Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2026 р. Справа № 520/31063/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Мінаєвої К.В.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/31063/25
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
І. Зміст позовних вимог та їх обґрунтування.
ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач, МОУ), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як матері загиблого (померлого) військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 , оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 94/в від 09 жовтня 2025 року;
- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 - матері загиблого (померлого) військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 , передбачену ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразову грошову допомогу у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, її частку від 750 - кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата у рівних частках матері та дружині загиблого (померлого) військовослужбовця;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства оборони України сплачений судовий збір в розмірі 1211, 20 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивачка зазначила, що 10.05.2024 року під час виконання бойових завдань внаслідок ракетного обстрілу ЗРК "С-300" її син ОСОБА_2 отримав поранення не сумісні з життям. Смерть сина настала під час проходження військової служби під час захисту Батьківщини. Однак відповідач протиправно відмовив їй у призначенні ОГД, як матері загиблого (померлого) військовослужбовця.
ІІ. Зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в частині відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як матері загиблого (померлого) військовослужбовця Збройних сил України ОСОБА_2 , оформлене Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 94/в від 09 жовтня 2025 року.
Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 - матері загиблого (померлого) військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 щодо призначення та виплати передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, її частки від 750 - кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата у рівних частках матері та дружині загиблого ( померлого) військовослужбовця з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що смерть військовослужбовця рядового солдата ОСОБА_2 настала у результаті отримання ушкоджень внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій під час здійснення військовослужбовцем заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, пов`язана із захистом Батьківщини і причиною смерті стала вибухова травма. ОСОБА_2 помер (загинув) безпосередньо під час виконання заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на бойових позиціях та його травми і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини. Оскільки відсутні будь-які докази та дані на підтвердження вчинення ОСОБА_2 дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, що мали своїм наслідком його загибелі (смерті),тому суд першої інстанції дійшов висновку, що висновок відповідача про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги матері - позивачці за цим позовом, та дружині є безпідставним.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивачки суд першої інстанції дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 - матері загиблого (померлого) військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 щодо призначення та виплати передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), військовослужбовця, її частки від 750 - кратного розміру прожиткового мінімуму доходів громадян встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня року, в якому здійснюватиметься виплата у рівних частках матері та дружині загиблого (померлого) військовослужбовця з урахуванням висновків суду.
ІІІ. Підстави апеляційного оскарження та їх обґрунтування.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 року по справі №520/31063/25 скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідно до пункту 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону не поширюється на членів сімей військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які загинули чи померли під час проходження військової служби (зборів), проходження служби у резерві внаслідок вчинення ними кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо загибель (смерть) військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста сталася внаслідок вчинення ними дій у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп`яніння, чи є наслідком навмисного заподіяння собі військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом тілесного ушкодження.
Також, відповідно до підпунктів «а» та «б» п.1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком, зокрема вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.
В свою чергу пунктом 19 Порядку №975 також передбачено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються , якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком, зокрема вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння.
При цьому, як вже зазначалось, згідно листа ДСУ «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» від 25.11.2024 №02-06/2778 відповідно до Висновку експерта №16/1822-С/2024 від 15.05.2024 року ДСУ «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» при судово медичній експертизі крові трупа військовослужбовця ОСОБА_2 , 1987 р.н., (№451Ч) в крові виявлений етиловий спирт в кількості - 0,47%0.
Разом з цим, слід наголосити, що відповідно до ст.172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення (в редакції чинній на дату смерті ОСОБА_2 ), розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння - є адміністративним правопорушенням.
Таким чином, враховуючи те, що на кануні смерті солдат ОСОБА_2 вживав алкогольні напої та на час смерті, під час виконання ним обов`язків військової служби на території військової частини перебував у стані алкогольного сп`яніння, то останнім фактично було скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ст.172-20 КУпАП, оскільки останнє має формальний склад правопорушення.
При цьому, слід наголосити на тому, що посилання суду першої інстанції на факт не притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності є недоречним, оскільки норми підпункту «а» п.1 ст.16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та норми пункту 19 Порядку №975 (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ) містять умову саме вчинення адміністративного правопорушення, а не умову притягнення до правопорушення адміністративної відповідальності за вчинене.
Отже, є об`єктивні підстави вважати, що дії військовослужбовця ОСОБА_2 у вигляді вживання алкогольних напоїв та перебування на час смерті, під час виконання ним обов`язків військової служби, на території військової частини у стані алкогольного сп`яніння, що фактично є адміністративним правопорушенням, яке передбачено ст.172-20 КУпАП, безумовно завадили ОСОБА_2 своєчасно відреагувати на сигнал повітряної тривоги та прослідувати до відповідного укриття, що у кінцевому результаті привело до його загибелі, що свідчить про очевидну наявність причинно-наслідкового зв`язку між такими діями військовослужбовця та настанням його смерті.
Вважає, що смерть солдата ОСОБА_2 знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із вчиненням ним дій у вигляді вживання алкогольних напоїв та перебування у стані алкогольного сп`яніння під час і за місцем виконання ним обов`язків військової служби, тому вважає що висновки суду першої інстанції про відсутність у даному випадку причинно-наслідкового зв`язку є помилковими.
Наголошує на висновках Верховного Суду, які висловлені у Постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №813/4502/17, від 12.11.2020 у справі №186/1129/16-а, від 29.06.2022 у справі №640/6477/19 стосовно того, що визначальним при вирішенні питання щодо наявності або відсутності права члена сім`ї на призначення та отримання одноразової грошової допомоги є не сам стан алкогольного або наркотичного сп`яніння військовослужбовця, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між активними діями військовослужбовця, у даному випадку дій у вигляді вживання алкогольних напоїв, та смертю військовослужбовця.
ІV. Провадження в суді апеляційної інстанції та виклад позиції інших учасників справи.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що під час розгляду справи судом першої інстанції підтверджено належними доказами, що рядовий солдат ОСОБА_2 загину безпосередньо під час виконання заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на бойових позиціях та його травми і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини та дійшов обґрунтованого висновку, що у документах: акті службового розслідування від 02.06.2024 року, інших документах, яких додаються до позову, у тому числі і витягу з протоколу комісії Міністерства оборони України розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги компенсаційних сум, що оскаржується, не зазначено жодних фактів, які би свідчили про вчинення ОСОБА_2 злочину або адміністративного правопорушення. Просить відмовити відповідачу в задоволенні апеляційної скарги, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі № 520/31063/25 залишити без змін .
Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в електронній формі до електронного кабінету учасників справи.
Згідно зі статтею 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи оскарження відповідачем рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог, апеляційним судом не надається оцінка рішенню суду в частині відмови.
V. Обставини, встановлені судом.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю померлого військовослужбовця рядового ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рядовий ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації, солдат резерву 1 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 24 лютого 2022 року.
Відповідно до бойового наказу ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 05.05.4.024 № з 13/3/1304 ОТУХ т/х та бойового наказу командира НОМЕР_2 ошбр № 412/614т від 09.05.2024 року на застосування особового складу підрозділів військової частини НОМЕР_1 , рядовий ОСОБА_2 залучений до виконання завдань за призначенням, пов`язаним із захистом суверенітету країни, її територіально цілісності та недоторканості в умовах воєнного етапу.
Відповідно до довідки № 9/412788 від 04.10.2024 року про безпосередню участь особи заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, ОСОБА_2 дійсно у період з 10.05.2024 по 10.05.2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборону України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Клугіно-Башкирівка Чугуївської міської громади, Чугуївського району Харківської області.
10.05.2024 року під час виконання бойових завдань в складі підрозділу в районі міста Чугуїв Чугуївського району, Харківської області, внаслідок ракетного обстрілу ЗРК «С-300» ОСОБА_2 отримав поранення не сумісні з життям. Тіло військовослужбовця ОСОБА_2 цього ж дня було доставлене до патологоанатомічного відділення Чугуївської центральної районної лікарні.
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть за № 12-19-451 чт/24, виданого 10.05.2024 Чугуївським відділенням Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, судово-медичним експертом було встановлено, що смерть рядового ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 та згідно довідки про причину смерті, причиною смерті стала вибухова травма. Як зазначено у лікарському свідоцтві про смерть, висновок судово-медичного експерта причину смерті зроблено на підставі огляду трупа.
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_3 від 17.05.2024 року, виданим 17.05.2024 Лозівським віділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про що 17 травня 2024 року складено актовий запис № 575.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії (штатної) № 2105 від 03 липня 2024 року травма солдата ОСОБА_2 - «Вибухова травма», яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 - підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 ., виданим 17.05.2024 Лозівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; Лікарським свідоцтвом про смерть №12-19-451 чт/24, виданим 10.05.2024 Чугуївським відділенням Харківського обласного бюро СМЕ; Актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира вч НОМЕР_1 від 11.05.2024 № 1724 - ТРАВМА ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНА ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
ОСОБА_1 , як член сім`ї померлого (мати) та дружина загиблого ОСОБА_3 , звернулися із заявою та переліком необхідних документів до військової частини НОМЕР_1 через ІНФОРМАЦІЯ_5 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 , передбачену ст.16 Закону № 2011-Х11.
За результатами розгляду питання про призначення ОСОБА_1 матері та дружині загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум протоколом №94/в від 09 жовтня 2024 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги, відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги.
Підставою для відмови слугував факт виявлення в крові ОСОБА_2 етилового спирту в концентрації 0,47 %о, що підтверджено листом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 25.11.2024 № 02-0/2778.
Прийняте рішення обґрунтоване тим, що призначення виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, якщо загибель (смерть) військовослужбовця є наслідком адміністративного правопорушення (в даному випадку передбаченого ст. 172-20 КУпАП) або дій у стан алкогольного сп`яніння.
Позивачка вважаючи вказане рішення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги Міністерства оборони України протиправним та таким, яке підлягає скасуванню, а тому звернулася до суду з цим позовом.
VІ. Позиція суду апеляційної інстанції.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Суд враховує, що право на соціальний захист має також міжнародно-правовий вимір. Відповідно до статті 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року (International Covenant on Economic, Social and Cultural Rights) держави-учасниці визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування. Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ETS №163 (European Social Charter (revised)), у частині I проголошує, зокрема, право працівників та осіб, які перебувають на їхньому утриманні, на соціальне забезпечення (пункт 12), а також право сім`ї як головного осередку суспільства на належний соціальний, правовий та економічний захист (п.16). Україна ратифікувала цю Хартію Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V та взяла на себе зобов`язання, зокрема, за частиною І та пунктами 3, 4 статті 12 і статтею 16 частини II Хартії. З огляду на це положення національного законодавства, які встановлюють обмеження доступу до гарантованої державою соціальної виплати, мають застосовуватися лише за наявності належних і достатніх доказів передбаченої законом підстави для відмови.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Водночас основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом №2011-ХІІ, у статті 1 якого, зокрема, встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 3 Закону №2011-ХІІ його дія поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.
Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом № 2011-XII.
Згідно із частинами першою, другою статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.
Статтею 16-1 Закону № 2011-ХІІ (у редакції, чинній на час смерті військовослужбовця) передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі:
загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;
смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;
загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.
За змістом частини першої статті 16-2 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:
а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;
500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;
б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Відповідно до статті 16-3 вищезазначеного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Згідно зі статтею 16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;
у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Пунктом 4 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається у разі:
загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;
смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних із проходженням військової служби;
загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві.
Одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста:
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);
у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть) (пункт 5 Порядку № 975).
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).
Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.
Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного чи резервіста є наслідком:
вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;
вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;
навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги (пункти 12, 23, 29 Порядку № 975).
З огляду на вищевказані положення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця є гарантованою державою виплатою, яка виплачується у встановлених законом випадках.
Разом з тим, така виплата не здійснюється, якщо загибель (смерть) є наслідком вчинення військовослужбовцем кримінального або адміністративного правопорушення, дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або у разі навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом).
Крім того, колегія суддів вказує, що встановлений пунктом 10 Порядку № 975 обов`язок членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця подати необхідний перелік документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги є обов`язковою умовою для призначення такої допомоги і ґрунтується на необхідності перевірки уповноваженим органом відсутності обмежень, встановлених у статті 16-4 Закону №2011-XII (зокрема, коли смерть є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю), за наявності яких члени сім`ї померлого, батьки, утриманці позбавляються права на отримання одноразової грошової допомоги.
Подібний висновок викладений Верховним Судом у постановах від 26 червня 2018 року у справі №487/4401/16-а, від 12 липня 2019 року у справі №0840/2850/18, від 27 травня 2021 року у справі № 520/9807/2020 та від 18 березня 2024 року у справі № 120/13997/21-а.
З огляду на це, колегія суддів зазначає, що відомості, які зазначені, зокрема, у постанові військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку смерті військовослужбовця та інші документи, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця, мають важливе значення і є вирішальними для органу, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, на якого покладено обов`язок перевірити, чи не настала смерть військовослужбовця за обставин, що виключають можливість призначення та виплати одноразової грошової допомоги, перелік яких визначений у статті 16-4 Закону №2011-XII.
При цьому передбачене пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку №975 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги пов`язане не з формальним встановленням стану алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння у військовослужбовця, а з доведеністю того, що смерть настала саме як наслідок поведінки особи у такому стані.
Тому для застосування зазначених положень вирішальне значення має встановлення об`єктивного причинно-наслідкового зв`язку між станом сп`яніння, поведінкою військовослужбовця та настанням смерті, що повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами у їх сукупності.
Сам по собі факт перебування особи у стані алкогольного сп`яніння на момент смерті без встановлення причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями особи та настанням смерті не є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Інше тлумачення означало б розширення встановлених законом обмежень права на соціальний захист членів сім`ї військовослужбовця та суперечило б принципу правової визначеності.
Водночас Верховний Суд вважає, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 слід застосовувати з урахуванням того, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця, а тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися не розширено, а відповідно до їхньої мети та за умови встановлення всіх юридично значущих обставин. Сам факт виявлення в організмі військовослужбовця етилового спирту не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Такий підхід узгоджується з принципом правової визначеності як складовою верховенства права. У Доповіді Європейської комісії «За демократію через право» (Венеційської комісії) «Верховенство права», CDL-AD(2011)003rev, схваленій на 86-му пленарному засіданні 25- 26 березня 2011 року (Report on the Rule of Law), зазначено, що принцип правової визначеності вимагає передбачуваного та послідовного застосування правових норм, а також їх достатньої чіткості й точності з метою забезпечення передбачуваності правовідносин (пункти 44, 46). Тому обмеження права на одноразову грошову допомогу не можуть застосовуватися розширено або на підставі припущення про причинний зв`язок між станом алкогольного сп`яніння та смертю військовослужбовця.
Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_2 був призваний у Збройні Сили України на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022 та перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 з 24 лютого 2022 року.
За змістом сповіщення сім`ї (близьких родичів) про смерть (загибель) № 0501/13/1/674 від 12.05.2024 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 біля м. Чугуїв Харківської області під час військового стану.
Відповідно до змісту акта службового розслідування від 02.06.2024, яке проведено за фактом загибелі ОСОБА_2 , встановлено, що він загинув ІНФОРМАЦІЯ_4 під час виконання бойового завдання в складі підрозділу в районі міста Чугуїв, Чугуївського району, Харківської області, внаслідок ракетного обстрілу ЗРК «С-300» та отримання ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій. Причина смерті встановлена судово-медичним експертом - вибухова травма.
Також актом службового розслідування встановлено, що: «Неправомірні дії військовослужбовця та причинний зв`язок між діями військовослужбовця та подією, що трапилась:
Неправомірних дій рядовим ОСОБА_2 , які призвели до його загибелі не виявлено.
Вина військовослужбовця:
Виходячи з матеріалів службового розслідування, об`єктивних даних про порушення рядовим ОСОБА_2 вимог, передбачених Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України та Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, не встановлено.
Причини та умови, що сприяли загибелі, є :
Причини за умови, що сприяли загибелі рядового ОСОБА_2 , зумовлені веденням бойових дій в ході відсічі збройної агресії Російської Федерації проти України.
Смерть рядового ОСОБА_2 настала під час проходження військової служби під час захисту Батьківщини.
Смерть рядового ОСОБА_2 пов`язана з виконанням обов`язків військової служби».
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть за № 12-19-451 чт/24, виданого 10.05.2024 Чугуївським відділенням Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, судово- медичним експертом встановлено, що смерть рядового ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 та причиною смерті стала вибухова травма.
Відповідно до Витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії (штатної) № 2105 від 03 липня 2024 року травма солдата ОСОБА_2 - «Вибухова травма», яка призвела до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 , виданим 17.05.2024 Лозівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; Лікарським свідоцтвом про смерть № 12-19-451 чт/24, виданим 10.05.2024 Чугуївським відділенням Харківського обласного бюро СМЕ; Актом службового розслідування, проведеного на підставі наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 11.05.2024 № 1724 - ТРАВМА ТА ПРИЧИНА СМЕРТІ, ТАК, ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ.
Таким чином, смерть військовослужбовця рядового солдата ОСОБА_2 настала у результаті отримання ушкоджень внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій під час здійснення військовослужбовцем заходів із забезпечення національної безпеки і оборони України, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації, пов`язана із захистом Батьківщини і причиною смерті стала вибухова травма.
ОСОБА_2 помер (загинув) безпосередньо під час виконання заходів необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи на бойових позиціях та його травми і причина смерті пов`язані із захистом Батьківщини.
Також судом встановлено, що при проведенні судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 в крові виявлено етиловий спирт у кількості 0 47 проміле. Вказане підтверджується листом Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи від 25.11.2024 № 02-0/2778 у відповідь на запит т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Разом із тим ані висновок судово-медичної експертизи, ані акт службового розслідування, ані постанова військово-лікарської комісії не містять висновку про те, що безпосередньою причиною смерті ОСОБА_2 стало алкогольне сп`яніння або поведінка чи дії, вчинені ним у такому стані.
Натомість встановлені судом обставини свідчать про те, що смерть військовослужбовця настала внаслідок вибухової травми внаслідок ракетного удару (С 300) по розташуванню 1 запасної роти міста Чугуєва Харківської області під час виконання завдань, пов`язаних із захистом суверенітету країни, її територіальної цілісності та недоторканості в умовах воєнного стану.
При цьому матеріали справи не містять доказів того, що перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з настанням його смерті, а також доказів вчинення ним дій чи поведінки у такому стані, які безпосередньо спричинили його загибель.
Так само відсутні докази притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП або встановлення у визначеному законом порядку факту вчинення ним адміністративного правопорушення, яке перебувало б у причинному зв`язку з настанням смерті.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували наявність підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Звертаючись із апеляційною скаргою, Міністерство оборони України зазначає, що сам факт перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння на момент загибелі є достатньою та самостійною підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Проте колегія суддів не погоджується з наведеними доводами та вважає їх необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та фактично зводяться до ототожнення самого факту перебування військовослужбовця у стані алкогольного сп`яніння з наявністю передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Так, відповідно до пункту «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються у разі, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння.
Водночас суд вважає, що положення статті 16-4 Закону № 2011-ХІІ та пункту 29 Порядку №975 слід застосовувати з урахуванням того, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою соціальною виплатою членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця, а тому обмеження права на її отримання мають тлумачитися не розширено, а відповідно до їхньої мети та за умови встановлення всіх юридично значущих обставин. Сам факт виявлення в організмі військовослужбовця етилового спирту не є самостійною та автоматичною підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Юридичне значення для вирішення спору має не сам стан алкогольного сп`яніння, а наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким станом, конкретними діями самого військовослужбовця та настанням його смерті. Такий причинний зв`язок не може презюмуватися лише з огляду на показник концентрації алкоголю в крові або інших біологічних рідинах на момент смерті, оскільки останній має бути встановлений на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів у їх сукупності. Аналогічні правові підходи є сталими та неодноразово застосованими Верховним Судом, зокрема, у постановах від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24.
Саме з урахуванням наведеного суд застосовує статтю 16-4 Закону №2011-ХІІ у взаємозв`язку із загальними положеннями статті 16 цього Закону та виходить з того, що відмова у призначенні одноразової грошової допомоги є правомірною лише тоді, коли компетентним органом встановлено, що смерть військовослужбовця перебуває у прямому причинному зв`язку з його діями у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або з безпосереднім медичним впливом такого стану на організм.
Таким чином передбачене статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ та пунктом 29 Порядку №975 обмеження може застосовуватися у двох видах фактичних обставин. Перший випадок стосується ситуацій, коли смерть настала внаслідок активних дій (поведінки) самого військовослужбовця у стані сп`яніння, зокрема самовільного залишення місця служби, вчинення небезпечних дій під впливом алкоголю або іншої поведінки, яка у причинному зв`язку призвела до смерті. У такому разі необхідно встановити факт перебування особи у стані сп`яніння, конкретні дії, вчинені у такому стані, та причинний зв`язок між цими діями і смертю. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постановах від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17 та від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19.
Другий випадок охоплює ситуації, коли смерть є безпосереднім наслідком алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або патологічного стану, прямо зумовленого таким впливом на організм, зокрема гострого алкогольного або наркотичного отруєння, алкогольної коми або інших безпосередніх медичних наслідків вживання відповідних речовин. Для відмови у призначенні допомоги у такому разі має бути підтверджено належними та допустимими доказами, що саме вживання відповідних речовин чи наслідки зазначених дій стали безпосередньою медичною причиною смерті. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а.
При цьому наявність у Збройних Силах України особливого режиму військової дисципліни та заборона вживання алкоголю під час проходження військової служби не усувають необхідності застосування саме тих юридичних критеріїв, які визначені статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. Порушення військової дисципліни, пов`язане з уживанням алкоголю або інших речовин, може бути підставою для відмови лише тоді, коли воно перебуває у причинному зв`язку зі смертю військовослужбовця. Такий підхід забезпечує баланс між дотриманням вимог військової дисципліни та недопущенням позбавлення членів сім`ї загиблого соціальної гарантії лише на підставі формального встановлення наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі без доведення їх причинного зв`язку зі смертю.
Зазначений підхід ґрунтується на принципі справедливості, який у цій категорії спорів вимагає розмежування різних за своєю природою випадків смерті військовослужбовця. Смерть під час виконання військового обов`язку, внаслідок захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи не може прирівнюватися до смерті, що настала внаслідок власної поведінки військовослужбовця у стані сп`яніння. Водночас висновок про те, що смерть стала наслідком такої поведінки, має ґрунтуватися не на суб`єктивній оцінці особи загиблого, а виключно на правовій оцінці належних і допустимих доказів.
Аналогічне розмежування фактичних моделей здійснено Верховним Судом у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, у якій Суд відмежував справи, де смерть була наслідком власних дій особи у стані сп`яніння, від справ, де смерть настала внаслідок дій інших осіб або за відсутності доведеного причинного зв`язку з алкоголем.
В цьому контексті апеляційний суд застосовує положення статті 77 КАС України з урахуванням того, що у спорах про правомірність відмови у призначенні одноразової грошової допомоги обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається на суб`єкта владних повноважень. Якщо Міністерство оборони України посилається на статтю 16-4 Закону №2011-XII як на підставу для відмови, саме цей орган має довести наявність усіх обставин, які утворюють відповідну підставу для відмови залежно від фактичної підстави такої відмови: у разі посилання на активні дії військовослужбовця у стані сп`яніння - стан сп`яніння, конкретні дії військовослужбовця у такому стані, юридичну значущість цих дій для настання смерті та причинний зв`язок між такими діями і смертю; у разі посилання на стан алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або спричинений ним патологічний стан як безпосередню медичну причину смерті - факт відповідного стану та прямий медичний причинний зв`язок між ним і смертю.
Водночас такий підхід не означає покладення на Міністерство оборони України безумовного обов`язку самостійно витребовувати документи, які заявник зобов`язаний подати для розгляду питання про призначення допомоги. Неподання необхідних документів може мати процесуальне значення для розгляду заяви, однак у разі прийняття рішення саме про відмову з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-XII, суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність висновку про наявність відповідного виключення. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №822/220/18.
Наведений розподіл обов`язку доказування зумовлює необхідність оцінки не окремих доказів ізольовано, а всієї сукупності наявних доказів, які підтверджують або спростовують наявність причинного зв`язку між станом сп`яніння та смертю військовослужбовця. Саме тому висновок судово-медичної експертизи про концентрацію етилового спирту в крові або інших біологічних матеріалах є важливим доказом, однак сам по собі не є достатнім для твердження про наявність підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, якщо з нього або з інших доказів у сукупності не вбачається причинний зв`язок між станом сп`яніння, діями військовослужбовця або прямою медичною причиною смерті та фактом настання смерті.
Зазначене узгоджується також із принципами адміністративної процедури, закріпленими у Законі України «Про адміністративну процедуру» від 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX). Відповідно до частин першої та другої статті 8 цього Закону адміністративний орган забезпечує належність та повноту з`ясування обставин справи, безпосередньо досліджує докази та інші матеріали справи, а також враховує всі обставини, що мають значення для її вирішення. Згідно з частиною першою статті 15 цього Закону дії та вимоги особи є правомірними, доки інше не буде доведено під час розгляду та/або вирішення справи, а відповідно до частини першої статті 16 Закону №2073-IX адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи.
Такий висновок підлягає оцінці у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема лікарським свідоцтвом про смерть, висновком ВЛК, актом службового або спеціального розслідування, наказом командира військової частини, матеріалами кримінального провадження, вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження, показаннями свідків, обставинами виконання службового завдання та характером поведінки самого військовослужбовця. Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, де висновок експерта лише констатував стан сп`яніння, але не доводив причинного зв`язку між ним та смертю. Водночас у постанові від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19 Суд врахував саме сукупність доказів, які підтверджували причинний ланцюг між діями військовослужбовця у стані сп`яніння та настанням смерті.
Саме необхідність комплексної оцінки таких доказів зумовлює підвищені вимоги до мотивування рішення комісії Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ. У такому рішенні має бути зазначено не лише факт виявлення алкоголю або посилання на висновок експерта, а й: які саме дії вчинив військовослужбовець; якими доказами це підтверджено; як саме ці дії спричинили смерть; чому інші встановлені причини смерті не спростовують причинного зв`язку між діями військовослужбовця та його смертю; чому смерть не є наслідком дій іншої особи, бойового ураження, нещасного випадку або іншого зовнішнього фактора. У випадку, коли відмова ґрунтується на твердженні про те, що алкогольне, наркотичне чи токсичне сп`яніння або його наслідки були безпосередньою медичною причиною смерті, рішення має містити посилання на конкретні медичні документи, які підтверджують такий прямий причинний зв`язок, та пояснення, чому встановлена медична причина смерті не є наслідком захворювання, поранення, бойового ураження або дій іншої особи.
Документи про причини та обставини смерті (акти службового або спеціального розслідування, довідки про обставини травми чи смерті, накази командирів, постанови ВЛК, матеріали кримінального провадження, вироки суду, постанови про закриття кримінального провадження, висновки судово-медичних експертиз тощо) мають містити інформацію, достатню для перевірки наявності або відсутності підстав, передбачених статтею 16-4 Закону №2011-ХІІ, і давати змогу встановити не лише медичний стан військовослужбовця, а й фактичний механізм події.
Таким чином, у спорах щодо призначення одноразової грошової допомоги членам сім`ї загиблого або померлого військовослужбовця за наявності алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі військовослужбовця сам факт їх виявлення не є достатньою підставою для відмови у призначенні та виплаті такої допомоги. Підставою для відмови за умови належного доказування може бути лише:
доведена сукупність таких обставин: перебування військовослужбовця у стані сп`яніння, вчинення ним у такому стані конкретних юридично значущих дій та причинний зв`язок між цими діями і смертю;
доведений прямий медичний причинний зв`язок між алкогольним, наркотичним або токсичним сп`янінням та його безпосередніми наслідками і смертю.
Разом з тим смерть військовослужбовця, яка настала під час виконання військового обов`язку, внаслідок бойового ураження, захворювання, пов`язаного зі службою, або протиправних дій іншої особи, не може вважатися такою, що підпадає під обмеження статті 16-4 Закону №2011-XII лише з огляду на виявлення алкоголю, наркотичних або токсичних речовин в організмі загиблого.
Такий висновок узгоджується із правовими підходами Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 березня 2018 року у справі №813/4502/17, від 11 квітня 2018 року у справі №802/1869/17-а, від 22 травня 2018 року у справі №760/9519/17, від 04 березня 2020 року у справі №813/2071/17, від 12 листопада 2020 року у справі №186/1129/16-а, від 29 червня 2022 року у справі №640/6477/19, від 18 серпня 2022 року у справі №640/14940/19, від 18 березня 2024 року у справі №120/13997/21-а, від 09 вересня 2025 року у справі №240/5502/24 та від 15 травня 2026 року у справі № 280/1655/25.
Як установлено судом першої інстанції актом службового розслідування від 02.06.2024, лікарським свідоцтвом про смерть за № 12-19-451 чт/24, виданим 10.05.2024 Чугуївським відділенням Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи, Витягом з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії (штатної) № 2105 від 03 липня 2024 року встановлено, що загибель ОСОБА_2 сталась під час виконання бойового завдання в складі підрозділу в районі міста Чугуїв, Чугуївського району, Харківської області, внаслідок ракетного обстрілу ЗРК «С-300» та отримання ушкодження внаслідок дій, передбачених законом та воєнних операцій, причиною смерті є вибухова травма.
Водночас матеріали справи не містять належних, допустимих та достатніх доказів того, що смерть ОСОБА_2 настала саме внаслідок його дій чи поведінки у стані алкогольного сп`яніння або внаслідок безпосереднього впливу алкоголю на організм. Сам по собі факт виявлення етилового спирту у концентрації 0,47 проміле в крові, за відсутності встановленого причинно-наслідкового зв`язку між поведінкою ОСОБА_2 у стані сп`яніння та його смертю або висновку про те, що саме алкогольне сп`яніння чи його наслідки були безпосередньою медичною причиною смерті, не може вважатися достатньою підставою для застосування обмеження, передбаченого пунктом «б» частини першої статті 16-4 Закону №2011-ХІІ.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про протиправність рішення Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 94/в від 09 жовтня 2025 року про відмову у призначенні позивачці одноразової грошової допомоги, оскільки встановлені судом обставини свідчать про те, що смерть ОСОБА_2 настала внаслідок бойового ураження під час виконання військового обов`язку, а не внаслідок дій у стані алкогольного сп`яніння чи безпосереднього медичного впливу такого стану на організм.
Доводи апеляційної скарги про те, що сам факт наявності в організмі військовослужбовця алкоголю є достатньою підставою для відмови у призначенні допомоги, ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень статті 16-4 Закону №2011-ХІІ та фактично зводяться до автоматичного ототожнення факту виявлення алкоголю в організмі військовослужбовця з існуванням передбачених законом підстав для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Послання апелянта на висновки висловлені у Постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №813/4502/17, від 12.11.2020 у справі №186/1129/16-а, від 29.06.2022 у справі №640/6477/19, колегія суддів відхиляє, оскільки оскільки згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 30.01.2019 по справі № 755/10947/17, суди при вирішенні спорів мають враховувати останню правову позицію Верховного Суду, яка врахована судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.
В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, пункт 29; рішення від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, пункт 23; рішення від 28.01.2011 (остаточне) у справі «Трофимчук проти України», заява № 4241/03, пункт 54; рішення від 21.01.1999 у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, пункт 26). Хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, але орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення від 01.07.2003 у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36).
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.
Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 по справі № 520/31063/25 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач К.В. Мінаєва
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко