КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/3979/2026
Справа № 755/7937/24
П О С Т А Н О В А
Іменем України
15 червня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Хромової О.О. в м. Київ 20 січня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У травні 2024 року позивач ТОВ «Євро-Реконструкція» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послугу постачання гарячої води у розмірі 52867,29 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 10265,26 грн., 3 % річних у розмірі 3009,85 грн., а також судовий збір.
Позов мотивував тим, що ТОВ «Євро-Реконструкція» є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води для споживачів встановленої зони теплопостачання Дніпровського та Дарницького районів м. Києва, і відповідна інформація розміщена на веб-сторінці Київської міської державної адміністрації.
Надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води до будинку АДРЕСА_1 , у тому числі до кв. 44 в м. Києві здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником квартири за вказаною адресою на підставі свідоцтва про право на спадщину, серія та номер 3-18, виданий 18 січня 2022 року, видавник: Черноморченко О.В. , Дванадцята Київська державна нотаріальна контора. Разом із успадкованим майном у вигляді квартири ОСОБА_1 успадкувала заборгованість за надані комунальні послуги до квартири, яка виникла у спадкодавця квартири та колишнього її власника ОСОБА_3 . Оскільки відповідач та спадкоємець померлої особи ОСОБА_1 , у період проживання якої виникла заборгованість за надані послуги, не повідомляла позивача про смерть колишнього власника квартири та спадкодавця, анкетні дані й дата смерті якого позивачу не відома та який на момент своєї смерті мав борги зі сплати коштів перед позивачем, позивач з об`єктивних причин, що не залежать від його волі та не маючи достовірних даних, які містять конфіденційну інформацію про смерть громадян та їх спадкоємців, не міг пред`явити свої вимоги до їх спадкоємців протягом 6 місяців з дня одержання спадкоємцями свідоцтва про право на спадщину. Необхідна для розгляду інформація наявна у Дванадцятій Київській державній нотаріальній конторі, яка на підставі свідоцтва про право на спадщину зареєструвала за відповідачем право власності на нерухоме майно - квартиру за вказаною адресою, та має підтвердити факт споживання спадкодавцем, а в подальшому і самим спадкоємцем як фізичною особою, яка є власником нерухомого майна та отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб.
Повідомляв, що 20 червня 2022 року відповідачем було подано заяву-приєднання до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води по особовому рахунку № НОМЕР_1 .
Відповідач своєчасно з червня 2017 року не вносила плату за отримані послуги з постачання теплової енергії та з січня 2016 року за послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість станом на 01 квітня 2024 року в розмірі 52867,29 грн. (теплова енергія 33922,08 грн., гаряча вода 18945,21 грн.). Інфляційна складова боргу відповідно до розрахунку ціни вимоги розрахована до 23 лютого 2022 року і становить 10265,26 грн., 3 % річних - 3009,85 грн. Таким чином, стягненню підлягає 66142,40 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Євро-Реконструкція» заборгованість за отримані послуги з централізованого опалення/постачання теплової енергії та за послугу постачання гарячої води у розмірі 50512,76 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 8858,41 грн., 3 % річних у розмірі 2589,59 грн., що разом становить 61960,76 грн., а також судовий збір 3028 грн.
Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати частково рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити частково позовні вимоги у сумі 11669,95 грн., в решті позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що при встановленні фактичних обставин справи суд першої інстанції не звернув уваги на положення ст. 1281 ЦК України. Повідомляла, що як вбачається з матеріалів справи і було відомо суду, 20 червня 2022 року ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та із заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води до квартири за адресою АДРЕСА_3 . Таким чином, позивачу з 20 червня 2022 року достеменно було відомо, що у квартири за вказаною адресою змінився власник на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 січня 2022 року № 3-18, однак жодної вимоги позивач шестимісячний термін пред`явлення вимоги до відповідача як спадкоємця не пред`являв, в зв`язку з чим на підставі положень ст. 1281 ЦК України є таким, що втратив право вимоги на стягнення заборгованості за період, що передував 18 січня 2022 року.
Вказувала, що про наявність заборгованості за спожиті послуги за період, що передував даті набуття нею права власності на квартиру, їй відомо не було в зв`язку з тим, що за вказаною адресою ОСОБА_1 не проживала.
За таких обставин, враховуючи вимоги ст. 1281 ЦК України, сплив строків пред`явлення вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язанням, а отже і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права, і з цього приводу неодноразово висловлювався Верховний Суд у своїх постановах, зокрема Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 344/7491/14-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 520/7281/15-ц.
Вказувала, що нею заявлено про застосування наслідків пропуску позовної давності у відзиві на позовну заяву. Так, позивач звернувся до суду з позовом 01 травня 2024 року, та заявляв про наявність заборгованості у відповідача з централізованого опалення/постачання теплової енергії за період з червня 2017 року по 31 березня 2024 року та постачання гарячої води за період з січня 2016 року по 31 березня 2024 року. Тобто вимога про стягнення заборгованості, зокрема з постачання гарячої води за період з січня 2016 року по 31 березня 2024 року була заявлена позивачем поза межами загального строку позовної давності, встановленого ст. 257 ЦК України. Зважаючи на те, що позивач вказав на те, що йому відомо про наявність заборгованості з постачання гарячої води ще з січня 2016 року, на момент виникнення обставин для продовження строку позовної давності у зв`язку із введенням на території України карантину трирічний строк для стягнення цієї заборгованості вже минув. При цьому, враховуючи, що позивач не повідомив суду про поважність причин пропуску цього строку, суд першої інстанції за таких обставин мав відмовити позивачу в задоволенні вимог в цій частині через сплив позовної давності.
Зазначала, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати продовжувався строк позовної давності у зв`язку з введенням на території України карантину, однак ці обставини суд першої інстанції залишив поза увагою.
Посилалася на вимоги ст. 322 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 712/8916/17 про те, що споживачі зобов`язані сплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Таким чином, враховуючи, що відповідач набула право власності на квартиру лише 18 січня 2022 року і надала в суді першої інстанції докази на підтвердження того, що вона фактично не проживає за вказаною адресою і відповідно не користується послугами з постачання гарячої води у період з 18 січня 2022 року по 31 березня 2024 року, суд мав відмовити позивачу в частині стягнення безпідставно нарахованої заборгованості за постачання гарячої води у вказаний період. Разом з тим, у силу ч. 1 ст. 322 ЦК України, позивач як власник квартири за вказаною адресою, визнає заборгованість перед позивачем за постачання теплової енергії у період з 18 січня 2022 року по 31 січня 2024 року у сумі 11669,95 грн.
Від позивача ТОВ «Євро-Реконструкція» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, наводив власні спростування доводів апеляційної скарги.
Щодо твердження відповідача про непроживання в квартирі в період виникнення заборгованості та право на несплату вартості ненаданих в квартиру послуг, вказував, що право на неоплату вартості комунальних послуг не застосовується до постачання теплової енергії, що випливає з характеру наданої послуги, яка надається в будинок та нарахування здійснюються у залежності від опалювальної площі квартири незалежно від кількості фактично проживаючих/зареєстрованих осіб.
Пояснював, що порядок звільнення наймачів (власників) квартир (приватних будинків) та членів їх сімей за період їх тимчасової відсутності від оплати за комунальні послуги (в тому числі за гаряче водопостачання) затверджений рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 409/1843. Доказів того, що відповідач до подання позовної заяви до суду зверталася до позивача із заявами про відключення гарячої води та опломбування запірних вентилів, а також актів надавача послуг про проведення такого відключення та опломбування, відповідачем не надано. Також відповідно до п. 39 постанови Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182 споживачі, в тому числі і ті, що тимчасово не користуються послугою з постачання гарячої води або встановити індивідуальні водопідігрівачі, не звільняються від плати за витрати теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкової системи гарячого водопостачання та плати за абонентське обслуговування.
Щодо набуття відповідачем права власності на квартиру в порядку спадкування та дати отримання свідоцтва про право на спадщину, наводив зміст ст. 1220, 1268 ЦК України, повідомляв, що ОСОБА_1 прийняла спадщину (квартиру за адресою АДРЕСА_3 ) з дати смерті спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідно від дати смерті спадкодавця у період з 01 вересня 2020 року по 01 квітня 2025 року зобов`язання щодо сплати комунальних платежів за вказаною адресою належало ОСОБА_1 вже як власниці квартири, а не як спадкоємцю боргів попереднього власника квартири.
Заборгованість відповідача за період з дня смерті спадкодавця та відкриття спадщини з 01 вересня 2020 року по 31 березня 2024 року становить 28989,89 грн., а саме заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 18417,49 грн., за надані послуги з гарячого водопостачання - 8604,02 грн., інфляційна складова боргу за централізоване опалення становить 1140,10 грн., за послуги з гарячого водопостачання 548,64 грн., а разом 1688,74 грн., розмір 3 % річних з простроченої суми відповідно до розрахунку ціни вимоги за централізоване опалення становить 188,90 грн., за послуги з гарячого водопостачання - 90,74 грн., а разом 279,64 грн.
ОСОБА_1 подала відповідь на відзив на апеляційну скаргу, звертала увагу, що в позові ТОВ «Євро-Реконструкція» зазначав, що відповідач своєчасно з червня 2017 року не вносила плату за отримані послуги з постачання теплової енергії та з січня 2016 року за послуги з гарячого водопостачання, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 01 квітня 2024 року в розмірі 52867 грн., загальна сума, що підлягає стягненню з урахуванням штрафних санкцій, становить 66142,40 грн. На сьогоднішній день у своєму відзиві позивач зазначив, що борг у ОСОБА_1 виник в період часу з 01 вересня 2020 року по 01 квітня 2025 року, а по факту в своєму позові позивач зазначав період з 01 січня 2016 року по 01 квітня 2024 року. Тому в своєму відзиві вона просила суд згідно ст. 257 ЦК України застосувати позовну давність.
Вважала, що позивач ще раз самостійно підтвердив та визнав, що борг існує з 01 вересня 2020 року, а не з 01 січня 2016 року, її апеляційна скарга є обґрунтованою і вона просить її задовольнити в повному обсязі.
ТОВ «Євро-Реконструкція» направило заперечення до відповіді на відзив на апеляційну скаргу, зазначило, що раніше наведені твердження відповідача в ході апеляційного розгляду про визнання заборгованості за надані комунальні послуги виключно за період з 18 січня 2022 року по 31 березня 2024 року у сумі 11669,95 грн. є помилковими, з огляду на те, що ОСОБА_1 успадкувала вказану квартиру після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 прийняла спадщину (квартиру за адресою АДРЕСА_3 ) з дати смерті спадкодавця ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідно від дати смерті спадкодавця у період з 01 вересня 2020 року по 01 квітня 2025 року зобов`язання щодо сплати комунальних платежів за вказаною адресою належало ОСОБА_1 вже як власниці квартири, а не як спадкоємцю боргів попереднього власника квартири.
Заборгованість відповідача за період з дня смерті спадкодавця та відкриття спадщини з 01 вересня 2020 року по 31 березня 2024 року становить 28989,89 грн., а саме заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 18417,49 грн., за надані послуги з гарячого водопостачання - 8604,02 грн., інфляційна складова боргу за централізоване опалення становить 1140,10 грн., за послуги з гарячого водопостачання 548,64 грн., а разом 1688,74 грн., розмір 3 % річних з простроченої суми відповідно до розрахунку ціни вимоги за централізоване опалення становить 188,90 грн., за послуги з гарячого водопостачання - 90,74 грн., а разом 279,64 грн.
На підставі вищевикладеного просило подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.
З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води в будинку АДРЕСА_1 здійснюється ТОВ «Євро-Реконструкція» на підставі ліцензії від 01 червня 2012 року № 198.
Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 січня 2022 року, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу Черноморченко О.В., зареєстровано в реєстрі за № 3-18, ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_3 , 1951 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , квартиру за адресою АДРЕСА_3 (а. с. 40).
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 січня 2022 року № 295073129, квартира за адресою АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2559126380000, на праві приватної власності належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 січня 2022 року № 3-18, виданого державним нотаріусом Дванадцятої київської державної нотаріальної контори Київського міського нотаріального округу Черноморченко О.В. (а. с. 13).
20 червня 2022 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води щодо квартири за адресою: АДРЕСА_3 , додатками до якої зазначено, в тому числі, копія документа, що засвідчує право власності на нерухоме майно (а. с. 11).
Згідно розрахунку суми боргу, наданого ТОВ «Євро-Реконструкція», станом на 31 березня 2024 року утворилась заборгованість у розмірі 50 512,76 грн., з яких заборгованість з централізованого опалення за період з червня 2017 року по березень 2024 року становить 33 922,08 грн. та заборгованість зі сплати послуг за постачання гарячої води за період з січня 2016 року по березень 2024 року - 18945,21 грн. (а. с. 7 - 10).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).
Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.
Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.
Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.
Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2004 року плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).
Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води на даний час регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».
Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.
Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).
Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.
В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.
Згідно ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
З доказів, наявних в матеріалах справи і сторонами не заперечується, що відповідач із 18 січня 2022 року на підставі свідоцтва про право на спадщину (а. с. 13) є власником квартири за адресою АДРЕСА_3 і в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є споживачем комунальних послуг, які надаються позивачем.
Встановивши, що відповідач є споживачем послуг з постачання гарячої води та централізованого опалення, які надавалися позивачем, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач має нести обов`язок по їх сплаті.
Суд першої інстанції врахував, що відповідач особисто не зверталась до ТОВ «Євро-Реконструкція», як до надавача комунальних послуг, із заявами (повідомленнями) про непроживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , про бажання припинити отримання послуг (як повністю так і на певний період) тощо.
Суд також врахував, що відповідач не надала суду доказів того, що послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за вказаною адресою надавала інша юридична особа, або що такі послуги не надавалися взагалі як до будинку АДРЕСА_1 , так і безпосередньо до квартири № 44 .
Також з матеріалів справи встановлено і доводами апеляційної скарги не спростовується, що відповідач, набувши право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 та споживаючи комунальні послуги, не надсилала позивачу жодних скарг чи претензій (передбачених пунктом 37 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, пунктом 56 Правил надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 2019 року № 690, та статтею 27, 28 Закону України «Про житлово-комунальні послуги») щодо наявності послуг, якості чи кількості їх надання, і це свідчить про те, що позивач надавав відповідачу житлово-комунальні послуги належним чином, а саме: якісно, своєчасно та у повному обсязі.
Разом із тим, задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 1218 ЦК України і виходив із того, що оскільки документом, що слугував підставою для здійснення державної реєстрації права власності на вказану квартиру, є свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори Черноморченко О.В. від 18 січня 2022 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-18, отже до складу спадщини входили також зобов`язання спадкодавця з оплати спожитих комунальних послуг за адресою АДРЕСА_3 .
Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб.
Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.
Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14 (провадження № 14-12цс24) наголосила, що кредитор може пред`явити вимогу до спадкоємців боржника, які прийняли спадщину, відповідно до вимог статті 1281 ЦК України в один із таких способів: (1) безпосередньо спадкоємцю; (2) опосередковано - через нотаріуса за місцем відкриття спадщини (за межами України - через консульську установу). Сплив строків, визначених статтею 1281 ЦК України, має своїм наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Отже, під час вирішення спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника суди для правильного вирішення справи першочергово повинні встановити, чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, тобто чи вчинив кредитор потрібні дії у матеріальних відносинах.
У справі, що переглядається, 20 червня 2022 року ОСОБА_1 зверталася до ТОВ «Євро-Реконструкція» із заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії та із заявою-приєднанням до індивідуального договору про надання послуги з постачання гарячої води до квартири за адресою АДРЕСА_3 . До заяви було долучено витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 18 січня 2022 року, а також копію витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі, і ці ж документи ТОВ «Євро-Реконструкція» долучило до позовної заяви.
Таким чином, позивачу з 20 червня 2022 року достеменно було відомо, що у квартири за вказаною адресою змінився власник на підставі свідоцтва про право на спадщину від 18 січня 2022 року № 3-18, позивач був обізнаний із реквізитами даного свідоцтва, спадкової справи та нотаріальної контори, якою це свідоцтво видане, однак жодної вимоги позивач у шестимісячний термін пред`явлення вимоги до відповідача як спадкоємця не пред`являв, в зв`язку з чим на підставі положень ст. 1281 ЦК України є таким, що втратив право вимоги на стягнення заборгованості до відповідача як спадкоємця попереднього власника квартири ОСОБА_3 за період, що передував 18 січня 2022 року, тобто до часу, коли заборгованість почала утворюватися у ОСОБА_1 як нового власника квартири.
Водночас, наведене залишилось поза увагою суду першої інстанції і безпідставно не застосовано норму матеріального права, а саме ст. 1281 ЦК України, яка підлягала застосуванню.
Згідно правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, від 26 січня 2022 року у справі № 520/7281/15-ц, від 26 листопада 2025 року у справі № 947/39753/21, від 14 січня 2026 року у справі № 523/7571/23 та інших, враховуючи вимоги ст. 1281 ЦК України, сплив строків пред`явлення вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов`язанням, а отже і неможливість вимагати у суді захисту відповідного права
За даних обставин, позивач ТОВ «Євро-Реконструкція» втратив право вимоги про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води в розмірі заборгованості, яка утворилася на момент смерті спадкодавця ОСОБА_3 01 вересня 2020 року та до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Крім того, суд першої інстанції залишив поза увагою, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 із 10 квітня 2004 року і залишається зареєстрованою за цією адресою станом на час розгляду справи, а тому у розумінні ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до набуття права власності на квартиру 18 січня 2022 року не вважалася споживачем і не могла також нести солідарної із попереднім власником квартири ОСОБА_3 відповідальності за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг як особа, що проживає в квартирі з дозволу власника і фактично користується житлово-комунальними послугами.
Разом із тим, вимоги про стягнення решти заборгованості, яка утворилася з дня набуття ОСОБА_1 права власності на квартиру 18 січня 2022 року по 31 березня 2024 року, становить 16878,68 грн., з яких заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 10660,20 грн., інфляційна складова боргу 746,47 грн., 3 % річних 55,42 грн., за надані послуги з гарячого водопостачання - 4941,80 грн., інфляційна складова боргу 441,98 грн., 3 % річних 32,81 грн., є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Не можна погодитися із необґрунтованими доводами ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, що Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому саме з цієї дати продовжувався строк позовної давності у зв`язку з введенням на території України карантину, і що позивачу було відомо про наявність заборгованості з постачання гарячої води ще з січня 2016 року, на момент виникнення обставин для продовження строку позовної давності у зв`язку із введенням на території України карантину трирічний строк для стягнення цієї заборгованості вже минув, і оскільки позивач не повідомив суду про поважність причин пропуску цього строку, суд першої інстанції за таких обставин мав відмовити позивачу в задоволенні вимог в цій частині через сплив позовної давності.
Так, статтею 256 ЦК України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.
Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 06 вересня 2023 року в справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22) та від 02 липня 2025 року в справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду було продовжено до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину.
Таким чином, вимоги про стягнення заборгованості, яка виникла в період з 18 січня 2022 року, заявлені в межах позовної давності.
Крім того, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_1 в суді першої інстанції докази на підтвердження того, що вона фактично не проживає за вказаною адресою і відповідно не користується послугами з постачання гарячої води у період з 18 січня 2022 року по 31 березня 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач про ці обставини не зазначає і будь-яких доказів на їх підтвердження, зокрема що відповідач до подання позовної заяви до суду зверталася до позивача з заявами про відключення гарячої води та опломбування запірних вентилів, а також актів надавача послуг про проведення такого відключення та опломбування, нею не надано.
Виходячи із вищевикладеного, висновки суду першої інстанції щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги із ОСОБА_1 за період до 18 січня 2022 року здійснені в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для скасування рішення із прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши із відповідача на користь позивача заборгованість за надані житлово-комунальні послуги за період з 18 січня 2022 року по 31 березня 2024 року в розмірі 16878,68 грн., з яких заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 10660,20 грн., інфляційна складова боргу 746,47 грн., 3 % річних 55,42 грн., за надані послуги з гарячого водопостачання - 4941,80 грн., інфляційна складова боргу 441,98 грн., 3 % річних 32,81 грн.
В решті позов ТОВ «Євро-Реконструкція» задоволенню не підлягає із наведених вище підстав.
За подання позову ТОВ «Євро-Реконструкція» сплачено 3028 грн., за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 4542 грн., і оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов залишається задоволеним на 26 % (стягнуто 16878,68 грн. із заявлених до стягнення 66142,40 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволенню позовних вимог у розмірі 787,28 грн., а з позивача на користь відповідача - судовий збір у розмірі 3361,08 грн. пропорційно задоволенню апеляційної скарги.
Шляхом взаємозарахування з позивача на користь відповідача остаточно підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2573,80 грн.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 20 січня 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» (м. Київ вул. Гната Хоткевича 20 код ЄДРПОУ 37739041) заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 16878,68 грн., з яких заборгованість за надані послуги з централізованого опалення - 10660,20 грн., інфляційна складова боргу 746,47 грн., 3 % річних 55,42 грн., за надані послуги з гарячого водопостачання - 4941,80 грн., інфляційна складова боргу 441,98 грн., 3 % річних 32,81 грн.
В решті позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Реконструкція» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2573,80 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді : Кашперська Т.Ц.
Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.