УХВАЛА
16 червня 2026 року
м. Київ
справа № 545/2362/25
провадження № 61-7712ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Мартєва С. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області
від 22 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду
від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1
до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати,
ВСТАНОВИВ:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» (далі - ВСК «Злагода»), в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:
розірвати договір оренди землі від 01 липня 2013 року, укладений
з ВСК «Злагода», разом з додатковими угодами від 07 серпня 2017 року
та від 09 березня 2021 року, об`єктом оренди якого є земельна ділянка,
площею 1,7484 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:010:0059, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області;
розірвати договір оренди землі від 01 липня 2013 року, укладений
з ВСК «Злагода», разом з додатковими угодами від 07 серпня 2017 року
та від 09 березня 2021 року, об`єктом оренди якого є земельна ділянка,
площею 3,2412 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0036, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області;
стягнути з ВСК «Злагода» на її користь заборгованість за договором оренди землі від 01 липня 2013 року (з кадастровим номером [номер приховано]:00:010:0059) в сумі 37 889,28 грн, з яких: заборгованість з орендної плати за 2024 рік - 7 390,26 грн; 3 % річних - 609,24 грн; інфляційні втрати - 2 088,92 грн; пеня - 21 195,25 грн; індексація орендної плати - 6 605,61 грн;
стягнути з ВСК «Злагода» на її користь заборгованість за договором оренди землі від 01 липня 2013 року (з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0036) в сумі 80 070,56 грн, з яких: заборгованість з орендної плати за 2023-2024 роки - 27 566,88 грн; 3 % річних - 1 246,18 грн; інфляційні втрати - 3 960,76 грн; пеня - 39 530,90 грн; індексація орендної
плати - 15 765,84 грн.
Полтавський районний суд Полтавської області рішенням від 22 жовтня
2025 року (у складі судді Зуб Т. О.) позов ОСОБА_1 задовольнив.
Розірвав договір оренди землі від 01 липня 2013 року, укладений між
ОСОБА_1 та ВСК «Злагода», разом з додатковими угодами від 07 серпня 2017 року та від 09 березня 2021 року, об`єктом оренди якого є земельна ділянка, площею 1,7484 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:010:0059, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Розірвав договір оренди землі від 01 липня 2013 року, укладений між
ОСОБА_1 та ВСК «Злагода», разом з додатковими угодами від 07 серпня 2017 року та від 09 березня 2021 року, об`єктом оренди якого є земельна ділянка, площею 3,2412 га, з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0036,
з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області.
Стягнув з ВСК «Злагода» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі від 01 липня 2013 року (з кадастровим номером [номер приховано]:00:010:0059) в сумі 37 889,28 грн, з яких: заборгованість з орендної плати за 2024 рік - 7 390,26 грн; 3 % річних - 609,24 грн; інфляційні втрати - 2 088,92 грн; пені - 21 195,25 грн; індексація орендної плати - 6 605,61 грн.
Стягнув з ВСК «Злагода» на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором оренди землі від 01 липня 2013 року (з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0036) в сумі 80 070,56 грн, з яких: заборгованість з орендної плати за 2023-2024 роки - 27 566,88 грн; 3 % річних - 1 246,18 грн; інфляційні втрати - 3 960,76 грн; пеня - 39 530,90 грн; індексація орендної
плати - 15 765,84 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Полтавський апеляційний суд постановою від 11 травня 2026 року (у складі колегії суддів Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.) рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року залишив без змін.
08 червня 2026 року ВСК «Злагода» через підсистему «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року
та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року, в якій заявник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
У пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Полтавський районний суд Полтавської області ухвалою від 02 червня
2025 року справу № 545/2362/25 призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Предметом позову у цій справі є вимоги про розірвання договорів оренди землі та стягнення заборгованості з орендної плати.
Згідно з пунктами 1, 8, 10 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою,
яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку;
у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки; у позовах, що складаються з кількох самостійних вимог, - загальною сумою всіх вимог.
У справі, що переглядається, суди встановили, що:
відповідно до додаткової угоди від 09 березня 2021 року, укладеної між ОСОБА_1 та ВСК «Злагода» до договору оренди землі від 01 липня
2013 року, за користування земельною ділянкою, з кадастровим номером [номер приховано]:00:010:0059, орендар сплачує орендодавцю орендну плату
у розмірі 12 %, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, площею 1,7484 га, з урахуванням коєфіцієнту індексації та коєфіцієнту грошової оцінки, яка станом на 01 січня 2019 року становить 61 585,48 грн,
а саме 7 390,26 грн;
відповідно до додаткової угоди від 09 березня 2021 року, укладеної між ОСОБА_1 та ВСК «Злагода» до договору оренди землі від 01 липня
2013 року, за користування земельною ділянкою, з кадастровим номером [номер приховано]:00:014:0036, орендар сплачує орендодавцю орендну плату
у розмірі 12 %, виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, площею 3,2412 га, з урахуванням коєфіцієнту індексації та коєфіцієнту грошової оцінки, яка станом на 01 січня 2019 року становить 114 861,99 грн,
а саме 13 783,44 грн.
Отже, орендна плата за рік за двома договорами складає 21 173,70 грн (7 390,26 грн + 13 783,44 грн).
Таким чином, ціна позову у цій справі у частині вимог:
про розірвання договорів оренди землі складає 63 521,10 грн
(21 173,70 грн х 3 роки);
про стягнення заборгованості з орендної плати - 117 959,84 грн (37 889,28 грн + 80 070,56 грн).
Враховуючи наведене, ціна позову в цій справі у загальному розмірі становить 181 480,94 грн (63 521,10 грн + 117 959,84 грн), яка станом на 01 січня 2026 року не перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн х 250 = 832 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/12, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Отже, дана справа не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої
статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «б», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, а тому заявник вважає, що наявні підстави для відкриття касаційного провадження.
Обґрунтовуючи вказані підстави, ВСК «Злагода» вказує, що відповідач у справі є сільськогосподарським підприємством, яке має в оренді майже тисячу земельних ділянок, кожна у середньому розмірі 4,97 га, для сільськогосподарського призначення, є платником податку 4 групи.Тому застосування надмірних та необґрунтованих законодавством, в тому числі індексації, штрафних санкцій, пені та інших додаткових платежів, може спричинити чималі додаткові виплати поза межами вже виконаних зобов`язань з оплаченої в минулі роки орендної плати.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та / або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.
Аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв, заявник не навів.
Стосовно виняткового значення справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте, ВСК «Злагода» не обґрунтовує, чому саме касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання у касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскарженими судовими рішеннями і, відповідно, не свідчить, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Також заявник не навів належного обґрунтування, що саме ця справа має виняткове значення для нього.
Посилання ВСК «Злагода» у касаційній скарзі на підпункт «б» пункту 2
частини третьої статті 389 ЦПК України суд не приймає до уваги, оскільки заявник не надав жодних доказів на підтвердження існування судового рішення при розгляді іншої справи, та встановлених у ньому обставин, які він позбавлений можливості спростувати.
З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявник не обґрунтував, Судом під час вивчення касаційної скарги такі винятки не встановлені.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
При цьому використання оціночних чинників, зокрема таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Розглянувши доводи касаційної скарги ВСК «Злагода», колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження
у справі № 545/2362/25, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Що ж до посилань скаржника, які містяться в касаційній скарзі, на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, то суд зазначає, що наведений пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України є саме підставою касаційного оскарження судових рішень, втім не є доводами, які у розумінні підпунктів «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 цього Кодексу підтверджують наявність випадку / випадків, який / які дає / дають право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
В ухвалі від 17 квітня 2026 року у справі № 545/3678/25 (провадження
№ 61-4645ск26) Верховний Суд також виснував про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі з огляду на те, що касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Зазначення у постанові Полтавського апеляційного суду від 11 травня
2026 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз`яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 22 жовтня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Виробничого сільськогосподарського кооперативу «Злагода» про розірвання договорів оренди та стягнення заборгованості з орендної плати.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв