ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2026 року Справа № 280/907/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (сел. Веселе, Мелітопольський район, Запорізька область), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни (вул. Вячеслава Зайцева, 19, м. Запоріжжя, 69035), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
03.02.2026 засобами системи «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни, до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 НГУ), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153;
зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року №153.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що абзац 2 та 4 пункту 4 Постанови КМУ №153, встановлює 5 (п`ять) обов`язкових умов, в разі виконання яких військовослужбовцю може бути виплачена одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах в розмірі 1 млн. гривень. У випадку ОСОБА_1 , останній підпадає під всі вимоги передбачені Постановою №153, а тому має повне право на отримання спірної грошової винагороди. Проте комісія ухвалила рішення про відсутність підстав для включення до проекту наказу на виплату одноразової грошової винагороди старшого солдата ОСОБА_1 в зв`язку з тим, що в наданих на розгляд комісії документах не відображено до яких саме бойових завдань він залучався. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою від 04.02.2026 у справі відкрите спрощене позовне провадження, судовий розгляд призначений без виклику (повідомлення сторін). Витребувано від відповідача інформацію щодо розгляду після 11.10.2025 комісією щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 питання про виплату позивача одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 (чи були надані комісії командиром підрозділу підтверджуючі документи в яких відображено до яких саме бойових завдань залучався позивач).
10.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшли пояснення (додаткові пояснення) в яких зазначено, що після 11.10.2025 комісією щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям у в/ч НОМЕР_1 НГУ документи по виплаті позивачу повторно не розглядалися, у зв`язку з тим, що додаткові документи, які б підтверджували б безпосередню участь у бойових діях та/або документи, в яких відображено до яких саме бойових завдань залучався позивач, командиром підрозділу надано не було.
17.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву та відзив на позовну заяву. У відзиву відповідач посилається на те, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги оскільки в Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. №153 чітко зазначено критерії, яким повинні відповідати військовослужбовці, щоб отримати передбачену одноразову грошову допомогу, зокрема, безпосередня участь в бойових діях у визначених районах ведення бойових дій, при цьому, відповідач зазначає, що позивач перебував на посадах забезпечення, всупереч меті експериментального проекту. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
17.03.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, яка містить посилання на необґрунтованість тверджень відповідача, оскільки відповідно до записів в ЖБД 2 боп 9 поп (15 броп) встановлено періоди виконання завдань загальною кількістю днів - 207. Вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України.
27.11.2020 позивач був призваний на строкову військову службу ІНФОРМАЦІЯ_2 та направлення для проходження військової служби до в/ч НОМЕР_1 НГУ.
01.04.2023 позивачем було укладено контракт з Міністерством внутрішніх справ України в особі командира в/ч НОМЕР_1 НГУ на строк до оголошення демобілізації і призначений на посаду старший водій 3-го кулеметного відділення кулеметного взводу 2-го батальйону оперативного призначення.
На час звернення до суду позивач проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 НГУ на посаді «водій-електрик відділення збору та обробки даних розвідки маневреної групи радіоелектронної розвідки батальйону безпілотних систем».
Згідно Витягу з протоколу засідання комісії щодо розгляду документів стосовно можливості виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям в/ч НОМЕР_1 НГУ №2 від 11.10.2025 на розгляд комісії надійшов рапорт т.в.о командира батальйону спеціального призначення щодо включення до проекту наказу на виплату одноразової грошової винагороди старшому солдату ОСОБА_1 . До рапорту додані наступні документи: копія паспорту громадянина України, копія військового квитка, витяг з журналу бойових дій НОМЕР_2 батальйону оперативного призначення 9 полку оперативного призначення за 25.11.2022, 26.09.2022, 21.10.2022, 24.10.2022, 06.12.2022, 04.01.2023, 04.02.2023, витяг бойового розпорядження командира 9 поп №2дск від 01.03.2022.
З наданих військово-облікових документів з`ясовано, що старший солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призваний на строкову військову службу до в/ч НОМЕР_1 НГУ 27.11.2020 року на посаду «стрілець за штатом». З даним військовослужбовцем укладено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України з 01.04.2023 до оголошення демобілізації. На даний час проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 НГУ на посаді «водій-електрик відділення збору та обробки даних розвідки маневреної групи радіоелектронної розвідки батальйону безпілотних систем». Відповідно до записів в ЖБД 2 боп 9 поп (15 броп) встановлено періоди виконання завдань загальною кількістю днів - 207.
Відповідно до цього Витягу з протоколу комісія ухвалила рішення про відсутність підстав для включення до проекту наказу на виплату одноразової грошової винагороди позивачу, оскільки: «Документи, надані на розгляд комісії, щодо старшого солдата ОСОБА_1 , не дають можливості встановити до яких завдань був залучений військовослужбовець в районі ведення бойових дій, чи відносились вони до ведення бойових дій чи до виконання завдань із всебічного забезпечення. У зв`язку із чим неможливо прийняти рішення про включення військовослужбовця до наказу про виплату одноразової грошової винагороди».
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд зазначає таке.
Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому строк дії режиму воєнного стану продовжувався та діє на момент розгляду справи судом.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова №153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови №153 установлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Аналізуючи вказані вище положення пункту четвертого Постанови №153 (в редакціях як на час її прийняття, так і з урахуванням змін) суд зазначає, що для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої вказаними нормами, мають бути дотримані певні умови, зокрема:
- громадянин України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, мав бути прийнятий (в тому числі за контрактом) або призваний на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64;
- така особа проходить військову службу та брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора;
- вказана особа не входить до кола військовослужбовців, які визначені абзацом 5 пункту 4 Постанови №153, яким винагорода не виплачується.
При цьому, розмір вказаної грошової винагороди залежить від строку безпосередньої участі вищевказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій та інших обставин, а саме:
- якщо такий строк за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153, то одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах виплачується у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 у зв`язку із наявністю у вказаних військовослужбовців захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі, тобто також у розмірі 1 млн. гривень;
- якщо такий строк за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності Постановою №153 та за відсутності наведених вище обставин щодо захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (про що й просить позивач у позовній заяві).
В той же час, аналізуючи вказані вище норми законодавства та вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для виплати спірної грошової винагороди позивачу, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивач прийнятий на військову службу за контрактом під час дії воєнного стану.
В матеріалах справи наявна довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України №5237 від 14.06.2025.
В той же час, вказана довідка не є підтвердженням безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій в розумінні положень пункту четвертого Постанови №153.
Так, з метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, Міністр оборони України видав директиви від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 №248/1298, від 18.04.2022 №248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм (діяли до 01.06.2022), а потім Окреме доручення від 23.06.2022 №912/з/29 (далі - Окреме доручення), якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій; визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах, а також обов`язки керівників органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирів військових частин щодо організації належного документування участі у бойових діях та заходах та інше.
Отже, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізував делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди військовослужбовцям відповідного військового формування - Збройних Сил України, та з метою забезпечення реалізації пункту 1 Постанови №168, шляхом прийняття в межах своїх повноважень відповідних окремих рішень, визначив на період дії воєнного стану порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також документи для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях та заходах.
Окремі рішення Міністра оборони України прийняті для підтвердження безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених заходів (як умови для виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у розмірі до 100 000 грн), мають належне юридичне підґрунтя.
Верховний Суд у постанові від 06.06.2024 у справі №400/1217/23, аналізуючи положення Указу Президента України від 03.10.1992 №493/92 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, визнав обґрунтованими доводи скаржника, що рішення Міністра оборони України від 07.03.2022 №248/1217, від 25.03.2022 №248/1298, від 18.04.2022 № 248/1529, від 23.06.2022 №912/з/29 підлягали обов`язковій державній реєстрації, позаяк містять норми, які зачіпають права, свободи та законні інтереси осіб, встановлюють організаційно-правовий механізм реалізації виплати додаткової винагороди.
У той же час Верховний Суд у вказаній постанові відзначив, що така обставина як відсутність їх державної реєстрації, зважаючи на умови, в яких ці рішення Міністром оборони України приймалися, а також те, що вони фактично виконувалися керівниками органів військового управління, штабів угруповань військ, штабів тактичних груп, командирами військових частин упродовж періоду їх дії шляхом документування безпосередньої участі у бойових діях та заходах, є виправданою, має розумне пояснення і не може змінити їх юридичної сили.
Так, за пунктом 1 директиви №248/1298 під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів» слід розуміти виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка веде воєнні (бойові) дії у складі створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення створених (діючих) угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями; бойових завдань з ведення руху опору на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; завдань з ведення оперативної (військової, спеціальної) розвідки в районі ведення бойових дій або на територіях України, тимчасово окупованих (захоплених) противником; бойових завдань з відбиття збройного нападу (вогневого ураження) на об`єкти, що охороняються, звільнення таких об`єктів у разі їх захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); бойових завдань з пошуку, виявлення та знешкодження диверсійно- розвідувальних груп, незаконних збройних формувань (озброєних осіб) (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових завдань з вогневого ураження повітряних цілей (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення польотів у районах ведення воєнних дій, ведення повітряного бою (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); здійснення заходів з виводу сил та засобів з під удару противника (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій); виконання бойових (спеціальних) завдань кораблями, катерами, морськими суднами в морській, річковій акваторії (у т.ч. поза межами районів ведення бойових дій).
Аналогічні за змістом положення містяться й в Окремому доручені, відповідно до пункту 1 якого під терміном «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів» слід розуміти, зокрема виконання військовослужбовцем: бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій; бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави; бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
Абзацом четвертим пункту 3 Окремого доручення визначено, що про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку керівника органу військового управління, штабу угрупування військ (сил), штабу тактичної групи, командира військової частини (установи, навчального закладу), до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Абзацом 1 пункту 4 Окремого доручення визначено, що керівникам органів військового управління, штабів угрупувань військ (сил), штабів тактичних груп, командирів військових частин (установ, навчальних закладів), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави, до яких відряджені військовослужбовці, щомісячно до 5 числа повідомляти органи військового управління, військові частини (установи, навчальні заклади) за місцем штатної служби цих військовослужбовців про дні безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах за минулий місяць за формою, наведеною в додатку №1 до цього доручення. У разі, якщо військовослужбовці були відряджені до військових частин (установ), що входять до складу діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави з однієї військової частини, то безпосередня участь у бойових діях цих військовослужбовців може підтверджуватися однією довідкою з відображенням в ній терміну безпосередньої участі у бойових діях або заходах кожного військовослужбовця за формою, наведеною в додатку №2 до цього доручення. У підставах про видання таких довідок обов`язково зазначати документи, визначені абзацами 3 або 4 та абзацом 5 пункту 3 цього доручення.
Так, пунктом 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 №912/з/29 визначено на підставі яких документів здійснюється документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених дій або заходів. Це може бути бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойового донесення (підсумкове, термінове, позатермінове) або постової відомості (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Отже, для застосування абзацу 4 пункту 4 Постановою №153 необхідне документальне підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців, зазначених в абзаці другому пункту 4 Постанови №153, у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.
При цьому, така безпосередня участь має підтверджуватися належними та допустимими доказами, а саме Довідкою про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, яка є додатком до Окремого Доручення Міністра оборони України №5601/уд.
Водночас, у даному випадку позивачем до суду надано Довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Також надано витяги з журналу бойових дій, відповідно до яких позивач залучався до виконання бойових завдань.
Суд зауважує, що виконання бойових завдань не є тотожним установленню факту безпосередньої участі у бойових діях у розумінні пункту 4 Постанови №153, оскільки виконання бойових (службових) завдань може охоплювати й заходи забезпечення, які не прирівнюються до безпосередньої участі у бойових діях.
При цьому суд зауважує, що з наданих документів не можливо встановити факт безпосередньої участі позивача у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.
Отже, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій суду не надано.
В силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024 у справі №400/1217/23: 1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі; 2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності; 3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів.; 4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч. 1 ст. 77 та ч. 2 ст. 77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, що визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи та проаналізувавши вищенаведені положення законодавства, що регулюють спірні відносини у даній справі, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог та відсутність в діях відповідача ознак протиправного діяння, зокрема, позивачем не дотримані умови та критерії для отримання винагороди, передбаченої Постановою №153, оскільки відсутні докази того, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, що є обов`язковою умовою для отримання спірної виплати.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Беручі до уваги все вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Щодо судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.
Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу).
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.
Керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (сел. Веселе, Мелітопольський район, Запорізька область), в особі представника - адвоката Сивової Яни Віталіївни (вул. Вячеслава Зайцева, 19, м. Запоріжжя, 69035), до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення у повному обсязі складено та підписано «17» червня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль