ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
З ПИТАНЬ ЗАЛИШЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ БЕЗ РОЗГЛЯДУ
17 червня 2026 року Справа № 280/5694/26
м. Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Дічка Віталія Сергійовича (пр. Соборний, буд. 135, оф. 603, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
08.06.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), в особі представника - адвоката Дічка Віталія Сергійовича, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 13.06.2022 по 20.04.2026 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії;
зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди:
з 13.06.2022 по 31.12.2022 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,
з 01.01.2023 по 31.12.2023 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,
з 01.01.2024 по 31.12.2024 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,
з 01.01.2025 по 03.01.2025 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,
з 01.01.2026 по 20.04.2026 за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії,
з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу у період з 13.06.2022 по 20.04.2026 року всіх належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», встановленого станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановленого станом на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік, встановленого станом на 01.01.2026 Законом України «Про Державний бюджет України на 20256 рік»;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу всі належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток, компенсації за невикористані дні додаткових відпусток як учаснику бойових дій, одноразової грошової допомоги при звільненні) з урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», встановленого станом на 01.01.2023 Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», встановленого станом на 01.01.2024 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», встановленого станом на 01.01.2025 Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», встановленого станом на 01.01.2026 Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Ухвалою від 11.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/5694/26, розгляд справи призначено без виклику (повідомлення) сторін.
12.06.2026 засобами системи «Електронний суд» від відповідача до суду надійшли відзив на позов та клопотання про залишення позову без розгляду через пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
15.06.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Розглянувши клопотання представника відповідача суд зазначає наступне.
Щодо строку звернення до суду з даним позовом суд зазначає про правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23, щодо пріоритету норми ст. 233 КЗпП України перед нормою ч. 5 ст. 122 КАС України в питанні оплати праці, позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, відповідно до якої, з огляду незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, дія статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, поширюється тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Крім того, суд зазначає, до спірних правовідносин застосуванню підлягають приписи саме частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду з цим позовом) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України №1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 лютого 2026 року у справі №120/2933/25 (провадження №К/990/31044/25).
У випадку ж який склався у цій справі, позивача було виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 20.04.2026 (копія відповідного наказу додана до позову), даний позов подано до суду 08.06.2026, тобто позивач звернувся до суду з цим позовом протягом трьох місяців з дати звільнення з військової служби.
Відтак, клопотання відповідача є необґрунтованим та не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 240, 243, 248, 256 КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника - адвоката Дічка Віталія Сергійовича (пр. Соборний, буд. 135, оф. 603, м. Запоріжжя, 69005), до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Копію ухвали надіслати учасникам справи.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Р.В. Кисіль