КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2026 року справа №320/609/25
Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:
1. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , через неврахування до трудового стажу періоди роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року.
2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області врахувати всі періоди роботи, згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що не несе відповідальності за порядок ведення трудової книжки, це є обов`язком роботодавців, тому на Позивача не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцями вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.
Від відповідача надійшов відзив доводи в якому зводились до змісту рішення про відмову в зарахуванні стажу без спростування доводів позивача вказаних в позовній заяві.
Дослідиши обставини справи та оцінивши доводи сторін суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 звернулась із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до органів Пенсійного фонду України, зареєстровану від 13.12.2024 року, оскільки досягла пенсійного віку.
Заява від 13.12.2024 року була опрацьована за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Київській області та за результатами її розгляду було прийнято рішення від 19.12.2024 № 263040016456. Прийнятим рішенням було відмовлено в призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу, який становить 31 рік відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
За результатами розгляду заяви страховий стаж Позивача обрахований Відповідачем становить 20 років 9 місяців 26 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи за даними трудової книжки серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року з 29.10.1987 року по 01.02.1997 року, оскільки є розбіжність в даті звільнення та даті наказу про звільнення, з 03.02.1997 року по 27.07.1998 року, дата при прийнятті не відповідає даті наказу при прийнятті.
Також в рішенні Відповідача було зазначено, що для зарахування періодів роботи за записами трудової книжки, необхідно надати уточнюючі довідки про періоди роботи, видані підприємствами, на яких працювала заявниця, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
Проте, враховуючи записи в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року (копію додаю), які не врахував Відповідач стаж складає понад 31 рік, що дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4»).
Положеннями статті 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до п. 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Згідно з п. З Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Порядок ведення трудових книжок працівників регулює Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників затверджена наказом Міністерства праці № 58 від 29.07.1993.
Відповідно до п.2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Приписами пункту 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, діючим законодавством передбачено, що запис про трудовий стаж у трудовій книжці, яка є основним документом на підтвердження трудового стажу, повинен бути оформлений у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. У разі наявності неточних, або неправильних та неповних записів про трудовий стаж, то для підтвердження трудового стажу приймається інший документ, визначений пунктом 3 Порядку №637, або пояснення свідків відповідно до пунктів 17,18 Порядку №637.
Таким чином, вважаю, що я як працівник не могла на той час відповідати за правильність та повноту оформлення записів в моїй трудовій книжці.
Таким чином, записи в моїй трудовій книжці підлягають зарахуванню до трудового та страхового стажу, оскільки, я не несу відповідальності за належне заповнення трудової книжки роботодавцем, у разі виявлення ГУ ПФУ, за їхньою думкою, недійсної інформації.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі №304/877/17:
«Позивач пояснив суду, що ним вживались дії по знаходженню архівних документів підприємств, роботу в яких не зараховано, проте, згідно листа міської ради міста Кропивницького від 09.09.2019 р. №В-2622 зазначено, що документи кооперативу по комунально-побутовому та ритуальному обслуговуванню «ТУР» Спеціалізованого комбінату комунально- побутового обслуговування на зберігання до архівного відділу міської ради не надходили.
Позивач не повинен був здійснювати контроль за посадовими особами підприємств щодо вірності записів у трудовій книжці та за своєчасним та повним нарахуванням податків та зборів.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про допущену бездіяльність відповідачем щодо не зарахування до трудового стажу періоду роботу з 24.06.1998р. по 16.05.2000р. з підстав не сплати страхових внесків.
Вирішуючи спір стосовно не зарахованого до трудового стажу позивача періоди його роботи з 22.05.1992 р. по 06.03.1996 р., з 01.04.1996 р. по 25.12.1996 р. та з 24.06.1998 р. по 16.05.2000 р., суд установив, що відповідач, розглядаючи заяву позивача про призначення пенсії та подані ним документи, не перевіряв факт його роботи в спірних періодах, а відмовився його зарахувати лише з тих підстав, що у трудовій книжці наявні певні недоліки заповнення відповідних граф.»
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а неправильність записів у трудовій книжці.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 06.03.2018р. у справі №754/14898/15-а.
Так, відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Підпунктами 4, 23 частини 1 Європейської соціальної хартії від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)» № 137-У від 14 вересня 2006 року, визначено, що всі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей та кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Відповідно до частин 1, 2 статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на . ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону №1058-ІV виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Конституцією України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Так, позивачкою до ГУ ПФУ було подано всі необхідні документи про стаж для здійснення розрахунку та призначення пенсії.
Відповідач своїми протиправними діями порушив право позивачки на отримання пенсії.
Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи і зазначені правові висновки Верховного Суду, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позову у обраний позивачем спосіб захисту.
Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України до судових витрат належить судовий збір. Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що підтверджується відповідною квитанцією.
Статтею 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, які полягають у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 , через неврахування до трудового стажу періоди роботи по трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області врахувати всі періоди роботи, згідно записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 29.10.1984 року та призначити пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 .
4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Терлецька О.О.