ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/14422/26 Суддя (судді) першої інстанції: Жукова Є.О.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючий суддя Говорун О.В.
судді: Попова О.Г., Чуприна О.В.
Позивач - ОСОБА_1 .
Відповідач 1 - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України».
Відповідач 2 - Філія «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».
Особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 .
Оскаржуване судове рішення - ухвала Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2026.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження.
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та зобов`язати Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», Філію «Столичний лісовий офіс» Державного спеціалізованого Господарського підприємства «Ліси України» скасувати акт перевірки лісової ділянки, наданої в довгострокове тимчасове користування від 30.01.2024 № 12.
Ухвалою суду першої інстанції від 16.04.2026 у відкритті провадження відмовлено.
Приймаючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції зазначив, що оскаржуваний акт не створює і не породжує жодних правових наслідків, не змінює і не звужує прав позивача, не встановлює для останнього додаткових обов`язків і не покладає жодної відповідальності та, як наслідок, не є актом індивідуальної дії в розумінні пункту 19 частини 1 статті 4 КАС України, що унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправним та скасування вказаного оскаржуваного акту в порядку адміністративного судочинства.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що постановляючи оскаржувану ухвалу судом першої інстанції порушено норми процесуального права.
Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не враховано, що фіксація в оскаржуваному акті неіснуючих, на думку позивача, порушень фактично породжують для нього негативні правові наслідки, зазначивши, що такий акт може бути підставою для розірвання укладеного між ним та відповідачем договору та поверненні орендованої лісової ділянки.
Відповідачем до суду поданий відзив, відповідно до якого зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції винесена з дотриманням норм процесуального права, та скасуванню не підлягає, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та такими, що не заслуговують на увагу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами частини 2 статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів).
Під рішенням суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.
Нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування (пункт 18 частини 1 статті 4 КАС України).
Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України).
Обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.
Пунктами 1 та 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
За змістом частини 2 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.
У свою чергу до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин, вчинені ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Акт перевірки - це документ, в якому зафіксовано факти та оціночні судження осіб, що її проводили, тому до акта можуть пред`являтися лише ті вимоги, що стосуються доказів. Оцінка акта перевірки, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Отже, вказане свідчить, що акт перевірки є лише службовим документом, що фіксує проведення перевірки та висновки контролюючого органу щодо наявності чи відсутності порушень вимог законодавства, тобто такий акт та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків, не породжують, не змінюють та не звужують права особи, не встановлюють для неї додаткових обов`язків та не покладають відповідальність, а тому не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 5 КАС України, яке може бути оскаржено до адміністративного суду.
Колегія суддів зазначає, що висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій посадових особі контролюючого органу, не породжують правових наслідків для позивача та відповідно такий акт, дії по його складанню та висновки у ньому не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача або настання негативних наслідків, не порушують його прав, свобод або інтересів, що, унеможливлює розгляд вимог про визнання протиправними та скасування таких у порядку адміністративного судочинства, про що також вірно було зазначено судом першої інстанції.
Поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічних висновків дійшов також і Верховний Суд, зокрема у постановах від 13.04.2021 у справі № 640/19671/18, від 16.09.2021 у справі № 640/20588/18, від 06.12.2022 у справі № 804/8776/15, від 16.08.2024 у справі № 640/12981/21.
Отже, наведені вище висновки Верховного Суду, положення КАС України та практика їх застосування свідчать про те, що при зверненні до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, особа не може скаржитися щодо певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні дії (рішення) суб`єкта владних повноважень такими, які впливають на їх правове становище.
Законний (охоронюваний законом) інтерес виражається у можливостях суб`єкта права користуватися певним соціальним благом, не вимагаючи певних дій від інших осіб і лише за певних умов маючи можливість звертатися за захистом цього інтересу до суду з метою задоволення своїх потреб, які не суперечать суспільним. Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб`єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.
Аналізуючи наявну в матеріалах справи позовну заяву, колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивач в позовній заяві не ідентифікував жодне соціальне чи будь-яке інше благо, користуватися позивачу яким перешкоджає оскаржуваний ним акт. А тому, відсутні підстави стверджувати, що у позивача є охоронюваний законом інтерес при зверненні із вказаним позовом до суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що фактично доводи позовної заяви не обґрунтовують порушення оскаржуваним актом перевірки лісової ділянки від 30.01.2024 № 12 реальних прав позивача як таких, а свідчать лише про його прагнення захистити свої права (інтереси) на майбутнє, пов`язаних з розглядом судом справи про розірвання договору користування лісовою ділянкою та її повернення.
Згідно з вказаним вище актом перевірки від 30.01.2024 № 12 вбачається, що такий не містить жодних положень, зі змісту яких можливо зробити висновок про наявність, обов`язкових для виконання та/або врахування під час користування орендованою позивачем лісовою ділянкою, приписів, застережень, зауважень чи забороною.
Отже такий акт не створює для позивача самостійного юридичного наслідку у вигляді виникнення, зміни або припинення прав та не породжує для нього будь-яких обов`язків.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, зважаючи на їх зміст та юридичну природу, колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що акт перевірки від 30.01.2024 № 12 не впливає на конкретні права та обов`язки ОСОБА_1 .
Колегія суддів зазначає, що оцінка оскаржуваному позивачем акту та викладеним в ньому обставинам може бути надана Києво-Святошинським районним судом лише в межах справи за позовом Фастівської окружної прокуратури про розірвання та повернення лісової ділянки, а не судом адміністративної юрисдикції в межах даної справи.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував у даному випадку норми процесуального права та дійшов до вірного висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у даній справі.
Доводи та заперечення апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 308, 311, 322 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16.04.2026 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції - Верховного Суду.
Суддя-доповідач О.В. Говорун
Судді О.Г. Попова
О.В. Чуприна