ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
15 червня 2026 року м. Дніпро справа № 280/8561/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в адміністративній справі №280/8561/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати рішення відповідача № 083950024525 від 29.08.2025;
-зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачу період роботи у Запорізькому міському відділі охорони здоров`я (російською: Запорожский отдел городского здравоохранения) з 26.09.1983р. по 06.06.1989;
-зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 22.08.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.04.2025 позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення їй пенсії за віком. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 11.04.2025 № 083950024525 було відмовлено у призначенні пенсії за віком через відсутність необхідного страхового стажу (32 років), при цьому зазначено, що страховий стаж позивача на дату звернення до органів ПФУ становить 31 рік 2 місяці 11 днів. Надалі позивач уклала с ГУ ПФУ в Запорізькій області договір типовий договір №0 2508799100047 про участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, відповідно до якого 23.07.2025 позивачем було сплачено 24640 грн єдиного внеску за попередній період. 22.08.2025 позивач повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії, проте 29.08.2025 ГУ ПФУ в Одеській області було відмовлено в призначенні пенсії у зв?язку з відсутністю у позивача необхідних 32 років страхового стажу. Зауважено, що позивач не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення трудової книжки. Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2025 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 29.08.2025 № 083950024525 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди її роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 21.10.1983, а також період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 03.07.1980 та копій наказів про прийняття та звільнення, у зв`язку із чим повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції проігноровано доводи Головного управління щодо відсутності підстав зарахувати період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 до страхового стажу згідно з наданими до заяви копіями наказів про прийняття на роботу та звільнення. У документах зазначено ім`я та по батькові працівника у скороченому вигляді, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників №58, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58.
У зв`язку з невідповідністю ідентифікаційних даних особи, надані документи не можуть бути прийняті як належне підтвердження страхового стажу.
Для зарахування періоду роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 позивачу необхідно було надати лише уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів (особових карток, табелів обліку робочого часу, наказів, особових справ), які містять повні анкетні дані особи (прізвище, ім`я, по батькові без скорочень) та підтверджують факт роботи у зазначений період.
Крім того, судом першої інстанції протиправно зобов`язано Головне управління за наданими документами до стажу роботи зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки трудова книжка позивача засвідчена організацією «Департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради». У записах про прийняття та звільнення з роботи, що містяться у трудовій книжці, не прослідковується згадана організація, як місце роботи позивача, що унеможливлює підтвердження достовірності записів.
Таким чином судом невраховано те, що за даними обставинами позивачу необхідно надати уточнюючі довідки, видані на підставі первинних документів (наказів, табелів обліку робочого часу, особових справ, особових карток), які підтверджують факт роботи у відповідних установах у зазначені періоди.
Також відповідач не погоджується зі стягнутими витратами на правничу допомогу, зазначає, що заявлена сума не є співмірною складністю справи.
11 грудня 2025 року від позивача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено про те, що позивачка не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у її трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто Позивачкою, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу Позивачки за спірний період, якщо з наявних записів можливо встановити період роботи працівника на підприємстві.
У зв`язку з викладеним, можна зробити висновок, що недоліки заповнення трудової книжки, виявлені відповідачем не можуть спростовувати відомості, наявні у трудовій книжці, та позбавити особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового (страхового) стажу.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.
22.08.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулася до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України №1058-IV.
За результатами розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області було прийнято рішення від 29.08.2025 № 083950024525, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу (32 роки). Зазначено, що страховий стаж особи становить 24 роки 08 місяців 14 днів. За наданими документами до страхового стажу не зараховано:
-періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки назва організації, що засвідчила видачу трудової книжки, «Департамент охорони здоров`я Запорізької міської ради», не прослідковується в записах про роботу.
-період роботи з 26.09.1983 по 06.06.1989 згідно копій з наказів на прийняття та звільнення, оскільки ім`я та по-батькові вказано скорочено.
Позивач, не погодившись з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком та незарахуванням до страхового стажу відповідних періодів його трудової діяльності, звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На час первісного заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (Інструкція №162).
Відповідно до пунктів 2.2., 2.3. Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні -у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Записи виконуються арабськими цифрами (число та місяць двозначними). Наприклад, якщо робітника або службовця прийнято на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується: « 1984.05.01», у трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 року: « 05.01.84».
Записи виконуються акуратно, пір`яною або кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Відповідно до п. 2.11 та 2.12 Інструкції відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
В подальшому наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року №58 затверджена нова Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58).
До трудової книжки вносяться, зокрема: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення (п. 2.2. Інструкції №58).
За вимогами пунктів 2.3., 2.4. Інструкції №58 записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 05 січня 1993 року, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Позивач подав документи про стаж роботи, зокрема трудову книжку, НОМЕР_1 від 21.10.1983, де міститься печатка та підпис уповноваженої особи Департаменту охорони здоров`я Запорізької міської ради.
У цій трудовій книжці містяться записи про його роботу у таких підприємствах:
(запис №1) 03.07.1980 прийнята на посаду учнем машинописних робіт до Виробничого об`єднання «Запорожмасложирпром»;
(запис №2) 28.11.1980 присвоєно 1й розряд секретаря друкарки;
(запис №3) 29.10.1982 звільнена за власним бажанням;
(запис №4) 01.11.1982 прийнята комірником інструментів в Інструментальний завод ім. «Войкова»;
(запис №5) 03.10.1983 звільнена за власним бажанням.
Також з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 03.07.1980 судом встановлено, що в період з 26.09.1983 по 06.06.1989 ОСОБА_2 працювала на посаді бухгалтера у Запорізькому відділі міської охорони здоров`я.
На підтвердження здійснення трудової діяльності представником позивача зроблено запит до архівного управління Запорізької міської ради, на який отримано лист від 04.03.2025 №04-22/45, до якого долучено архівний витяг з наказу Запорізького міського відділу охорони здоров`я від 29.09.1983 №79л про зарахування на посаду бухгалтера матеріальної групи централізованої бухгалтерії міськвідділу ОСОБА_3 тимчасово з 26.09.1983, а також з наказу Запорізького міського відділу охорони здоров`я від 02.06.1989 №79л, відповідно до якого бухгалтера матеріального відділу централізованої бухгалтерії міського відділу охорони здоров`я ОСОБА_4 звільнено із займаної посади з 06.05.1989 та переведено для подальшої роботи старшим бухгалтером медсанчастини «Запоріжсталь». Крім того, листом архівного управління Запорізької міської ради від 24.03.2025 №04-22/52-54 надано архівні копії наказів, які стали підставою для оформлення архівного витягу, а також архівну довідку з інформацією про зміни у найменуванні установи (організації) за час її існування.
Накази від 29.09.1983 та від 02.06.1998, в яких зазначено прізвище та ініціали позивача, складались уповноваженою особою Запорізького міського відділу охорони здоров`я, а не позивачем, тому пенсійним органом безпідставно не був зарахований вказаний період трудової діяльності позивача до її страхового стажу. Вказані недоліки не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачеві у зарахуванні спірного періоду роботи до її загального страхового стажу на підставі трудової книжки та копій наказів, оскільки вина позивача в тому, що накази заповнені роботодавцем із зазначенням скороченого ім`я та по батькові, відсутня.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що на особу не може перекладатись обов`язок доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Водночас, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган.
За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Поряд із цим суд зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу.
Висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17.
При цьому, суд враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 року у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
Отже, право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Разом з тим, наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №127/9055/17.
Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року по справі № 754/14898/15-а.
Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.
Окрім того, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.
В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача.
Отже, позовні вимоги позивача про зарахування до загального страхового стажу періоду роботи позивача з 26.09.1983р. по 06.06.1989.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Стосовно витрат на правову допомогу.
Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача до заяви надано наступні документи: копію договору про надання правничої допомоги від 12.02.2025 (далі Договір); копію акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20.10.2025 до Договору; довідку про отримання грошових коштів від 20.10.2025.
Аналізуючи наведені вище докази стосовно правничої допомоги, апеляційний суд зазначає, що позивачу надані послуги з питання оскарження рішення відповідача № 083950024525 від 29.08.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області. Вказана категорія справ є типовою та поширеною, а спірні правовідносини зрозумілими та нескладними.
Разом з тим, представником позивача жодним чином не обґрунтовано кількість часу, який витрачено на кожну вказану послугу та суму кожної такої послуги, враховуючи типовість та зрозумілість предмету спору.
Колегія суддів звертає увагу, що а ні в договорі про надання правничої допомоги, а ні у доданих до нього документах не зазначено спосіб оплати наданих адвокатом послуг.
З огляду на зазначене, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Таким чином, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, яка не є складною та розглянута судом у письмовому провадженні, сталу судову практику щодо аналогічних спорів, апеляційний суд вважає що витрати на правничу допомогу, які визначені в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу 10000, 00 грн., так і витрати, визначені судом першої інстанції в додатковому рішенні в розмірі 5000,00 гривень, є не співмірними зі складністю адміністративної справи, обсягом та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим достатнім та обґрунтованим розміром таких витрат є 1500,00 грн. з відповідача.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що відповідно до статті 317 КАС України існують підстави для зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в адміністративній справі №280/8561/25 - задовольнити частково.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в адміністративній справі №280/8561/25 - змінити.
В абзаці п`ятому резолютивної частини рішення слова та цифри « 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок» замінити словами та цифрами « 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок».
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.11.2025 в адміністративній справі №280/8561/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Сафронова