ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
16 червня 2026 року м. Дніпро справа № 280/8662/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Малиш Н.І., Шлай А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2026 в адміністративній справі №280/8662/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
01.10.2025 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2025 № 923300153947 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, починаючи з 15.08.2025 на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, та із зарахуванням до страхового стажу та до пільгового стажу за Списком № 2 та із врахуванням при обчисленні розміру пенсії періодів роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 у подвійному розмірі, а також з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за 3 календарних роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2022-2024 роки).
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначила, що остання звернулась до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, оскільки мала необхідний стаж роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та досягла пенсійного віку (50 років). Водночас, відповідач 1 прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії з підстав недосягнення позивачем пенсійного віку, встановленого ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме 55 років та відсутності необхідного пільгового стажу. Позивач, із посиланням на норми Закону України «Про пенсійне забезпечення», вважає таке рішення протиправним. Крім того, позивач зазначає, що періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 мають бути зараховані до її пільгового стажу, а також до страхового стажу у подвійному розмірі.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2025 № 923300153947 про відмову у призначенні пенсії.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.08.2025 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині цього рішення, зарахувавши періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також зарахувавши періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.
В обгрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що положення ст. 24 Закону № 1058 виключно відповідно до яких, починаючи з 01.01.2004 здійснюється обчислення стажу для призначення пенсії, не містять приписів щодо обчислення стажу в подвійному розмірі, зокрема і стажу роботи в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в іншихінфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-
анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за вислугу років.
Позивач звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою від 15.08.2025 про призначення/перерахунок пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заяву, за принципом екстериторіальності, розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 22.08.2025 № 923300153947 у призначенні пенсії відмовлено.
В обґрунтування рішення зазначено про недосягнення позивачем пенсійного віку, встановленого ст. 114 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV. У рішенні також зазначено, що пільговий стаж позивача за Списком № 2 складає 1 рік 11 місяців 21 день, що є недостатнім для призначення даного виду пенсії.
Незгода з цим рішенням зумовила звернення ОСОБА_1 до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що періоди з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 підлягають зарахуванню до пільгового стажу позивача. Вказано, що за правилами статті 60 Закону № 1788-ХІІ та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV періоди роботи позивача з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 підлягають зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII (далі - Закон № 2148-VIII), що доповнив Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV) розділом XIV-І, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, народжених до 31 березня 1969 року - після досягнення 54 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно із статтею 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі - Закон № 213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року за результатами апеляційного розгляду зразкової справи № 360/3611/20, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
З матеріалів справи видно, що на момент звернення позивача до Пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах остання досягла 52 років, що в силу вищенаведених правових приписів є достатнім для призначення пільгової пенсії за Списком № 2.
Що стосується правомірності зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також зарахувавши періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» , страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.
Приписами частин 1-3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною 1 статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Як свідчать встановлені обставини справи, записами у трудовій книжці позивача та довідкою КНП «Обласний клінічний заклад психоневрологічної допомоги та соціально значущих хвороб» ЗОР від 16.05.2025 № 140 підтверджується, що остання у періоди з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 виконувала роботу повний робочий день по обслуговуванню психічно хворих за професією, що передбачена Списком № 2. У довідці також зазначено, що атестація робочих місць не проводилася.
Доказів, які б спростовували наведені обставини, відповідачем в силу приписів ч. 2 ст. 77 КАС України, до суду подано не було.
Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач наділена правом на зарахування періодів роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до стажу на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, а також зарахувавши періоди роботи з 03.02.1993 по 09.01.1995 та з 18.01.2007 по 03.02.2007 до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
При цьому, що стосується посилань відповідача на те, що оскільки з 01.01.2004 набрав чинності Закон № 1058, яким не передбачаються пільги у вигляді зарахування стажу в подвійному розмірі для посад, на яких працювала позивач, з 01.01.2004 відсутні законні підстави для обчислення стажу позивача в подвійному розмірі, то колегія суддів апеляційого суду вважає їх безпідставними, оскільки редакція статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинною на теперішній час, а стаття 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не скасовує та не зупиняє її дію.
Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04.12.2019 року по справі № 689/872/17, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України суд, -
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2026 в адміністративній справі №280/8662/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя Н.І. Малиш
суддя А.В. Шлай