Рішення № 137467530 у справі № 320/55458/25 від 11.06.2026

Рішення від 11.06.2026 в адміністративній справі № 320/55458/25 (категорія «Звільнення з публічної служби»). Суд: Київський окружний адміністративний суд, суддя Леонтович А.М.

Справа	№ 320/55458/25
Суд	Київський окружний адміністративний суд
Суддя	Леонтович А.М.
Форма рішення	Рішення
Форма судочинства	Адміністративне
Категорія	Звільнення з публічної служби
Дата ухвалення	11.06.2026
Надійшло до реєстру	18.06.2026
Оригінал	reyestr.court.gov.ua/Review/137467530

Лист, коли відкриється Pro

Моніторинг, сповіщення і вивантаження на всіх сайтах мережі Initask. Залиште пошту, і ми напишемо в день запуску.

Текст рішення

<HTML>

<HEAD>

function OnLoad()

{

}

function OnError()

{

}

</SCRIPT>

@page SectionA {

margin-left: 20 mm;

margin-right: 10 mm;

margin-top: 10 mm;

margin-bottom: 10 mm;

mso-paper-source: 0;

}

DIV.Section {

page: SectionA;

}

BODY, FONT {

@charset "Windows-1251";

cursor: text;

font-family: Times New Roman;

font-size: 12 pt;

width: 920px

}

FONT.fs632 {

font-family: Facefont SSH;

font-size: 5 pt;

}

FONT.fs630 {

font-family: Facefont SSH;

font-size: 70 pt;

}

FONT.fs326 {

font-size: 18 pt;

}

FONT.fs329 {

font-size: 14 pt;

font-weight: bold;

}

FONT.fs328 {

font-size: 14 pt;

font-weight: bold;

}

FONT.fs344 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs343 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs342 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs341 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs340 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs339 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs634 {

font-family: Calibri;

font-size: 13 pt;

}

FONT.fs338 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs643 {

font-family: Calibri;

font-size: 8 pt;

}

FONT.fs337 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs641 {

font-family: Calibri;

font-size: 11 pt;

}

FONT.fs336 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs335 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs640 {

font-family: Calibri;

font-size: 11 pt;

}

FONT.fs639 {

font-family: Calibri;

font-size: 11 pt;

}

FONT.fs334 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs333 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs332 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs623 {

font-size: 10 pt;

font-style: italic;

}

FONT.fs622 {

font-size: 10 pt;

font-style: italic;

}

FONT.fs621 {

font-size: 10 pt;

font-style: italic;

}

FONT.fs331 {

font-weight: bold;

}

FONT.fs620 {

font-size: 10 pt;

font-style: italic;

}

FONT.fs626 {

font-size: 10 pt;

}

FONT.fs625 {

font-size: 10 pt;

}

P {

font-family: Times New Roman;

font-size: 12 pt;

text-align: left;

margin-top: 0 mm;

margin-bottom: 0 mm;

white-space: normal;

word-spacing: normal;

word-wrap: normal;

}

TABLE P {

width: auto;

}

P.ps14 {

text-align: center;

}

P.ps10 {

text-align: center;

margin-left: 0 mm;

}

P.ps9 {

text-align: center;

}

P.ps0 {

margin-bottom: 3 mm;

margin-top: 3 mm;

text-indent: 12 mm;

}

P.ps1 {

text-align: justify;

}

P.ps4 {

text-align: justify;

}

P.ps6 {

text-align: justify;

text-indent: 12 mm;

}

P.ps3 {

text-align: justify;

text-indent: 12 mm;

}

P.ps5 {

text-align: justify;

text-indent: 13 mm;

}

P.ps2 {

text-align: justify;

text-indent: 13 mm;

}

P.ps7 {

text-align: justify;

text-indent: 12 mm;

}

P.ps8 {

text-align: justify;

text-indent: 12 mm;

}

P.ps13 {

text-indent: 12 mm;

}

P.ps12 {

text-indent: 12 mm;

}

TABLE {

border-color: black;

border-style: none;

margin-top: 0 px;

margin-bottom: 0 px;

margin-left: 10 px;

margin-right: 10 px;

background-color: white;

table-layout: fixed;

}

TABLE.tsfirst {

margin-top: 10 px;

}

TABLE.tslast {

margin-bottom: 10 px;

width: 100%;

}

TD {

border-color: black;

border-style: solid;

border-top-width: 1 px;

border-bottom-width: 1 px;

border-left-width: 1 px;

border-right-width: 1 px;

margin: 0 px;

padding-top: 1 px;

padding-bottom: 1 px;

padding-left: 5 px;

padding-right: 5 px;);

width: fixed;

}

TD.tds1 {

border-left-width: 0 mm;

border-right-width: 0 mm;

border-top-width: 0 mm;

border-bottom-width: 1.0583 mm;

border-left-style: none;

border-right-style: none;

border-top-style: none;

border-bottom-style: ;

}

</STYLE>

</HEAD>

<BODY>

<TR><TD width="100 %" class="tds1">   <IMG src="" height=70 width=52> КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД </TD></TR>

</TABLE>

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року                         Київ № 320/55458/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Леонтовича А.М., за участю секретаря судового засідання Фастівщук А.Г.,

позивача: Залюшного О.Г. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача: Замостного О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Залюшного Олександра Григоровича

до Національної поліції України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернувся Залюшний Олександр Григорович (далі – позивач) з позовом до Національної поліції України (далі – відповідача), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиконання вимог пункту 6, пункту 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру»;

- зобов’язати Національну поліцію України виконати вимоги пункту 6, пункту 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» шляхом скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення майора поліції Залюшного Олександра Григоровича, начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, як такого, що ґрунтуються на сфальсифікованих документах та виданий з грубими порушеннями законодавства.

II. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Позов обґрунтовано тим, що позивач у період з 2000 року по 31.05.2019 проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

31.05.2019 наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с (майора поліції Залюшного Олександра Григоровича начальника ВОДІТТ ГУНП в Луганській області) було протиправно звільнено з Національної поліції України на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через скорочення штатів).

У наказі про звільнення № 410 о/с від 22.05.2019, як підставу звільнення зазначено рапорт Залюшного О.Г. та наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249. Під час ознайомлення з указаним рапортом, у позивача виникла підозра щодо його підробки, а саме – невстановленою посадовою особою шляхом допису, внесено до нього додаткову інформацію – дописано дату « 17.05.2019», яка була написана не позивачем і вочевидь іншим почерком та чорнилами.

Стверджує, що внаслідок зазначених злочинних дій, на підставі сфальсифікованого рапорту, позивача було протиправно звільнено з Національної поліції України, шляхом видання протиправного наказу № 410о/с від 22.05.2019, чим завдано істотної шкоди його правам, оскільки він мав бути звільнений за станом здоров’я на підставі рішення ВЛК 13.06.2019. Написаний ним рапорт без зазначення дати не є документом та не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Більш того, зазначений рапорт було написано позивачем під тиском з боку ГУНП в Луганській області, оскільки відділ кадрів категорично відмовлявся надавати направлення на проходження військово-лікарської комісії без написання зазначеного рапорту. Вказаний рапорт було підроблено вдруге, оскільки приблизно восени 2020 року, тобто більш ніж через рік після звільнення Залюшного О.Г., невстановленою посадовою особою на ньому було здійснено допис резолюції керівництва ГУНП в Луганській області: «УКЗ До наказу 17.05.2019», якої на час звільнення на рапорті не було. Ще 22.06.2020 зазначена резолюція на рапорті була відсутня, що підтверджується наданою позивачем УКЗ ГУНП засвідченою копією цього рапорту. Тобто на момент звільнення підроблений рапорт, який став підставою для незаконного звільнення керівництвом ГУНП в Луганській області взагалі не розглядався. Допис резолюції: «УКЗ До наказу 17.05.2019» було здійснено більш ніж через рік після звільнення.

Крім того під час судового розгляду справи № 360/377/20 за позовною заявою Залюшного О.Г. до ГУНП в Луганській області від 20.01.2020, на вимогу суду представник ГУНП в Луганській області надавав засвідчену копію рапорту, на якому також не було резолюції керівника ГУНП в Луганській області Колесника С.П.

Виходячи із указаних фактів, у діях посадових осіб ГУНП в Луганській області вбачались ознаки кримінальних правопорушень, відповідальність за які передбачена статтями 365, 366, 172 КК України.

Оскільки відносно позивача було вчинено злочин, після численних безрезультатних звернень до керівництва НПУ, 20.04.2021 він звернувся з відповідною заявою до Державного бюро розслідувань. Зазначене звернення Державним бюро розслідувань було спрямовано до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську, проте жодних дій працівниками ТУ ДБР у м. Краматорську, спрямованих на внесення наданих заявником відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення передбачених КПК України дій вчинено не було, у зв’язку із чим він звернувся до Краматорського міського суду Донецької області.

Згідно з ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 14.06.2021, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську, було зобов’язано прийняти та зареєструвати заяву від 20.04.2021, щодо скоєного кримінального правопорушення – про вчинення посадовими особами Головного управління Національної поліції, незаконних дій, а саме – перевищення влади або службових повноважень, з огляду на які звільнення Залюшного О.Г. є незаконним та просив відкрити кримінальне провадження у справі та винних осіб притягнути до відповідальності.

19.07.2021 позивачем до Територіального управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську, подано заяву, в якій він вимагав визнати його потерпілим у кримінальному проваджені за заявою від 20.04.2021, видати на руки або надіслати поштою постанову про визнання його потерпілим у значеному кримінальному проваджені, а також повідомити про початок досудового розслідування із зазначенням даних посадової особи, яка його здійснює, а також інформувати про хід розслідування кримінального провадження та надати можливість ознайомитись із ним перед тим, як воно буде направлено до суду.

Після численних скарг, та оскаржень незаконних рішень слідчого ДБР, 30.06.2023 процесуальним керівником було винесено постанову про визнання Залюшного О.Г. потерпілим.

За клопотанням Залюшного О.Г. було призначено почеркознавчу експертизу. Згідно з висновком експерта №СЕ-19/113-24/3681-ПЧ від 13.08.2024 (який він отримав від Луганської обласної прокуратури листом від 15.01.2025) у пункті 2 висновку зазначено: «Рукописні записи « 17.05.2019» розташовані під рукописним записом «майор поліції» у рапорті на ім’я начальника ГУНП в Луганській області Колесника С.П. від імені Залюшного Олександра Григоровича про звільнення від 17.05.2019, виконано не Залюшним Олександром Григоровичем, а іншою особою». Таким чином експертом встановлено, що в написаному Залюшним О.Г. під тиском рапорті на звільнення, сторонньою особою було здійснено дописи, які він не робив.

Крім того, у наказі про звільнення окрім підробленого рапорту, як підставу звільнення було зазначено наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249, який не може бути самостійною підставою для звільнення, оскільки він передбачав лише загальні зміни у штатному розписі Національної поліції України та не містив персоніфікованої інформації щодо Залюшного О.Г. особисто.

Згідно зі свідоцтвом про хворобу № 26/2019 від 13.06.2019, позивач у період часу з 22.04.2019 по 09.05.2019 лікувався амбулаторно у травматолога ДУ «ТМО МВС України по Луганській області». Із 10.05.2019 по 24.05.2019 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні ДУ «ТМО МВС України по Луганській області». Діагноз: Післятравматичний деформуючий артроз лівого колінного суглобу ІІ ст. Хр. синовіїт. Стан після лігаментопластики 2004-2006 років. Із 25.05.2019 по 31.05.2019 лікувався амбулаторно у травматолога ДУ «ТМО МВС України по Луганській області». Діагноз: Післятравматичний деформуючий артроз лівого колінного суглобу II ст. ПФС 1 ст. Хр. синовіїт. Стан після артроскопії лівого колінного суглобу, резекції медіального меніску 03.11.2004 та артроскопії лівого колінного суглобу, реконструкція ПХЗ з приводу застарілого пошкодження ПХЗ 30.03.2006.

Таким чином, на момент звільнення позивач перебував на лікарняному та, відповідно, не міг бути звільнений за скороченням штатів. Зазначив також, що позивача не було персонально, у письмовій формі попереджено про можливе звільнення, як це передбачено частиною четвертою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».

У зв’язку із цим позивач 25.04.2025 звернувся до Національної поліції України із заявою, в якій просив провести службове розслідування за фактами порушення службової дисципліни керівництвом Головного управління Національної поліції в Луганській області, та притягнути до відповідальності осіб, із чиєї вини було допущено його незаконне звільнення та укриття вчинення злочину.

04.06.2025 на адресу позивача надійшла відповідь від Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини, в якій було зазначено таке: …повідомляємо, що за відомостями, викладеними у заяві, відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025 № 574 проведено службове розслідування, під час якого встановити причетність поліцейських до вчинення стосовно позивача протиправних дій не вдалося. Питання щодо поновлення позивача на службі в поліції буде розглянуто після прийняття відповідного рішення Луганським окружним адміністративним судом у справі за позовом щодо скасування наказу ГУНП в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача з посади начальника відділу організації діяльності ІТТ ГУНП в Луганській області.

04.08.2025 позивачем до Національної поліції України було повторно направлено звернення з вимогами скасувати результати службового розслідування, проведеного з порушенням антикорупційного законодавства, як необ'єктивного та упередженого. Призначити нове, об'єктивне та неупереджене службове розслідування за фактами незаконного звільнення, підробки службових документів та порушення службової дисципліни керівництвом ГУНП в Луганській області. Для уникнення конфлікту інтересів, з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян», це розслідування мало бути проведене вищим органом Національної поліції України, у відповідності до вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, а не ГУНП в Луганській області.

Листом Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України від 03.09.2025 № 131023-2025 було повідомлено, що звернення від 04.08.2025 було розглянуто у Департаменті головної інспекції та дотримання прав людини, Правовому департаменту, Департаменті кадрового забезпечення, департаменті внутрішньої безпеки та Управління запобігання корупції.

На переконання позивача, розгляд повторного звернення із зазначенням численних недоліків допущених під час проведення службового розслідування за своєю суттю звівся до отримання попередньо зібраних ГУНП в Луганській області документів, та листів – відписок від департаментів, які не містять жодних ознак розгляду по суті зазначених у заяві від 04.08.2025 порушень, допущених під час проведення службового розслідування відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025.

Відповідач проти позову заперечував, надіслав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просили суд відмовити у задоволенні позову. Стверджували пропуск позивачем строку звернення до суду.

Зазначили, що вимога про визнання бездіяльності протиправною щодо невиконання пунктів 6, 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» нечітка, не містить кінцевого визначення щодо того, яку саме бездіяльність допущено відповідачем. Не конкретизована у цій частині вимога про протиправну бездіяльність, що виразилася у не прийнятті певного рішення, дії чи акта суб’єкта владних повноважень.

Стверджували непоширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про адміністративну процедуру» на підставі частини другої статті 1 цього Закону. Крім того, на підставі частини другої статті 1 Закону України «Про адміністративну процедуру» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин будь-які положення статті 6 цього Закону, а посилання позивача на такі положення вважають безпідставними та необґрунтованими.

Водночас, згідно із частиною першою статті 60 (Правове регулювання служби в поліції) Закону України «Про Національну поліцію», відносини, що виникають у зв’язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.

Звертаючись із позовом до відповідача у цій справі позивачем обрано неправильний спосіб захисту, а спірний наказ про його звільнення зі служби в поліції вже оскаржено ним до належного відповідача у справі № 360/237/25.

Із предмету позову чітко вбачається, що вимога про зобов’язання відповідача виконати вимоги пунктів 6, 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» зводиться до однієї мети - скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача зі служби в поліції (через скорочення штатів). Вимога щодо скасування наказу суб’єкта владних повноважень (у т.ч. про звільнення) має вирішуватись у позові до того органу поліції, який його видав та у якому позивач проходив службу. Зазначили також, що обставини звернення до суду з позовом у цій справі № 320/55458/25 та у справі № 360/237/25 про скасування одного й того ж наказу аналогічні. Звернення до суду виникло внаслідок отримання висновку експертизи, ключового доказу, який мав бути отриманий лише в рамках досудового розслідування, що й стало тим моментом, коли позивач реально дізнався про порушення свого права, і що без цих результатів (без встановлення факту підробки) звернення до адміністративного суду було б передчасним та неефективним.

Щодо розгляду заяв позивача від 25.04.2025 та від 04.08.2025, заперечували порушення його прав з боку відповідача, оскільки за результатом розгляду на заяви Залюшного О. Г. від 25.04.2025 щодо можливих неправомірних дій окремих поліцейських ГУНП в Луганській області, листом Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини НПУ від 04.06.2025 № 82201-2025 надано відповідь. Також, за результатом розгляду заяви Залюшного О. Г. від 04.08.2025 щодо скасування результатів службового розслідування та призначення нового, притягнення винних осіб у його незаконному звільненні та бездіяльності під час проведення попереднього службового розслідування, а також із інших питань, листом Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини НПУ від 03.09.2025 № 13123-2025 на надано відповідь.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просив суд позов задовольнити. Зазначив, що позиція відповідача побудована на свідомому спотворенні фактичних обставин справи, системній маніпуляції нормами матеріального та процесуального права, а також на умисному ігноруванні беззаперечних доказів вчинення посадовими особами ГУНП в Луганській області багатоетапного кримінального правопорушення. Стверджував поширення на спірні правовідносини дії Закону України «Про адміністративну процедуру».

Від позивача надійшло клопотання про призначення комплексної судової технічної та почеркознавчої експертизи документів.

Крім того, від позивача до суду надійшли додаткові пояснення.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про залишення позову без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, а від позивача – зречення на названу заяву.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких просили суд відмовити у задоволенні позову.

Крім того, від позивача до суду надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Головне управління Національної поліції в Луганській області, а також клопотання про виклик свідка.

III. Процесуальні дії суду у справі

Ухвалою суду від 01.12.2025 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.02.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Ухвалою суду від 26.03.2026 суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 21.04.2026.

21.04.2026 підготовче засідання знято з розгляду у зв’язку з перебуванням судді Леонтовича А.М. у щорічній відпустці. Чергове засідання призначено на 14.05.2026.

У підготовчому засіданні 14.05.2026 судом ставилось на обговорення питання щодо заявлених клопотань про призначення експертизи, залучення третьої особи та виклик свідка, які не були підтримані позивачем, тож залишені судом без розгляду.

14.05.2026 протокольною ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 11.06.2026.

У призначений для розгляду справи день та час у судове засідання 11.06.2026 з’явився представник відповідача та поза приміщенням суду в режимі відеоконференції позивач.

Заслухавши пояснення учасників справи та їхніх представників, розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин

Судом установлено, що у період з 2000 року по 31.05.2019 Залюшний О.Г. проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

31.05.2019 наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с (майора поліції Залюшного Олександра Григоровича начальника ВОДІТТ ГУНП в Луганській області) було звільнено з Національної поліції України на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через скорочення штатів).

Підставою звільнення у наказі від 22.05.2019 № 410 о/с зазначено рапорт Залюшного О.Г. та наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249.

Зі змісту позовної заяви слідує, що під час ознайомлення з указаним рапортом, у позивача виникла підозра щодо його підробки, а саме – невстановленою посадовою особою шляхом допису, внесено до нього додаткову інформацію – дописано дату « 17.05.2019», яка була написана не позивачем і вочевидь іншим почерком та чорнилами.

На переконання позивача, внаслідок зазначених злочинних дій, на підставі сфальсифікованого рапорту, Залюшного О.Г. було звільнено з Національної поліції України, шляхом видання наказу від 22.05.2019 № 410о/с, а не за станом здоров’я на підставі рішення ВЛК 13.06.2019.

Звернув увагу суду, що написаний ним рапорт без зазначення дати не є документом та не тягне за собою ніяких юридичних наслідків. Крім того, рапорт було написано позивачем, як він стверджував, під тиском з боку ГУНП в Луганській області, оскільки відділ кадрів категорично відмовлявся надавати направлення на проходження військово-лікарської комісії без написання рапорту.

Зазначив, що рапорт було підроблено вдруге, оскільки приблизно восени 2020 року, тобто більш ніж через рік після звільнення Залюшного О.Г., невстановленою посадовою особою на ньому було здійснено допис резолюції керівництва ГУНП в Луганській області: «УКЗ До наказу 17.05.2019», якої на час звільнення на рапорті не було. Ще 22.06.2020 зазначена резолюція на рапорті була відсутня, на підтвердження чого надав засвідчену УКЗ ГУНП копією цього рапорту.

Стверджував, що на момент звільнення підроблений рапорт, який став підставою для незаконного звільнення керівництвом ГУНП в Луганській області взагалі не розглядався. Допис резолюції: «УКЗ До наказу 17.05.2019» було здійснено більш ніж через рік після звільнення.

Оскільки відносно позивача, на його думку було вчинено злочин, після численних безрезультатних звернень до керівництва НПУ, 20.04.2021 він звернувся з відповідною заявою до Державного бюро розслідувань. Зазначене звернення Державним бюро розслідувань було спрямовано до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Краматорську, проте жодних дій працівниками ТУ ДБР у м. Краматорську, спрямованих на внесення наданих заявником відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та здійснення передбачених КПК України дій вчинено не було, у зв’язку із чим позивач звернувся до Краматорського міського суду Донецької області.

19.07.2021 позивачем до Територіального управління Державного бюро розслідувань, яке розташоване у м. Краматорську, подано заяву, в якій він вимагав визнати його потерпілим у кримінальному проваджені за заявою від 20.04.2021, видати на руки або надіслати поштою постанову про визнання його потерпілим у названому кримінальному проваджені, а також повідомити про початок досудового розслідування із зазначенням даних посадової особи, яка його здійснює, а також інформувати про хід розслідування кримінального провадження та надати можливість ознайомитись із ним перед тим, як воно буде направлено до суду.

За клопотанням Залюшного О.Г. було призначено почеркознавчу експертизу.

Згідно з висновком експерта №СЕ-19/113-24/3681-ПЧ від 13.08.2024 (який він отримав від Луганської обласної прокуратури листом від 15.01.2025) у пункті 2 висновку зазначено: «Рукописні записи « 17.05.2019» розташовані під рукописним записом «майор поліції» у рапорті на ім’я начальника ГУНП в Луганській області Колесника С.П. від імені Залюшного Олександра Григоровича про звільнення від 17.05.2019, виконано не Залюшним Олександром Григоровичем, а іншою особою». Таким чином експертом встановлено, що в написаному Залюшним О.Г. під тиском рапорті на звільнення, сторонньою особою було здійснено дописи, які він не робив.

Крім того, за твердженнями позивача, у наказі про звільнення окрім підробленого рапорту, як підставу звільнення було зазначено наказ Національної поліції України від 21.03.2019 № 249, який не може бути самостійною підставою для звільнення, оскільки він передбачав лише загальні зміни у штатному розписі Національної поліції України та не містив персоніфікованої інформації щодо Залюшного О.Г. особисто.

Установлено, що згідно зі свідоцтвом про хворобу № 26/2019 від 13.06.2019, позивач у період часу з 22.04.2019 по 09.05.2019 лікувався амбулаторно у травматолога ДУ «ТМО МВС України по Луганській області».

Із 10.05.2019 по 24.05.2019 знаходився на лікуванні в хірургічному відділенні ДУ «ТМО МВС України по Луганській області». Діагноз: Післятравматичний деформуючий артроз лівого колінного суглобу ІІ ст. Хр. синовіїт. Стан після лігаментопластики 2004-2006 років.

Із 25.05.2019 по 31.05.2019 лікувався амбулаторно у травматолога ДУ «ТМО МВС України по Луганській області». Діагноз: Післятравматичний деформуючий артроз лівого колінного суглобу II ст. ПФС 1 ст. Хр. синовіїт. Стан після артроскопії лівого колінного суглобу, резекції медіального меніску 03.11.2004 та артроскопії лівого колінного суглобу, реконструкція ПХЗ з приводу застарілого пошкодження ПХЗ 30.03.2006.

Зазначив, що на момент звільнення позивач перебував на лікарняному та, відповідно, не міг бути звільнений за скороченням штатів. Крім того, повідомив, що позивача не було персонально, у письмовій формі попереджено про можливе звільнення, як це передбачено частиною четвертою статті 68 Закону України «Про Національну поліцію».

04.06.2025 на адресу позивача надійшла відповідь від Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини, в якій було зазначено таке.

Повідомляємо, що за відомостями, викладеними у заяві, відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025 № 574 проведено службове розслідування, під час якого встановити причетність поліцейських до вчинення стосовно позивача протиправних дій не вдалося. Питання щодо поновлення позивача на службі в поліції буде розглянуто після прийняття відповідного рішення Луганським окружним адміністративним судом у справі за позовом щодо скасування наказу ГУНП в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача з посади начальника відділу організації діяльності ІТТ ГУНП в Луганській області.

Роз’яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, відповідно до статті 17 Закону України «Про звернення громадян» позивач має право оскаржити його в місячний термін з моменту ознайомлення з ним, у томі числі в судовому порядку.

Судом установлено, що т.в.о начальника ГУНП в Луганській області полковником поліції Віталієм Тарасовим, 02.06.2025 було затверджено висновок від 31.05.2025 за фактом внесення відомостей 30.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202105[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, за заявою громадянина Залюшного О.Г., а також можливого порушення службової дисципліни з боку окремих поліцейських ГУ НП в Луганській області.

Відповідно до висновку, службове розслідування за фактом внесення відомостей 30.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202105[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, за заявою громадянина Залюшного О.Г., а також можливого порушення службової дисципліни з боку окремих поліцейських ГУ НП в Луганській області, закінчено.

Відомості, які стали підставою для призначення службового розслідування визнано такими, що не знайшли своє підтвердження.

Рішення щодо можливого незаконного звільнення Залюшного О.Г., враховуючи оскарження наказу ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с в судовому порядку, прийняти за результатами його розгляду.

Питання щодо скоєння можливого кримінального правопорушення окремими поліцейськими ГУНП в Луганській області, перебуває поза межами компетенції ГУНП в Луганській області, а тому правова оцінка (кваліфікація) в рамках кримінального провадження № 6202105[телефон приховано] від 30.07.2021 буде надана органами досудового розслідування в рамках його розгляду.

Копію висновку службового розслідування направлено до ДГІ ДПЛ НПУ та Луганського управління ДВБ НПУ.

Копію висновку службового розслідування направлено до ТУ ДБР, розташованого у м. Краматорську для долучення до матеріалів кримінального провадження № 6202105[телефон приховано] від 30.07.2021 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України

Матеріали службового розслідування списано до справи УГІ ГУНП в Луганській області.

04.08.2025 позивачем до Національної поліції України, зокрема в порядку Закону України «Про адміністративну процедуру», було повторно направлено звернення з вимогами:

- скасувати результати службового розслідування, проведеного з порушенням антикорупційного законодавства;

- призначити нове, об'єктивне та неупереджене службове розслідування за фактами незаконного звільнення, підробки службових документів та порушення службової дисципліни керівництвом ГУНП в Луганській області. Для уникнення конфлікту інтересів, з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян», це розслідування має бути проведене вищим органом Національної поліції України, у відповідності до вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, а не ГУНП в Луганській області;

- притягнути до відповідальності всіх посадових осіб, винних у незаконному звільненні позивача, підробці рапорту, неналежному оформленні документів, а також у неправомірних діях та бездіяльності під час проведення попереднього службового розслідування (зокрема, Єріна А.);

- виконати вимоги пункту 6, пункту 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру», скасувавши наказ Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача, як такий, що ґрунтується на сфальсифікованих документах та виданий з грубим порушенням законодавства.

На переконання позивача, розгляд повторного звернення із зазначенням численних недоліків допущених під час проведення службового розслідування за своєю суттю звівся до отримання попередньо зібраних ГУНП в Луганській області документів, та листів – відписок від департаментів, які не містять жодних ознак розгляду по суті зазначених у заяві від 04.08.2025 порушень, допущених під час проведення службового розслідування відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025.

Суд зазначає, що не є предметом цього спору наказ про звільнення позивача зі служби в поліції, оскільки його оскарження мало місце у межах адміністративної справи № 360/237/25.

Судом установлено, що відповідно до ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі № 360/237/25, залишеної без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025, позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду про оскарження     наказу відповідача від 22.05.2019 № 410 о/с.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень з’ясовано, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 360/237/25, ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 360/237/25 залишено без змін.

Тож у межах спірних правовідносин, виходячи з предмета позову, підлягає розгляду оцінка правомірності бездіяльності Національної поліції України в контексті невиконання вимог пунктів 6 та 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру».

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиконання вимог пункту 6, пункту 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.

V. Норми права, які застосував суд

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів, а також забезпечення громадянам України можливістю для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення, унормовані положеннями Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі – Закон № 393/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За приписами статті 1 Закону № 393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Зокрема, заява (клопотання) – це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

За нормами статті 4 Закону № 393/96-ВР, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Вимоги до звернення регламентовані положеннями статті 5 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв’язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв’язку з ним. Застосування кваліфікованого електронного підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз’ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7    цього Закону.

Відповідно до статті 7 Закону № 393/96-ВР, звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

За правилами статті 12 Закону № 393/96-ВР, дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень»,    «Про запобігання корупції»,    «Про виконавче провадження»,    «Про адміністративну процедуру».

Якщо вирішення питань, порушених у заявах (клопотаннях) і скаргах громадян, належить до предмета регулювання Закону України «Про адміністративну процедуру», вони розглядаються в порядку, встановленому зазначеним Законом України.

Так, відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб’єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у дусі визначеної Конституцією України демократичної та правової держави та з метою забезпечення права і закону, а також зобов’язання держави забезпечувати і захищати права, свободи чи законні інтереси людини і громадянина, врегульовані нормами Закону України від 17.02.2022 № 2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон № 2073-ІХ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За правилами статті 1 Закону № 2073-ІХ, цей Закон регулює відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб’єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ шляхом прийняття та виконання адміністративних актів.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час, зокрема державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби.

За визначенням у статті 2 Закону № 2073-ІХ, адміністративний орган - орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб’єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації; адміністративна справа (далі - справа) - справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов’язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом; адміністративний акт - рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов’язків окремої особи (осіб); адміністративне провадження - сукупність процедурних дій, що вчиняються адміністративним органом, і прийнятих процедурних рішень з розгляду та вирішення справи, що завершується прийняттям і, в необхідних випадках, виконанням адміністративного акта; адміністративна процедура - визначений законом порядок розгляду та вирішення справи; дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано; процедурна дія - дія адміністративного органу, що вчиняється під час розгляду справи, але якою справа не вирішується по суті; процедурне рішення - рішення адміністративного органу, що приймається під час розгляду справи, але яким справа не вирішується по суті.

Відповідно до статті 3 Закону № 2073-ІХ, адміністративна процедура визначається Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Законом можуть бути встановлені особливості адміністративного провадження для окремих категорій адміністративних справ. Такі особливості повинні відповідати принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом.

Статтею 4 названого закону передбачено, що принципами адміністративної процедури є: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Принципи адміністративної процедури, визначені цим Законом, поширюються також на адміністративну діяльність адміністративних органів, що не вимагає прийняття адміністративних актів.

Згідно зі статтею 6 Закону № 2073-ІХ, адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Адміністративний орган застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України    та законом.

Здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов: 1) дискреційне повноваження передбачено законом; 2) дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України    та законом; 3) правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом; 4) вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Адміністративний орган, що порушив право, свободу чи законний інтерес особи, зобов’язаний за власною ініціативою протягом розумного строку з дня виявлення порушення поновити право, свободу чи законний інтерес, не чекаючи подання скарги чи пред’явлення позову та запобігаючи повторенню порушення у майбутньому.

Відповідно до статті 8 Закону № 2073-ІХ, адміністративний орган забезпечує належність та повноту з’ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи.

Адміністративний орган під час здійснення адміністративного провадження враховує всі обставини, що мають значення для вирішення справи.

Адміністративний орган зобов’язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону.

Якщо адміністративний орган змінює оцінку та висновки в однакових чи подібних справах, він зобов’язаний надати належне обґрунтування такої зміни.

Статтею 9 Закону № 2073-ІХ передбачено, що адміністративний орган забезпечує однакове ставлення до всіх учасників адміністративного провадження.

Не допускається неправомірна заінтересованість адміністративного органу в результатах розгляду та вирішення справи.

Згідно зі статтею 16 Закону № 2073-ІХ, адміністративний орган зобов’язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Адміністративний орган не може зобов’язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов’язок не визначено законом.

Адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

Відповідно до статті 17 Закону № 2073-ІХ, особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Адміністративний орган зобов’язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов’язків.

Особа має право у передбаченому законом порядку витребовувати та/або надавати документи, а також інші докази, що стосуються обставин адміністративної справи.

За приписами статті 18 Закону № 2073-ІХ, особа має право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності адміністративного органу в порядку адміністративного оскарження відповідно до цього Закону та/або в судовому порядку.

Адміністративний орган зобов’язаний повідомити особу про спосіб, порядок і строк оскарження адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи.

За нормами статті 21 Закону № 2073-ІХ, адміністративний орган розглядає і вирішує справи, віднесені до його відання законом (предметна компетенція).

Делегування повноваження щодо вирішення справ можливе у випадках, визначених Конституцією України, та здійснюється відповідно до закону.

Справа за заявою особи розглядається і вирішується, якщо інше не передбачено законом, адміністративним органом, що має предметну компетенцію щодо вирішення такої справи: 1) за вибором заявника незалежно від його місця проживання (перебування), місцезнаходження - якщо адміністративне провадження не пов’язано з нерухомим майном; 2) за місцезнаходженням нерухомого майна, щодо якого ініційовано адміністративне провадження.

У разі ініціювання адміністративного провадження адміністративним органом його територіальна компетенція щодо розгляду та вирішення справи, якщо інше не передбачено законом, визначається: 1) за місцезнаходженням нерухомого майна - у справах, що стосуються нерухомого майна; 2) за місцем проживання (перебування), місцезнаходження адресата, щодо якого ініційовано адміністративне провадження; 3) відповідно до обставин, що мають істотне значення у справі, - у випадках, якщо неможливо визначити територіальну компетенцію щодо розгляду та вирішення справи за правилами, встановленими пунктами 1 і 2 цієї частини.

Під час ініціювання або початку адміністративного провадження адміністративний орган перевіряє наявність у нього предметної та територіальної компетенції для прийняття рішення з питання, що розглядається.

Спір між адміністративними органами щодо компетенції врегульовується ними шляхом погодження (прийняття узгодженого рішення) на основі принципів законності та ефективності.

У разі недосягнення адміністративними органами згоди щодо компетенції спір між ними врегульовується органом, який є органом вищого рівня для таких адміністративних органів. Із запитом про врегулювання спору щодо компетенції може звернутися кожен з адміністративних органів, між якими виник спір, або відповідний адресат.

Спір щодо компетенції повинен бути врегульований протягом розумного строку, але не більше ніж п’ятнадцять днів з дня подання запиту про врегулювання спору щодо компетенції.

У разі недосягнення адміністративними органами згоди щодо компетенції та відсутності органу, який є органом вищого рівня для таких адміністративних органів, адміністративний орган або особа має право звернутися до суду для встановлення органу, компетентного вирішувати відповідну справу.

За правилами статті 22 Закону № 2073-ІХ, в адміністративному органі адміністративне провадження здійснюється та відповідний адміністративний акт приймається посадовою особою, уповноваженою відповідно до закону та/або на підставі внутрішніх розпорядчих актів адміністративного органу.

Документи, що підтверджують повноваження посадової особи щодо розгляду та вирішення адміністративної справи, надаються особі на її вимогу.

Колегіальний адміністративний орган може уповноважити одного із своїх членів або посадову особу свого апарату (секретаріату, виконавчого органу) для проведення всіх процедурних дій. У такому разі уповноважений член колегіального адміністративного органу або посадова особа апарату (секретаріату, виконавчого органу) такого органу інформує відповідний колегіальний адміністративний орган про результати розгляду справи, після чого такий орган приймає рішення чи вчиняє дію у справі у строки, визначені законом.

VI. Оцінка суду

Судом установлено, що 25.04.2025 позивач звернувся до Національної поліції України із заявою, в якій просив провести службове розслідування за фактами порушення службової дисципліни керівництвом Головного управління Національної поліції в Луганській області, та притягнути до відповідальності осіб, із чиєї вини було допущено його незаконне звільнення та укриття вчинення злочину.

Названа заява була направлена до Луганського управління Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України, про що свідчить лист від 01.05.2025, з якого вбачається, що заяву було перенаправлено до т.в.о. начальника ГУНП в Луганській області полковнику поліції Дмитра Отставних.

04.06.2025 на адресу позивача надійшла відповідь від Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини, відповідно до якої повідомлено, що за відомостями, викладеними у заяві, відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025 № 574 проведено службове розслідування, під час якого встановити причетність поліцейських до вчинення стосовно позивача протиправних дій не вдалося. Питання щодо поновлення позивача на службі в поліції буде розглянуто після прийняття відповідного рішення Луганським окружним адміністративним судом у справі за позовом щодо скасування наказу ГУНП в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача з посади начальника відділу організації діяльності ІТТ ГУНП в Луганській області.

Так, відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 12.05.2025 № 574 «Про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії», призначено службове розслідування у формі письмового провадження за фактом внесення відомостей 30.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202105[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, за заявою громадянина Залюшного О.Г., а також можливого порушення службової дисципліни з боку окремих поліцейських ГУ НП в Луганській області.

Проведення службового розслідування доручено дисциплінарній комісії ГУНП в Луганській області у складі: голова комісії: начальник УГІ ГУНП полковник поліції Кутовий В.В.; заступник голови комісії: старший інспектор з ОД відділу службових розслідувань УГІ ГУНП в Луганській області підполковник поліції Абросімова С.І.; члени комісії: старший інспектор відділу службових розслідувань УГІ ГУНП в Луганській області підполковник поліції Єрмолов К.О.; старший інспектор відділу службових розслідувань УГІ ГУНП в Луганській області капітан поліції Солом’яний А.О.; старший оперуповноважений в ОВС Луганського управління ДВБ НПУ майор поліції Саса А.П. (за згодою).

Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 23.05.2025 № 630 «Про продовження терміну проведення службового розслідування», продовжено термін проведення службового розслідування, призначеного наказом ГУНП в Луганській області від 12.05.2025 № 574, до 10.06.2025.

Листом Управління головної інспекції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 13.05.2025 позивачу запропоновано надати письмові пояснення в рамках проведення названого службового розслідування.

19.05.2025 позивачем надані відповідні письмові пояснення.

Матеріали службового розслідування списано до справи УГІ ГУНП в Луганській області.

За твердженнями позивача, розгляд його звернення від 25.04.2025 відбувся з грубим порушенням вимог чинного законодавства, а під час ознайомлення з висновком службового розслідування позивачем було виявлено, що його провели із численними порушеннями.

На переконання позивача, під час розгляду його звернення мав місце конфлікт інтересів, оскільки службове розслідування було проведено тим самим Головним управлінням Національної поліції в Луганській області, на протиправні дії керівника якого і було спрямовано таке звернення.

Суд зазначає, що такі доводи позивача знайшли своє підтвердження, з огляду на таке.

Як уже зазначалось, заява позивача від 25.04.2025 була адресована начальнику Національної поліції України Івану Вигівському з проханням провести службове розслідування за фактами порушення службової дисципліни керівництвом Головного управління Національної поліції в Луганській області, та притягнути до відповідальності осіб, із чиєї вини було допущено його незаконне звільнення та укриття вчинення злочину.

Як видно з висновку від 31.05.2025 за фактом внесення відомостей 30.07.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 6202105[телефон приховано] за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, за заявою громадянина Залюшного О.Г., а також можливого порушення службової дисципліни з боку окремих поліцейських ГУ НП в Луганській області, його затверджено т.в.о начальника ГУНП в Луганській області полковником поліції Віталієм Тарасовим 02.06.2025.

Із листа Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України від 04.06.2025 установлено, що за заявою позивача від 25.04.2025, наказом ГУНП в Луганській області № 574 проведено назване службове розслідування.

Із урахуванням викладеного, суд констатує наявність в діях відповідача порушень вимог статті 7 Закону України «Про звернення громадян», оскільки названою нормою імперативно визначено, що забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не мав законних підстав для не розгляду звернення позивача від 25.04.2025 у відповідності до вимог Закону № 393/96-ВР.

Так, порядок розгляду звернень громадян врегульований розділом ІІ Закону № 393/96-ВР, і, у відповідності до статті 15 названого Закону, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Права громадянина при розгляді заяви чи скарги визначені у статті 18 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Втім, обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг унормовані положеннями статті 19 Закону № 393/96-ВР, відповідно до якої органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, медіа, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.

За положеннями статті 20 Закону № 393/96-ВР, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Отже, відповідач зобов’язаний був розглянути заяву позивача від 25.04.2025 та у відповідності до статті 15 Закону № 393/96-ВР, прийняти відповідне рішення із урахування визначеної законом дискреція, натомість всупереч вимогам статті 7 Закону № 393/96-ВР, таких дій не вчинив та безпідставно направив заяву на дії керівництва ГУНП в Луганській області до органу, дії посадових осіб керівного складу якого оскаржуються.

Крім того, судом установлено, що 04.08.2025 позивачем до Національної поліції України, зокрема в порядку Закону України «Про адміністративну процедуру», було повторно направлено звернення з вимогами: скасувати результати службового розслідування, проведеного з порушенням антикорупційного законодавства; призначити нове, об'єктивне та неупереджене службове розслідування за фактами незаконного звільнення, підробки службових документів та порушення службової дисципліни керівництвом ГУНП в Луганській області. Для уникнення конфлікту інтересів, з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян», це розслідування має бути проведене вищим органом Національної поліції України, у відповідності до вимог Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, а не ГУНП в Луганській області; притягнути до відповідальності всіх посадових осіб, винних у незаконному звільненні позивача, підробці рапорту, неналежному оформленні документів, а також у неправомірних діях та бездіяльності під час проведення попереднього службового розслідування (зокрема, Єріна А.); виконати вимоги пункту 6, пункту 7 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру», скасувавши наказ Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача, як такий, що ґрунтується на сфальсифікованих документах та виданий з грубим порушенням законодавства.

Як убачається з листа Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України від 03.09.2025 № 131023-2025, позивача повідомлено, що звернення від 04.08.2025 було розглянуто у Департаменті головної інспекції та дотримання прав людини, Правовому департаменту, Департаменті кадрового забезпечення, департаменті внутрішньої безпеки та Управління запобігання корупції.

Відповідно до листа Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України від 10.10.2025 «Про розгляд запиту», розглянуто запит на отримання публічної інформації від 03.10.2025 щодо отримання інформації про матеріали перевірки, проведеної за заявою від 04.08.2025, та повідомлено, що зареєстровано наступні документи: лист Головного управління Національної поліції в Луганській області від 28.08.2025 № 892/111/10-2025 на 1 аркуші з додатками на 58 аркушах, підписаний начальником управління головної інспекції ГУНП полковником поліції Кутовим В.; лист Департаменту кадрового забезпечення від 29.08.2025 № 82366-2020 на 2 аркушах з додатками на 3 аркушах, підписаний заступником начальника ДКЗ полковником поліції Горошком В.; лист Правового департаменту від 27.08.2025 № 81620-2025 на 1 аркуші з додатками на 3 аркушах, підписаний першим заступником начальника ПД полковником поліції Гордій М.; лист Управління запобігання корупції від 15.08.2025 на 2 аркушах, підписаний т.в.о. начальника УКЗ полковником поліції Бородієм Д.; доповідна записка Департаменту внутрішньої безпеки від 02.09.2025 № 33572-2025 на 4 аркушах, підписаний головним оперуповноваженим-інспектором УПК ДВБ підполковником поліції Лещенком О.; лист ДВБ від 01.09.2025 № 65694-2025 на 2 аркушах, підписаний заступником начальника ДВБ полковником поліції Клімовим О.; доповідна записка ДГІДПЛ від 02.09.2025 № 83053-2025 на 3 аркушах, підписаний старшим інспектором з ОД УОСР ДГІДПЛ майором поліції Рубановим І.; лист ДГІДПЛ від 03.09.2025 № 131023-2025 на 1 аркуші, підписаний першим заступником начальника ДГІДПЛ полковником поліції Захарекном В.

За доводами позивача, розгляд повторного звернення із зазначенням численних недоліків допущених під час проведення службового розслідування за своєю суттю звівся до отримання попередньо зібраних ГУНП в Луганській області документів, та листів – відписок від департаментів, які не містять жодних ознак розгляду по суті зазначених у заяві від 04.08.2025 порушень, допущених під час проведення службового розслідування відповідно до наказу ГУНП в Луганській області від 12.05.2025.

Так, відповідно до листа Департаменту внутрішньої безпеки Національної поліції України від 01.09.2025 № 65694-2025 «Про розгляд звернення», у Департаменті внутрішньої безпеки Національної поліції України у межах компетенції, розглянуто звернення позивача від 04.08.2025 про неналежний розгляд попередніх звернень щодо можливого незаконного звільнення у 2019 році деякими посадовими особами Головного управління Національної поліції в Луганській області. Із названого листа слідує, що керівництво ДВБ НПУ розгляд згаданого звернення доручило Луганському управлінню ДВБ НПУ. Луганське управління ДВБ НПУ є одним із територіальних управлінь ДВБ НПУ. За результатом проведеної Луганським управлінням ДВБ НПУ перевірки, оскільки в діях деяких посадових осіб ГУНП в Луганській області вбачалися порушення службової дисципліни, Луганське управління ДВБ НПУ відповідно до вимог статей 14, 15 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VІІІ, надіслано ініціативний лист та копію звернення позивача до ГУНП в Луганській області для проведення службового розслідування за участю працівника Луганського управління ДВБ НПУ. За результатами проведеного службового розслідування відомості, зазначені у зверненні позивача, об’єктивно та документально не підтвердилися. Окремо зазначили, що відомості, які стали підставою для проведення зазначеної перевірки, підтвердити чи спростувати без проведення слідчих дій не виявилося можливим. За наведеними відомостями, Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Краматорську здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, розпочатому за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України. на теперішній час досудове розслідування в зазначеному кримінальному провадженні триває, за його результатом буде прийнято рішення згідно із Кримінальним процесуальним кодексом України. Роз’яснено, що у разі незгоди, прийняте рішення позивач має право оскаржити відповідно до вимог статей 16, 17 Закону України «Про звернення громадян».

Крім того, відповідно до листа Департаменту головної інспекції та дотримання прав людини Національної поліції України від 03.09.2025 131023-2025, позивача повідомлено про те, що за відомостями, викладеними у зверненні від 04.08.2025 проведено перевірку, за результатами якої порушень службової дисципліни у діях указаних у зверненні поліцейських не встановлено, підстав для перегляду прийнятого рішення немає. Роз’яснено, що у разі незгоди з прийнятим рішенням, відповідно до статті 17 Закону України «Про звернення громадян», позивач має право оскаржити його в місячний термін, з моменту ознайомлення з ним, до органу або посадової особи вищого рівня чи до суду.

Натомість, судом установлено, що відповідачем не було дотримано процедури розгляду заяви позивача від 04.08.2025 у відповідності до вимог Закону України «Про адміністративну процедуру».

Суд констатує, що незважаючи на норму статті 1 Закону № 2073-ІХ, відповідно до якої дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час, зокрема державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби, відповідач мав прийняти відповідний акт у межах встановленої цим Законом процедури.

За нормами статті 28 Закону № 2073-ІХ, учасники адміністративного провадження мають право: 1) отримувати від адміністративного органу роз’яснення щодо порядку здійснення адміністративного провадження, а також щодо змісту своїх прав та обов’язків у межах адміністративного провадження, визначених законом; 2) брати участь в адміністративному провадженні особисто або через своїх представників; 3) ознайомлюватися з матеріалами справи (крім відомостей, що відповідно до закону віднесені до інформації з обмеженим доступом), робити з них витяги, копії тощо, у тому числі з використанням технічних засобів, під час здійснення та після завершення адміністративного провадження, отримувати інформацію про процедурні дії та процедурні рішення, вчинені (прийняті) під час здійснення адміністративного провадження; 4) бути заслуханими адміністративним органом з питань, що є предметом адміністративного провадження, до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес такого учасника; 5) отримувати та надавати документи, інші докази, що стосуються обставин справи; 6) бути поінформованими про дату, час і місце слухання у справі (в разі його проведення); 7) подавати клопотання про: а) відвід посадової особи адміністративного органу, яка розглядає справу, а також відвід особи, яка сприяє розгляду справи; б) залучення до участі в адміністративному провадженні іншого учасника та/або особи, яка сприяє розгляду справи; в) витребування документів або відомостей, необхідних для розгляду та вирішення справи; г) призначення експертизи, отримання консультації та/або висновку спеціаліста; ґ) зупинення адміністративного провадження; д) поновлення адміністративного провадження; е) продовження строку здійснення адміністративного провадження; є) відмову від розгляду заяви або скарги та закриття адміністративного провадження; ж) вчинення іншої дії, що не суперечить закону та сприяє розгляду справи; 8) бути поінформованими про результат вирішення справи; 9) отримати адміністративний акт; 10) досягти примирення на будь-якому етапі здійснення адміністративного провадження за скаргою; 11) оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу; 12) користуватися іншими визначеними законом правами в адміністративному провадженні.

Учасники адміністративного провадження зобов’язані: 1) подати до адміністративного органу у порядку, встановленому законом, наявні у них документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження; 2) надати адміністративному органу свої контактні дані (номер телефону (за наявності), адресу електронної пошти (за наявності), адресу місця проживання (перебування), місцезнаходження або іншу адресу для зв’язку), своєчасно повідомляти адміністративний орган про зміну таких даних; 3) своєчасно повідомляти про неможливість прибуття на запрошення адміністративного органу із зазначенням причини; 4) сумлінно виконувати вимоги, встановлені цим Законом та іншими актами законодавства.

Підстави для початку адміністративного провадження передбачені статтею 36 Закону № 2073-ІХ, відповідно до якої адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов’язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження.

Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження.

За правилами статті 38 Закону № 2073-ІХ, особа має право в порядку, встановленому цим Законом, подати до адміністративного органу заяву з вимогою прийняти адміністративний акт з метою забезпечення реалізації її права, свободи або законного інтересу, виконання нею визначеного законом обов’язку, якщо вважає, що розгляд і виконання такої вимоги належить до компетенції адміністративного органу.

Заяву може бути подано однією особою (індивідуальна заява) або групою осіб (колективна заява).

Відповідно до статті 39 Закону № 2073-ІХ, заява подається в усній чи письмовій формі.

Письмова заява може бути подана в електронній або паперовій формі.

Заява може бути подана в усній формі у разі, якщо законодавством не вимагається подання заяви в письмовій формі.

Заява в усній формі подається особою шляхом особистого звернення або за допомогою засобів телефонного зв’язку.

У визначених законодавством випадках заява в усній формі щодо вирішення певної категорії справ, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги, може бути подана особою за допомогою засобів телефонного зв’язку, за умови підтвердження ідентифікації особи, яка її подає, зокрема з використанням засобів розпізнавання голосу або з наданням відповідей на контрольні запитання.

Заява в усній формі, подана шляхом особистого звернення, фіксується в матеріалах справи шляхом оформлення її посадовою особою адміністративного органу в письмовій формі в момент подання заяви. Оформлена в такий спосіб письмова заява підписується заявником (його представником), крім випадків, передбачених законодавством.

Заява в усній формі, подана шляхом особистого звернення, не підлягає оформленню в письмовій формі, якщо справа вирішується в момент подання заяви, крім випадків, передбачених законодавством.

Заява, що подається в електронній формі, повинна відповідати вимогам Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно зі статтею 40 Закону № 2073-ІХ, заява повинна містити: 1) найменування адміністративного органу, до якого вона подається; 2) відомості, достатні для встановлення особи заявника, його контактні дані (прізвище, власне ім’я, по батькові (за наявності) або найменування особи, адреса місця проживання/перебування, місцезнаходження, номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, інші контактні дані). У разі подання заяви представником заявника в ній додатково зазначаються такі самі відомості стосовно представника; 3) зміст вимоги заявника; 4) дату складення заяви.

Законодавством можуть бути встановлені додаткові вимоги до змісту заяви.

Заявник або його представник підписує заяву, подану в письмовій формі чи оформлену в письмовій формі, власноручно або з використанням електронного підпису, крім випадків, передбачених законодавством.

У визначених законодавством випадках заява в електронній формі може бути подана з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг без накладення електронного підпису, за умови автентифікації особи, яка подає заяву, відповідно до вимог законодавства у сфері електронної ідентифікації.

Встановлення вимоги щодо зазначення в заяві відомостей, які містяться в документах, що додаються до неї, національних електронних інформаційних ресурсах чи документах, що можуть бути витребувані адміністративним органом з дотриманням принципу офіційності, не допускається.

Статтею 41 Закону № 2073-ІХ передбачено, що заява подається до адміністративного органу, до компетенції якого належить вирішення порушеного в ній питання.

Заява в письмовій формі може бути подана до адміністративного органу шляхом особистого звернення, надіслана поштовим відправленням або подана в електронній формі, у тому числі з використанням Єдиного державного вебпорталу електронних послуг.

У випадках, передбачених законодавством, заява може бути подана до адміністративного органу через: 1) центр надання адміністративних послуг; 2) інший уповноважений відповідно до закону орган, посадову або службову особу.

У випадках, передбачених законодавством, до заяви додаються відповідні документи та/або їх копії.

Не допускається вимагання від заявника документів, не визначених законом або у формі, не встановленій законодавством.

Після вирішення справи оригінали документів повертаються заявникові, якщо інше не передбачено законом.

Заявник може в порядку, встановленому законом, звернутися до адміністративного органу з єдиною заявою для вирішення кількох справ, що належать до компетенції різних адміністративних органів, якщо причиною для звернення є настання однієї події в житті заявника.

Адміністративний орган, до якого подана єдина заява та документи (їх копії), що додаються до неї, формує дані, необхідні для вирішення кожної справи, та в порядку інформаційної взаємодії надсилає їх до іншого адміністративного органу. Зазначені дані є підставою для розгляду і вирішення справи іншим адміністративним органом, а заява та документи (їх копії), що додаються до неї, залишаються в адміністративному органі, до якого їх подано.

Перелік випадків, у яких особа може подати єдину заяву, а також справ, що підлягають вирішенню за такою заявою, визначається Кабінетом Міністрів України.

Адміністративний орган, центр надання адміністративних послуг, уповноважений орган, посадова або службова особа, зазначені в пункті 2 частини третьої цієї статті, забезпечують: 1) можливість безоплатного одержання заявниками в достатній кількості бланків заяв та інших документів, необхідних для звернення; 2) надання допомоги в оформленні заяв.

Під час формування заяви в електронній формі з використанням програмних засобів відповідного національного електронного інформаційного ресурсу заявнику повинна надаватися інформація про наявність помилок у заяві та достатність наведених у ній відомостей.

Статтею 42 Закону № 2073-ІХ передбачено, що заява реєструється адміністративним органом в день її надходження.

Відмова в реєстрації заяви не допускається.

Адміністративний орган у день надходження заяви на вимогу заявника або його представника видає (надсилає) йому письмове підтвердження реєстрації його заяви із зазначенням дати та номера реєстрації, крім випадків, якщо справа вирішується в момент подання заяви. Реєстрація заяви, поданої в електронній формі, підтверджується автоматично надісланим електронним повідомленням.

За приписами статті 43 Закону № 2073-ІХ, у разі якщо заяву подано з порушенням встановлених законодавством вимог, посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, приймає рішення про залишення заяви без руху. Адміністративний орган надсилає заявнику письмове повідомлення про залишення заяви без руху протягом трьох робочих днів з дня отримання заяви, а в разі особистого звернення із заявою негайно (за можливості) вручає під розписку таке повідомлення особі, яка подала заяву, безпосередньо в адміністративному органі.

У повідомленні про залишення заяви без руху зазначаються виявлені недоліки з посиланням на порушені вимоги законодавства, спосіб та строк усунення недоліків, а також способи, порядок та строки оскарження рішення про залишення заяви без руху.

Адміністративний орган встановлює строк, достатній для усунення заявником виявлених недоліків. За клопотанням заявника адміністративний орган може продовжити строк усунення виявлених недоліків.

Необґрунтоване залишення заяви без руху не допускається.

У разі усунення виявлених недоліків у строк, встановлений адміністративним органом, заява вважається поданою в день її первинного подання. При цьому строк розгляду справи продовжується на строк залишення заяви без руху.

Не допускається повторне залишення без руху заяви, в якій усунуто виявлені недоліки, зазначені в повідомленні про залишення заяви без руху.

За нормами статті 44 Закону № 2073-ІХ, у разі якщо вирішення порушених у заяві питань не належить до компетенції адміністративного органу, що її отримав, заява невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше п’яти робочих днів, надсилається за належністю до іншого адміністративного органу для розгляду по суті, про що в той самий день письмово повідомляється заявник. У такому разі днем подання заяви вважається день отримання заяви компетентним адміністративним органом.

За правилами статті 45 Закону № 2073-ІХ, не підлягає розгляду: 1) анонімна заява (заява, із змісту якої неможливо встановити особу заявника); 2) повторна заява (заява, подана до того самого адміністративного органу тим самим заявником з того самого питання), за умови що попередня заява була вирішена по суті, крім випадку зміни істотних для вирішення справи обставин (умов); 3) заява, в якій порушено питання, яке станом на день подання заяви до адміністративного органу розглядається судом або щодо якого ухвалено судове рішення про відмову в задоволенні вимог заявника, крім випадків зміни істотних для вирішення справи обставин (умов); 4) заява, що стосується суспільних відносин, на які не поширюється дія цього Закону; 5) заява, в якій не викладено зміст вимоги заявника, вжито ненормативну лексику та/або образливі висловлювання; 6) заява, що містить заклики, спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Рішення про відмову у прийнятті заяви до розгляду у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, приймає посадова особа адміністративного органу, яка розглядає справу, про що невідкладно повідомляється особа, яка подала заяву.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом установлено, що заяву позивача від 04.08.2025 не було розглянуто у відповідності до вимог Закону № 2073-ІХ, що свідчить про неналежний її розгляд відповідачем.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із метою належного та ефективного захисту порушеного права, суд уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду звернень Залюшного Олександра Григоровича та зобов’язання відповідача повторно розглянути заяви позивача від 25.04.2025 та від 04.08.2025, та прийняти відповідні рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Натомість не підлягають задоволенню позовні вимоги у частині визнання протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиконання вимог пунктів 6 та 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та зобов’язання відповідача виконати вимоги пунктів 6 та 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» шляхом скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення майора поліції Залюшного Олександра Григоровича, начальника відділу організації діяльності ізоляторів тимчасового тримання Головного управління Національної поліції в Луганській області на підставі пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, як такого, що ґрунтуються на сфальсифікованих документах та виданий з грубими порушеннями законодавства, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», наказ є формою реалізації службових повноважень керівника, згідно з якими визначаються мета і предмет завдання, строк його виконання та відповідальна особа. Наказ має бути чітко сформульований і не може допускати подвійного тлумачення.

Наказ, прийнятий на основі Конституції та законів України і спрямований на їх виконання, віддається (видається) керівником під час провадження ним управлінської діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданих повноважень.

Наказ може віддаватися усно чи видаватися письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв’язку.

Наказ віддається (видається), як правило, у порядку підпорядкованості. За потреби прямий керівник може віддати (видати) наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього керівника, про що він повідомляє безпосередньому керівнику підлеглого або підлеглий сам доповідає про отримання нового наказу своєму безпосередньому керівнику.

Віддавати (видавати) незаконний наказ або такий, що не пов’язаний із службовою діяльністю поліції або виходить за межі посадових (функціональних) обов’язків керівника, забороняється.

Керівник відповідає за відданий (виданий) наказ, результати його виконання, відповідність його закону.

Наказ, відданий (виданий) з порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень, є недійсним та підлягає скасуванню прямим керівником.

Отже, за правилами пункту 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», підлягає скасуванню прямим керівником у зв’язку з недійсністю відданий позивачу наказ лише за умови, що такий наказ відданий (виданий) саме з порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень.

Натомість, у межах спірних правовідносин не є предметом спору наказ ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції, а позивачем не надано належних і допустимих доказів, з яких можливо було б встановити, що такий наказ відданий (виданий) з порушенням вимог закону або з перевищенням повноважень.

Крім того, судом установлено, що позивач скористався можливість на оскарження в судовому порядку наказу ГУНП в Луганській області від 22.05.2019 № 410 о/с про звільнення позивача зі служби в поліції.

Як установлено судом, відповідно до ухвали Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 у справі № 360/237/25, залишеної без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025, позов залишено без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду про оскарження наказу відповідача від 22.05.2019 № 410 о/с.

Із Єдиного державного реєстру судових рішень з’ясовано, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24.02.2026 у справі № 360/237/25, ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 360/237/25 залишено без змін.

Втім, викладені позивачем вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо невиконання вимог пунктів 6 та 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та зобов’язання відповідача виконати вимоги пунктів 6 та 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» шляхом скасування наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області № 410 о/с від 22.05.2019 в частині звільнення позивача зі служби в поліції, фактично є вимогами, спрямованими на скасування такого наказу, який позивачем уже було оскаржено в судовому порядку у межах адміністративної справи № 360/237/25.

За таких обставин, названа вимога задоволенню не підлягає.

Щодо тверджень відповідача про пропуск строку звернення до суду із цим позовом, суд зазначає, що позивач звернувся з позовом до суду через підсистему «Електронний суд» 31.10.2025 (у зв’язку з надмірним навантаженням зареєстрований в суді 12.11.2025), предметом якого є бездіяльність Національної поліції України щодо невиконання вимог пункту 6, пункту 7 статті 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру», під час розгляду звернень позивача від 25.04.2025 та від 04.08.2025, тож із урахуванням положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Оскільки спірні правовідносини у межах цієї справи виникли внаслідок неналежного розгляду звернень позивача від 25.04.2025 та від 04.08.2025, тож позов подано 31.10.2025 до суду в межах шестимісячного строку звернення до суду, що свідчить про відсутність підстав для залишення позову без розгляду.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України    передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позову.

VIІI. Розподіл судових витрат

Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Судом установлено, що при зверненні до суду позивач судовий збір не сплачував, оскільки звільнений від спати збору як учасник бойових дій, тож підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національної поліції України щодо неналежного розгляду звернень Залюшного Олександра Григоровича.

Зобов’язати Національну поліцію України повторно розглянути заяви Залюшного Олександра Григоровича від 25.04.2025 та від 04.08.2025, та прийняти відповідні рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення -  17 червня 2026 р.

</BODY>

</HTML>

Інші рішення у справі

Дата	Документ	Суд
23.07.2026	Ухвала № 138442914	Шостий апеляційний адміністративний суд
11.06.2026	Рішення № 137312500	Київський окружний адміністративний суд
26.03.2026	Ухвала № 135214103 без тексту	Київський окружний адміністративний суд
17.02.2026	Ухвала № 134137526 без тексту	Київський окружний адміністративний суд
01.12.2025	Ухвала № 132248692 без тексту	Київський окружний адміністративний суд