при звільненні позивача ОСОБА_1 ( в додатках до адміністративного позову докази звернення додані) Відповідач не надав відповіді ані на заяву ОСОБА_1 , ані на адвокатський запит, не повідомив про проведення остаточного розрахунку та не надав документів, які б підтверджували склад і розмір нарахованих та виплачених сум. Таким чином, позивач ОСОБА_1 та його представниця Столяр О.М. добросовісно вживали заходів для отримання необхідної інформації та врегулювання спору без звернення до суду, однак Відповідач фактично проігнорував такі звернення. Пропуск строку звернення до суду є незначним та обумовлений необхідністю отримання від Відповідача інформації щодо фактично проведеного розрахунку при звільненні, а також відсутністю будь-якої реакції на подані звернення. При цьому пропуск строку звернення до суду становить менш як один місяць та не свідчить про недобросовісну поведінку позивача або його намір безпідставно зволікати із захистом своїх прав. З врахуванням викладеного просить поновити строк на звернення до адміністративного суду з позовом у даній справі.
Суд перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з даним позовом, враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду у справах щодо проходження публічної служби встановлюється місячний строк.
Частиною третьою статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З даного приводу суд звертає увагу, що відповідно до частин 1 та 2 статті 233 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322-VIII (далі - КЗпП України) у редакції, яка діяла до 18.07.2022 передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (надалі, також - Закон №2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, назву та частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Таким чином, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (Постанова КАС ВС №380/15245/22 від 25.04.2023).
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Предметом спору у цій справі є виплата грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби та стягнення грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно.
На спірні правовідносини поширюється дія статті 233 КЗпП України у редакції, яка передбачає, що строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Так, суд звертає увагу, що позивача було звільнено та виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ще 30.01.2026, у витязі з наказу №34 від 30.01.2026 містяться відомості про всі належні позивачу при звільненні виплати.
Оскільки позивач звернувся до суду з цим позовом лише 28.05.2026, останній пропустив тримісячний строк звернення в частині заявлених позовних вимог, який повинен обчислюватися з 30.01.2026.
Суд також зауважує, що грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено виплату грошового забезпечення, з яких складових воно складається, як обраховане та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий його розрахунок чи розрахунок його складових.
Верховний Суд в постанові від 31.03.2021 у справі №240/12017/19 вирішив відступити від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №822/1928/18 про те, що строк звернення позивача до суду у випадку спірних правовідносин розпочав перебіг після отримання позивачем листа-відповіді, а не після отримання виплати за відповідний період.
Так Верховний Суд зазначив, що отримання позивачем листа відповідача у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого позивач повинен мав дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20, досліджуючи питання щодо поважності причин пропуску процесуального строку зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, при цьому такі обставини повинні бути підтверджені належним чином.
Частиною другою та п`ятою статті 44 КАС України визначено, що учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Дотримання строку звернення з адміністративним позовом до суду є однією з умов для реалізації права на звернення з позовом у публічно-правових відносинах.
Встановлення строків звернення до суду передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій щодо захисту своїх прав, свобод та інтересів.
Інститут строків звернення до суду в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності у публічно-правових відносинах.
При цьому, позивачем у клопотанні не наведено жодної причини пропуску строку звернення до суду які є об`єктивно непереборними, не залежать від його волевиявлення чи пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що позивачу було відомо про невиплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби та грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно ще 30.01.2026.
Крім цього в клопотанні представник позивача вказує, що позивач розраховував на виконання відповідачем вимог законодавства щодо проведення повного розрахунку при звільненні та виплати всіх належних сум грошового забезпечення, у тому числі компенсації за невикористану відпустку, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії та інших виплат, передбачених законодавством та наказом про звільнення.
Суд також звертає увагу, що довідки про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премії для обчислення пенсії від 30.01.2026, а також грошовий атестат були вручені позивачу ще до моменту подання адвокатського запиту, оскілки представник позивача вказує про те, що відповідач не надав відповіді ані на заяву ОСОБА_1 , ані на адвокатський запит, не повідомив про проведення остаточного розрахунку та не надав документів, які б підтверджували склад і розмір нарахованих та виплачених сум.
Таким чином позивачу було відомо про невиплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період проходження військової служби ще 30.01.2026, оскільки в наказі про виключення із списків особового складу відсутні такі відомості про виплату.
Разом з тим суд наголошує, що у витязі з наказу №34 від 30.01.2026 зазначено про окремі види грошового забезпечення, які були виплачені при звільненні.
Щодо строку звернення із вимогою про стягнення грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Суд зазначає, що спірні відносини у даній справі виникли у зв`язку із не нарахуванням компенсації за неотримане речове майно протягом служби з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування.
Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.
Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.
Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.
Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.
Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.
Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.
Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.
Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а статті 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.
Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.
Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.
Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною 5 статті 122 КАС України.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 року у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 року у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 року у справі №540/2001/21.
Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.
Як уже зазначалось судом раніше, позивача звільнено зі служби 30.01.2026, при цьому, при звільненні не було виплачено спірну компенсацію. Отже, з 30.01.2026, позивач обізнаний щодо не нарахування та не виплати компенсації за речове майно при звільненні.
Більше того, суд звертає увагу, що отримавши лист-відповідь на запит представника позивача, позивач вже достеменно знав про порушене право.
Однак з позовом звернувся до суду лише 28.05.2026, тобто із пропуском місячного строку.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Натомість, подана заява про усунення недоліків позовної заяви за своїм змістом не спрямована на виконання вимог ухвали суду від 02.06.2026 року.
Згідно з п.9 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.123 КАС України, окрім іншого встановлено, що якщо вказані позивачем підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що в контексті даної спірної ситуації, підстави, вказані позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, слід визнати неповажними, у зв`язку з чим позовна заява підлягає поверненню.
При цьому суд роз`яснює позивачеві, що згідно з ч.8 ст.169 КАС України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Керуючись ст.ст. 166, 169, 171, 243, 248, 250, 256, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
п о с т а н о в и в :
у задоволенні клопотання позивача про поновлення процесуального строку - відмовити.
позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії - повернути позивачеві.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Р.І. Кузан