ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2026 року справа №360/2151/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Блохіна А.А., Казначеєва Е.Г., розглянув апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року (головуючий суддя І інстанції К.О. Пляшкова) у справі № 360/2151/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач), в якому просив:
-визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, з 01 вересня 2025 року;
-зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, з 01 вересня 2025 року з виплатою заборгованості, яка склалася.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, з 01 вересня 2025 року.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, з 01 вересня 2025 року.
З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначив, що щомісячні страхові виплати призупинено з 01 вересня 2025 року до з`ясування, в заяві про поновлення виплати щомісячних страхових виплат, позивач не долучив документ, що підтверджує право на продовження щомісячних страхових виплат, тому в розгляді заяви було відмовлено.
На думку відповідача, підстави для задоволення позову відсутні.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області, як потерпілий внаслідок професійного захворювання.
Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги від 28 жовтня 2020 року серії 12 ААА № 033571 ОСОБА_1 встановлено стійку втрату професійної працездатності 65 % з 09 жовтня 2020 року по 31 жовтня 2022 року та ІІІ групу інвалідності. Дата переогляду - 15 жовтня 2022 року.
ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВД ФССУ у Луганській області) подано заяву від 12 грудня 2022 року про продовження страхових виплат по стійкій втраті професійної працездатності, в якій повідомив, що не має можливості виїхати з тимчасово окупованої РФ території так як доглядає свою пристарілу матір ОСОБА_2 , 1952 року народження, та матір дружини ОСОБА_3 , 1946 року народження.
Згідно з постановою УВД ФССУ у Луганській області від 15 грудня 2022 року № 44027/10010555/19 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну страхову виплату в розмірі 19987,70 грн на період з 01 листопада 2022 року по 18 серпня 2023 року включно.
Із заяв по суті справи та наданих в матеріали справи листів ГУПФУ в Луганській області від 17 жовтня 2025 року № 1200-0208-8/31302 та від 05 листопада 2025 року № 1200-0206-8/34470 судом установлено, що відповідачем продовжено позивачу щомісячні страхові виплати відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу ІІ Закону № 2620-IX на період дії воєнного стану. З урахуванням листа Пенсійного фонду України від 11 серпня 2025 року щодо продовження щомісячних страхових виплат потерпілим у період дії воєнного стану, Головним управлінням ОСОБА_1 призупинено щомісячні страхові виплати з 01 вересня 2025 року до з`ясування.
Постанову про призупинення позивачу щомісячних страхових виплати з 01 вересня 2025 року ані позивачу, ані в матеріали цієї справи не надано.
ОСОБА_1 звернувся із заявою про призначення / перерахування / продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) від 03 жовтня 2025 року, за результатами розгляду якої прийнято постанову про відмову у здійснення страхових виплат / наданні соціальних послуг від 14 жовтня 2025 року № 1270145781/1270145781-2025-2, мотивовану відсутністю інформації, що підтверджує право на страхову виплату (документи).
Про прийняте рішення ОСОБА_1 повідомлено листом ГУПФУ в Луганській області від 17 жовтня 2025 року № 1200-0208-8/31302. У листі вказано, що під час розгляду заяви від 03 жовтня 2025 року та долучених документів, з`ясовано, що ОСОБА_1 не долучено документ, який підтверджує право на продовження щомісячних страхових виплат, а саме, актуальну виписку МСЕК або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або документ про неможливість направлення особи на проведення повторного огляду або оцінювання повсякденного функціонування відповідно до підстав, визначених Постановою № 1338. Також, в картці звернення зазначено вид страхової виплати - державна допомога. Тому, Головним управлінням відмовлено в розгляді заяви про призначення/ перерахування/ продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) від 03 жовтня 2025 року.
Також листами від 17 жовтня 2025 року № 1200-0208-8/31302 та від 05 листопада 2025 року № 1200-0206-8/34470 ГУПФУ в Луганській області роз`яснено, що для продовження страхових виплат ОСОБА_1 необхідно надати до Головного управління заяву про призначення/ перерахування/ продовження страхової виплати у зв`язку з нещасним випадком на виробництві (професійним захворюванням) та долучити документи: паспорт громадянина України; реєстраційний номер облікової картки платника податків; банківські реквізити для перерахування страхових виплат; акти розслідування нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (за наявністю); актуальні висновки МСЕК про встановлення відсотків втрати професійної працездатності або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або документ про підтвердження неможливості проходження оцінювання повсякденного функціонування особи; актуальну довідку внутрішньо переміщеної особи за місцем реєстрації на підконтрольній території державній владі в Україні; повідомлення про одержання/неодержання страхових виплат від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. Зазначену заяву та документи можна надати особисто, звернувшись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Вважаючи протиправною невиплату страхових виплат, позивач звернувся за захистом порушеного права до суду.
Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (стаття 46 Конституції України).
На час виникнення спірних правовідносин правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначалися Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі Закон № 1105-XIV).
З 01 січня 2023 року набрали чинності зміни до Закону №1105-XIV.
Згідно зі статтею 4 Закону № 1105-XIV уповноваженим органом управління в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та від нещасного випадку (далі - уповноважений орган управління) є Пенсійний фонд України.
Таким чином, з 01 січня 2023 року відбулося публічне правонаступництво, тобто перехід прав та обов`язків управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Луганській області до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV (далі - Закон № 1105-ХIV).
Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону № 1105-ХIV (в чинній редакції), страховими виплатами є грошові суми, які уповноважений орган управління виплачує застрахованій особі чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.
Нарахування та проведення страхових виплат урегульовано у декількох нормативних актах:
1) статті 46 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення;
2) статті 173 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідно до якої шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку;
3) Законі України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (далі - Закон № 1105-ХІV), який із 01 січня 2015 року діяв в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII та має назву "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування", визначає відповідно до Конституції України та основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на момент виникнення спірних правовідносин правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов`язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
У статті 27 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР "Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 16/98-ВР) передбачено підстави припинення страхових виплат:а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування;д) в інших випадках, передбачених законами.
У відповідності до вимог ст. 46 Закону № 1105-ХIV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.
Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці". Належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини. Страхові виплати за поточний місяць провадяться протягом місяця з дня настання страхового випадку. Доставка і переказ сум, що виплачуються потерпілим, провадяться за рахунок Фонду. За бажанням одержувачів ці суми можуть перераховуватися на їх особові рахунки в банку.
Відтак, враховуючи встановлену протиправність дій відповідача щодо припинення страхових виплат, суд вважає, що обмеження їх виплат будь-яким строком є протиправним.
Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону № 1105-XIV у чинній редакції передбачено, що 1. здійснення страхових виплат і надання соціальних послуг припиняються: 1) якщо потерпілим є особа, якій оформлено документи для виїзду за кордон на постійне проживання/залишення на постійне проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що страхові виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) у разі смерті отримувача страхових виплат; 7) у разі добровільної відмови від страхової виплати потерпілим або особами, які мають право на страхові виплати в разі смерті потерпілого; 8) в інших випадках, передбачених законом.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач є громадянином України, має страховий випадок профзахворювання.
Відтак, враховуючи положення Закону № 1105-ХІV, суд не вбачає обґрунтованими посилання відповідача на правомірність припинення спірних виплат, а невиплату/не нарахування належних позивачу страхових виплат є незаконним, постанова про припинення страхових виплат підлягає скасуванню із зобов`язанням поновити нарахування та виплату спірних страхових виплат.
Відповідно до п. 5 Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та здійснення страхових виплат за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, особам, які тимчасово проживають за межами України, або проживають на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, або виїхали з тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України та проживають на підконтрольній Україні території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 299 (далі Порядок № 299) передбачено, що виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), страхових виплат проводиться територіальним органом Пенсійного фонду України, в якому особа востаннє перебувала на обліку, або за заявою одержувача: за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання на території України; за зазначеним у заяві місцем проживання (перебування) на підконтрольній Україні території.
У частині другій статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, громадяни України мають право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав, в тому числі і права на соціальне забезпечення.
Аналогічні припиненню страхових виплат, правові наслідки у вигляді припинення виплати пенсії на весь час перебування (проживання) громадянина України за кордоном, передбачені також у пункті 2 частини першої статті 49, статті 51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України зазначені норми були визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним).
У наведеній справі Конституційний Суд України, зокрема зазначив, що «оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами».
Колегія суддів зауважує, що пенсійні виплати та виплати за іншими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування за правовою природою є тотожними, адже здійснюються в межах окремих видів такого страхування, передбачених частиною першою статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
У частинах першій, четвертій статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Крім того, в постанові від 26 серпня 2021 року по справі № 440/4434/18 Верховний Суд звернув увагу, що «у межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02 (Von Maltzan and Others v.Germany).
Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність.
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеного у рішенні у справі Суханов та Ільченко проти України Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.
Положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення.
Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, відповідач з 01 вересня 2025 року не нараховував та не виплачував страхові виплати позивачу, чим порушив право на їх отримання, при цьому, зазначене право є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Порушене право позивача має бути відновленим шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити нарахування та здійснення страхових виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від професійного захворювання, яке спричинило втрату працездатності, з 01 вересня 2025 року.
Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі № 360/2151/25 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 09 січня 2026 року у справі № 360/2151/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.
Судді
А.В. Гайдар
А.А. Блохін
Е.Г. Казначеєв