ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
17 червня 2026 року м. Дніпро справа № 160/18098/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Шальєвої В.А.,
суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року (суддя Кучугурна Н.В.) в справі № 160/18098/25 за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про стягнення вартості утримання у навчальному закладі,
ВСТАНОВИВ:
Донецький державний університет внутрішніх справ звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення вартості його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 105 461,06 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Донецького державного університету внутрішніх справ (на рахунок Державна казначейська служба України м. Київ, МФО 820172, р/рахунок: [рахунок приховано], ЄДРПОУ 08571423) вартість його утримання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ у сумі 105 461 (сто п`ять тисяч чотириста шістдесят одна) грн 06 коп.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Звертає увагу, що позивачем у позовній заяві неправильно його прізвище, а саме зазначено « ОСОБА_4 », хоча правильно прізвище є « ОСОБА_5 ».
Ця обставина, яка не з`ясована судом першої інстанції при відкритті провадження у справі, зокрема, потягла за собою нез`ясування його місця проживання.
Крім того, судом першої інстанції залишено поза увагою клопотання позивача про залучення до участі у справі Головне управління Національної поліції в Тернопільській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що ним подано рапорт про відрахування із навчального закладу для подальшого несення служби із відрядженням до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, після чого наказом №97 о/с від 04.04.2023 року його призначено на посаду слідчого слідчого відділення ВП №1 (м. Бережани) Тернопільського РУП ГУНП в Тернопільській області, де по теперішній час він працюю на посаді інспектора сектору ювінальної поліції, тобто за умови залучення до справи третьої особи суд першої інстанції мав би можливість повідомити його про розгляд справи, а також отримати докази проходження ним служби у Нацполіції.
Наведені порушення потягли за собою порушення його процесуальних прав, зокрема, щодо інформування про розгляд справи, подання відзиву з викладенням своїх заперечень, а також доказів.
Крім того, судом першої інстанції не враховано положення пункту 9 Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2017 року № 261, відповідного до якого стягнення суми витрат не здійснюється в разі відрахування особи із закладу вищої освіти та направлення її в розпорядження із подальшим залишенням на службі в поліції за умови проходження такою особою служби протягом не менше трьох років з моменту відрахування.
На теперішній час він продовжує проходити службу в поліції.
Також звертає увагу, що на час подання позову він мав статус внутрішньо переміщеної особи, взятий на такий облік і мав зареєстроване місце проживання по АДРЕСА_2 , тому судом першої інстанції справа розглянута із порушенням правил територіальної підсудності.
У відзиві позивач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Справа судом розглянута без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд доходить висновку, що апеляційна скарга має бути задоволена частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01.09.2022 між Донецьким державним університетом внутрішніх справ (позивач), Головним управлінням Національної поліції України в Тернопільській області та ОСОБА_1 (відповідач) було укладено контракт №08-МП (далі - Контракт) про здобуття освіти відповідачем у Донецькому державному університеті внутрішніх справ, що підтверджується відповідним контрактом, копія якого надана до матеріалів справи.
За умовами, визначеними у пункті 2.1.5 Контракту, виконавець зобов`язується, зокрема, забезпечити відповідача харчуванням, речовим майном та грошовим утриманням за нормами, затвердженими нормативно-правовими актами МВС України, Національної поліції України.
Згідно з пунктами 2.3.4, 2.3.5 Контракту, відповідач взяв на себе зобов`язання після закінчення навчання в строк прибути до місця призначення, визначеного у направленні на роботу, приступити до виконання службових обов`язків за відповідною посадою та відпрацювати не менше 3-х років; у разі дострокового розірвання контракту, а також звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання відшкодувати Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до пункту 4 статті 74 Закону України "Про Національну поліцію" та Порядку відшкодування особами витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2017 №261, у розмірі, визначеному у довідці-розрахунку.
Відповідно до п. 4.2. Контракту, відшкодування здійснюється в розмірі витрат, пов`язаних з грошовим, продовольчим, речовим забезпеченням (в тому числі послуги прання, прасування), медичним забезпеченням, оплатою комунальних послуг та спожитих енергоносіїв (тепло, водопостачання, водовідведення, електроенергія).
У разі відмови особи від добровільного відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням під час навчання, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку відповідно до норм чинного законодавства. Організація та проведення претензійно-позовної роботи здійснюється виконавцем (пункт 4.5 розділу IV Контракту).
Відповідно до пункту 4.9 Контракту, в частині відшкодування особою витрат на її утримання контракт діє протягом 3-х років з моменту, коли виконавцю стало відомо про невиконання особою взятих на себе зобов`язань.
Наказом Донецького державного університету внутрішніх справ №394о/с від 28.08.2022 ОСОБА_1 зараховано з 01 вересня 2022 року слухачем першого курсу денної форми здобуття освіти за спеціальністю 081 "Право" за кошти державного бюджету.
Наказом Донецького державного університету внутрішніх справ №168о/с від 30.03.2023 лейтенанта поліції ОСОБА_1 слухача навчального взводу №501/22-(П)-М-Б факультету №1 (2022 рік набору, спеціальність 081 "Право", освітній ступінь "магістр"), відряджено у розпорядження Головного управління Національної поліції в Тернопільській області для подальшої служби з 04.04.2023, відрахувавши з університету за власним бажанням 03.04.2023.
16.04.2025 відповідачеві засобами поштового зв`язку було направлено повідомлення №2010/7-2025 від 11.04.2025 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, однак конверт із вказаним повідомленням повернувся за закінченням терміну зберігання, що підтверджується відповідними повідомленням та конвертом, копії яких надані до матеріалів справи.
Донецьким державним університетом внутрішніх справ було складено довідку витрат на утримання слухача ОСОБА_1 за період з 01.09.2022 до 03.04.2023 навчання в Донецькому державному університеті внутрішніх справ, відповідно до якої загальний розмір таких витрат становить 105461,06 грн.
Відповідачем вказані витрати відшкодовані не були, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.
Так, згідно з довідкою витрат на утримання слухача ОСОБА_1 відповідач зобов`язаний відшкодувати витрати, пов`язані з його утриманням у Донецькому державному університеті внутрішніх справ за 2022-2023 роки у загальній сумі 105461,06 грн.
Доказів оскарження відповідачем зазначених розрахунків матеріали справи не містять.
Оскільки курсанти, які навчаються в Донецькому державному університеті внутрішніх справ, перебувають на повному державному забезпечені, кошти, які витрачаються на їх навчання, є державними (бюджетними), а також зважаючи на те, що під час підписання контракту №08-МП від 01.09.2022 відповідач був обізнаний про необхідність відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням в навчальному закладі, у разі звільнення зі служби в поліції протягом трьох років після закінчення навчання, але відповідач станом на час розгляду справи не здійснив відшкодування вказаних витрат, доказів добровільного відшкодування суми витрат, пов`язаних з його утриманням у ДДУВС, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Суд констатує, що судом першої інстанції при вирішенні цієї справи неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми процесуального права.
Насамперед суд звертає увагу, що позивачем позов пред`явлено до особи із прізвищем « ОСОБА_4 », тоді як до позовної заяви додано копію контракту, укладеного 01 вересня 2022 року між Донецьким державним університетом внутрішніх справ, Головним управлінням Національної поліції України в Тернопільській області та ОСОБА_1 №08-МП про здобуття освіти ОСОБА_1 у Донецькому державному університеті внутрішніх справ.
Згідно з частиною третьою статті 171 КАС України якщо відповідачем у позовній заяві, щодо якої відсутні підстави для залишення її без руху, повернення чи відмови у відкритті провадження у справі, вказана фізична особа, яка не є підприємцем, суддя не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Суд першої інстанції не встановив неправильне зазначення прізвища відповідача у позовній заяві при відкритті провадження у справі, що потягло за собою в подальшому неможливість отримання судом першої інстанції достовірної інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача, як це передбачено частиною третьою статті 171 КАС України, встановлення місця проживання (перебування) відповідача.
Частинами п`ятою - сьомою статті 171 КАС України установлено, що якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 29 цього Кодексу.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється у порядку, визначеному статтею 130 цього Кодексу.
У цьому випадку суд першої інстанції, неправильно вказавши прізвище відповідача у направленому до відповідного органу реєстрації запиті щодо місця проживання (перебування) відповідача, не отримав достовірної інформації, що потягло за собою порушення процесуальних прав відповідача, а також розгляд справи із порушенням правил територіальної підсудності.
Судом встановлено, що зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , що підтверджено витягом з реєстру територіальної громади.
Разом з тим, фактичним місцем проживання ОСОБА_1 є АДРЕСА_2 , що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 березня 2022 року №6101-7000109479.
Частиною першою статті 26 КАС України установлено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відтак, позов до ОСОБА_1 мав бути поданий до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем його проживання як внутрішньо переміщеної особи, тобто до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Відповідач ОСОБА_1 не був обізнаний про розгляд цієї справи у Дніпропетровському окружному адміністративному суді, тому не міг заявити клопотання про передачу справи на розгляд іншого адміністративного суду за встановленою територіальною підсудністю.
Статтею 318 КАС України визначені підстави для скасування рішення суду і направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю, за положеннями частини першої якої рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу.
Враховуючи, що з березня 2022 року зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 як внутрішньо переміщеної особи є місто Бережани Тернопільської області, суд доходить до висновку, що судом першої інстанції рішення в цій справі ухвалено з порушенням правил територіальної підсудності, визначеної статтею 26 КАС України, що є підставою скасування рішення суду першої інстанції в цій справі та направлення справи на розгляд за встановленою територіальною підсудністю - до Тернопільського окружного адміністративного суду.
Суд враховує приписи частини другої статті 318 КАС України, за якими справа не підлягає направленню на новий розгляд у зв`язку з порушеннями правил територіальної юрисдикції (підсудності), якщо учасник справи, який подав апеляційну скаргу, при розгляді справи судом першої інстанції без поважних причин не заявив про непідсудність справи, проте зауважує, що у спірному випадку відповідач був позбавлений можливості при розгляді справи судом першої інстанції заявити про непідсудність справи Дніпропетровському окружному адміністративному суду через неповідомлення його судом першої інстанції про розгляд справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» [див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Підсумовуючи викладене, суд доходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції судове рішення прийнято з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності), суд скасовує судове рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду та направляє справу на розгляд за встановленою територіальною підсудністю до Тернопільського окружного адміністративного суду.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 20, 242, 243, 308, 315, 318, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року в справі №160/18098/25 задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року в справі №160/18098/25 за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення вартості утримання у навчальному закладі скасувати.
Направити справу №160/18098/25 за позовом Донецького державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про стягнення вартості утримання у навчальному закладі на розгляд Тернопільського окружного адміністративного суду за встановленою законом територіальною підсудністю.
Постанова набирає законної сили з дати ухвалення 17 червня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 17 червня 2026 року.
Суддя-доповідач В.А. Шальєва
суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко