ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2026 року м. Львів Справа № 460/23990/25 пров. № А/857/14972/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Глушка І.В.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в електронній формі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 460/23990/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Друзенком Н.В. в м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження), -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ПФУ № 172850033319 від 03.07.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Зобов`язано відповідача призначити позивачу з 26.06.2025 дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-IV.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог, вказує, що правомірно прийнято рішення про відмову, оскільки до документів долучено медичний висновок на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років № 39 від 07.10.2002, у якому виправлення по батькові дитини не завірено належним чином. Звертає увагу, що у ГУ ПФУ відсутні повноваження щодо здійснення виплати пенсій пенсіонерам, які перебувають на обліку, як одержувачі пенсій, в інших областях України.
Позивач скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просив у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції правильно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 14.05.1999 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області (актовий запис № 175).
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено захворювання (патологічний стан): хронічна двобічна нейросенсорна глухуватість ІV ст. на підставі розділу ІХ пункту 3 підпункту 3.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 № 454/471/516 та Спеціалізованою медико-санітарною частиною № 3 Міністерства палива та енергетики України видано Медичне заключення № 39 на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці до шістнадцяти років від 07.10.2002.
26.06.2025 позивач звернулася до органів пенсійного фонду з заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням ГУ ПФУ № 172850033319 від 03.07.2025 в призначені пенсії відмовлено, оскільки до документів долучено медичний висновок на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років № 39 від 07.10.2002, у якому виправлення по батькові дитини не завірено належним чином. Зазначено, що вік заявника 51 рік 3 місяці 21 день. Страховий стаж особи становить 21 рік 28 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди навчання з 01.09.1991 по 23.06.1997 згідно диплома серії НОМЕР_2 , оскільки період навчання перетинається з періодом роботи. Для зарахування до страхового стажу, необхідно долучити уточнюючу довідку про період та форму навчання із зазначенням інформації про присвоєння кваліфікації видану на підставі первинних документів; період роботи з 06.01.1996 по 31.07.1997 згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 , оскільки запис після звільнення з роботи завірений печаткою організації в якій не проглядається назва організації. Для зарахування, необхідно долучити уточнюючу довідку про період роботи видану на підставі первинних документів.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач звернулась з позовом до суду.
Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом; страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частин першої та другої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з частинами першою, другою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
Згідно пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV право на призначення дострокової пенсії за віком мають: жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону України від 5 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення», відповідно до якої жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми.
Щодо доводів апелянта про відсутність довідки ЛКК про визнання дитини особою з інвалідністю до 6-ти років такі є необґрунтованими, оскільки норми закону не містять таких застережень, слід зазначити таке.
Висновки щодо ненадання позивачем усіх документів, необхідних для призначення пенсії, а саме довідки ЛКК про фактичне настання інвалідності дитини до 6-ти років, не є підставою для відмови у призначенні відповідної пенсії викладені у постановах Верховного Суду в справі № 501/2838/16-а від 31.07.2018 та в справі № 216/2437/16-а від 14.02.2019.
Так, згідно наведених рішень Верховного Суду законом не передбачена вимога про те, що для призначення пенсії обов`язковим є визнання дитини інвалідом до шестирічного річного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.
Відтак, визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком, як матері інваліда є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто, при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інвалід з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Підпунктом 6 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що документами, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до зазначеного віку, - документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю, тяжко хворою дитиною, якій не встановлено інвалідність. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п`ятьох або більше дітей, дитини з інвалідністю чи тяжко хворої дитини, якій не встановлено інвалідність, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Відповідно до пункту 2.16 розділу ІІ Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує родинні стосунки, приймаються паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, а також рішення суду.
А згідно з пунктом 2.17 розділу ІІ Порядку № 22-1 при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Визнання дитини тяжко хворою, якій не встановлено інвалідність, засвідчується посвідченням одержувача допомоги, довідкою про захворювання дитини на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, про те, що дитина отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, виданою закладом охорони здоров`я, форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09 березня 2021 року № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15 квітня 2021 року за № 510/36132. У разі якщо дитина визнана тяжко хворою після досягнення шестирічного віку надається медичний висновок закладу охорони здоров`я про те, що дитина мала тяжку хворобу до досягнення нею шестирічного віку.
Орган, що призначає пенсію, додає до заяви одержані від органів, що призначають допомогу, відомості про вид отриманої допомоги та період її одержання (за наявності).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо дострокового призначення пенсії за віком, визначивши, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Для дострокового призначення пенсії матері дитини-інваліда має значення не факт установлення інвалідності, а момент настання медичних показників для встановлення інвалідності у дитини.
Аналогічний висновок викладений Касаційним адміністративним судом у постанові від 19.01.2022 по справі № 636/2618/17.
Відповідачем не заперечено обставини, які надають право позивачу як матері особи з інвалідністю з дитинства, на призначення дострокової пенсії за віком, а саме: наявність відповідного страхового стажу не менше 15 років та досягнення відповідного віку 50 років.
Єдиною підставою для відмови у призначенні пенсії вказано те, що медичний висновок на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років № 39 від 07.10.2002 містить виправлення по-батькові дитини, яке не завірено належним чином.
Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до актового запису про народження, сформованого позивачем за допомогою Єдиного порталу державних послуг «Дія», матір`ю та батьком ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
У 2002 році ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено захворювання (патологічний стан): хронічна двобічна нейросенсорна глухуватість ІV ст. на підставі розділу ІХ пункту 3 підпункту 3.1 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України від 08.11.2001 № 454/471/516 та Спеціалізованою медико-санітарною частиною №3 Міністерства палива та енергетики України видано Медичне заключення № 39 на дитину (підлітка) інваліда з дитинства у віці до шістнадцяти років від 07.10.2002.
Так, у графі 3 «ПІБ матері» вказано: ОСОБА_1 . У графі 2 «Дата народження» зазначено: ІНФОРМАЦІЯ_1 . У графі 1 «ПІБ дитини» вказано: ОСОБА_2 , у дужках ( ОСОБА_4 ), зверху над ( ОСОБА_4 ) написано « ОСОБА_5 ». При цьому, нижче, у кінці сторінки, здійснено запис: «Виправленому на Вадимович вірити», стоїть підпис посадової особи та наявний відтиск печатки. Заключення підписане головним лікарем та лікуючим лікарем.
Слід зазначити, що свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 14.05.1999 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Кузнецовського міського управління юстиції у Рівненській області (актовий запис № 175) підтверджується, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У вказаному свідоцтві про народження вказано інформацію про батька дитини - ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції вірно зазначив, що право особи на отримання пенсії, яке є конституційним та гарантованим державою, не може бути обмежене через формальні недоліки в оформленні документів, допущені не з її вини.
Разом з тим, у Медичному висновку № 39 від 07.10.2002 здійснено запис: «Виправленому на Вадимович вірити», стоїть підпис посадової особи та наявний відтиск печатки.
Крім того, виправлення по-батькові дитини у Медичному висновку № 39 від 07.10.2002 здійснено не позивачем, а уповноваженою посадовою особою медичного закладу. ОСОБА_1 не є відповідальною особою за ведення, заповнення чи зберігання вказаної медичної документації та не має повноважень контролювати дотримання інструкцій посадовими особами державних органів чи установ.
Отже, позивач не може нести тягар негативних наслідків у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення за помилки, описки чи недбалість працівників медичного закладу, допущені понад 20 років тому.
Більше того, факт того, що по-батькові дитини позивача ( ОСОБА_2 ) є ОСОБА_5 , а не ОСОБА_4 , підтверджується свідоцтвом про народження, яке надавалося пенсійному органу. Наявність виправлення, яке до того ж завіреного печаткою та підписом («Виправленому вірити»), не спростовує факту встановлення інвалідності дитині та факту його виховання позивачем.
Відтак, для призначення пенсії відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV позивачем було надано пенсійному органу всі передбачені нормами діючого законодавства документи, а рішення ГУ ПФУ № 172850033319 від 03.07.2025 є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є визнання протиправним та скасування рішення № 172850033319 від 03.07.2025 та зобов`язання відповідача призначити їй з 26.06.2025 пенсію відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону № 1058-ІV.
Щодо доводів апелянта про те, що в останнього відсутні повноваження щодо здійснення виплати пенсій пенсіонерам, які перебувають на обліку, як одержувачі пенсій, і інших областях України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до фактичних обставин справи заяву про призначення пенсії позивач подав до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено відповідача, яке прийняло спірне рішення.
Отже, після ухвалення такого рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана відповідачем для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.
Пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке , у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії.
Тому, відсутні підстави вважати, що в силу вищенаведених норм та обставин справи Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не здійснюватиме позивачу виплату пенсії.
Як убачається з апеляційної скарги, наведені в ній доводи щодо помилковості висновків суду у цій справі фактично зводяться до необхідності нової правової оцінки обставин у справі та дослідження наявних у матеріалах справи доказів. Водночас зазначеним доводам судом першої інстанції вже була надана належна правова оцінка.
Інших доводів на підтвердження обґрунтованості заявлених позовних вимог позивач не навів, що не дає підстав вважати висновки суду першої інстанцій помилковими, а застосування ним норм матеріального та процесуального права - неправильним.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанцій правильно встановив обставини справи, не допустив неправильного застосуванням норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 460/23990/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді І. В. Глушко
Н. М. Судова-Хомюк