УХВАЛА
10 червня 2026 року
м. Київ
справа № 204/12292/23
провадження № 61-6192ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.
вирішуючи питання про відкриття провадження за касаційною скаргою адвокатки Присенко Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки, -
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2023 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітнього на день подання позову ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровської області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та просила визнати недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки площею 0,0724 га на АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_1 , скасувати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, також просила витребувати з незаконного володіння земельну ділянку.
Рішенням від 02 грудня 2025 року Чечелівський районний суд міста Дніпра у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовив.
Рішення мотивував тим, що ОСОБА_2 не довів у визначений законом спосіб порушення його прав щодо користування земельною ділянкою, а також не надано доказів того, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 накладається на земельну ділянку відповідача ОСОБА_1 , яка була передана у власність рішенням Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018 року № 303/31.
Додатковим рішенням від 23 січня 2026 року Чечелівський районний суд міста Дніпра заяву адвокатки Присенко О. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про розподіл судових витрат у справі задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
У решті вимог заяви відмовив.
Постановою від 14 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд скаргу ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 грудня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, задовольнив позов частково, визнав недійсним рішення Дніпровської міської ради від 25 квітня 2018 року № 303/31 «Про передачу земельної ділянки на АДРЕСА_2, у районі буд. АДРЕСА_2 у власність гр. ОСОБА_4 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)».
Скасував державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень земельної ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:07:078:0024, площею 0,0724 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1583269912101, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 .
У решті вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 та Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору по 1 288,32 грн з кожного.
Додаткове рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 23 січня 2026 року скасував.
Постанову мотивував тим, що без погодження зовнішніх меж земельної ділянки із ОСОБА_2 та за встановлених умов щодо знаходження будівлі - погрібу, який в тому числі належить ОСОБА_2 , на території новоствореної земельної ділянки, виділення органом місцевого самоврядування ОСОБА_1 земельної ділянки в означених межах безперечно порушує права ОСОБА_2 як власника нерухомого майна та землекористувача земельної ділянки, на якій розташовані відповідні будівлі.
Щодо решти вимог позову про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, апеляційний суд вважав, що задоволення таких вимог не буде ефективним способом захисту права, оскільки рішення суду про скасування самої державної реєстрації речових прав на нерухоме майно буде підставою для внесення змін до відповідних державних реєстрів, відтак у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити.
Відмовляючи у позові в частині витребування з незаконного володіння спірної земельної ділянки, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач не є і не був власником земельної ділянки кадастровий номер: [номер приховано]:07:078:0024 площею 0,0724 га, ця земельна ділянка була новостворена та виділена міською радою відповідачці ОСОБА_1
06 травня 2026 року адвокатка Присенко О. Г. звернулась в інтересах ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року.
У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
За вимогами частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів (абзац п`ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Частина третя статті 389 ЦПК України визначає випадки, за яких рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанова суду апеляційної інстанції не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що незалежно від того, чи визнавав справу малозначною суд першої чи апеляційної інстанції, такою її може визнати касаційна інстанція, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюється й на стадію касаційного провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки.
Ціна позову в частині вимоги майнового характеру становить 217 000,00 грн (середня ринкова вартість спірної земельної ділянки), що не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на день звернення з касаційною скаргою (266 240,00 грн).
Крім того, у позові є вимоги немайнового характеру та в цій частині справа є незначної складності і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Додатково у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачені випадки, за яких касаційне провадження має бути відкрите попри те, що справу визнано малозначною.
Такими випадками, зокрема, є наявність у касаційній скарзі питання права, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значний суспільний інтерес або винятковість її значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі адвокатка Присенко О. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , посилається на те, що справ має виняткове значення для заявника, оскільки постановою апеляційного суду фактично припиняється право власності відповідача на спірну земельну ділянку.
Колегія суддів висновує про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі, оскільки скарга не містить належних обґрунтувань наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття провадження у малозначній справі з огляду на таке.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Водночас використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Такий висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
Водночас застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).
Адвокатка Присенко О. Г., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала касаційну скаргу на судове рішення в справі, яка не відноситься до справ, що розглядаються лише за правилами загального позовного провадження, ціна позову не перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому судові рішення не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостої статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження за касаційною скаргою адвокатки Присенко Олени Георгіївни в інтересах ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Дніпровської міської ради, Відділу у м. Дніпрі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участю третьої особи - Органу опіки та піклування Чечелівської районної у місті Дніпрі ради, про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування щодо виділення земельної ділянки, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та витребування земельної ділянки.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді:С. Ю. Мартєв С. О. Карпенко І. М. Фаловська