Справа № 462/5553/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Боровков Д.О.
Провадження № 22-ц/811/1710/26 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
У Х В А Л А
про відмову у відкритті апеляційного провадження
18 червня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
перевіривши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року в справі за позовом Приватного підприємства «Укргал плюс» до ОСОБА_1 про визнання права власності,-
встановив:
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано за Приватним підприємством «Укргал плюс» право власності на нежитлові приміщенні, загальною площею 38,70 кв.м., розташовані на вул. Лазнева,5 у м. Львові.
В решті позову відмовлено.
Рішення суду оскаржила Львівська міська рада, яка не брала участі у справі, подавши апеляційну скаргу 08.05.2026 безпосередньо до апеляційного суду. Зазначаєє, що оскаржуваним рішенням порушуються права міської ради як власника земельної ділянки, на якій знаходиться об"єкт нерухомості. Просить поновити строк апеляційного оскарження, мотивуючи тим, що про наявність рішення Львівська міська рада дізналась 28.04.2026, відтак останнім днем строку для звернення з апеляційною скаргою є 08.05.2026.
Ухвалою судді Львівського апеляційного суду від 18 травня 2026 року у задоволенні клопотання Львівської міської ради про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовлено. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року залишено без руху, запропоновано у визначений строк надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору або докази на підтвердження підстав для звільнення від такого та подати заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення із зазначенням інших підстав для поновлення.
Зокрема, в ухвалі зазначено, що в ЄДРСР загальний доступ до оскаржуваного рішення забезпечено 05.11.2013, тому подавши апеляційну скаргу 08.05.2026, Львівська міська рада пропустила понад 12 років на апеляційне оскарження.
Також, у доводах апеляційної скарги про поновлення строку на апеляційне оскарження, Львівська міська рада не зазначає жодного пояснення про те, коли саме дізналася про факт державної реєстрації права власності на спірний об"єкт на підставі судового рішення, яке оскаржує; не зазначає, що саме виключало можливість довідатися про оскаржуване рішення раніше та скористатися правом на апеляційне оскарження такої, володіючи інформацією про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах договору оренди для розміщення об"єкта соціально-культурного, торгового чи іншого призначення за адресою: м. Львів, вул. Лазнева, 5 від 30.10.2011 №16-11, укладеного між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП "Укргал Плюс", терміном дії три (3) роки, яким автоматичного продовження (пролонгації) не було передбачено.
Таким чином, строк на апеляційне оскарження пропущено, а вказані Львівською міською радою підстави для поновлення такого не можуть вважатися поважними, оскільки право на апеляційне оскарження не є абсолютним та залежить від певних (процесуальних) умов.
Крім цього, перевіркою не встановлено зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Копію ухвали Львівського апеляційного суду від 18 травня 2026 року надіслано апелянту в електронний кабінет та як вбачається із довідки про доставку електронного документу, така доставлена в електронний кабінет Львівської міської ради 23.05.2026.
03.06.2025 на адресу апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_2 про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору, а саме платіжну інструкцію № 281 від 08.05.2026, також просить поновити строк на апеляційне оскарження. Зазначає, що законодавцем прямо передбачено виняток із загального правила щодо річного строку апеляційного оскарження саме для осіб, які не були повідомлені про розгляд справи або не були залучені до участі у ній, що спрямовано на забезпечення права особи на доступ до суду та недопущення ситуацій, коли судове рішення ухвалюється без участі особи, права якої воно зачіпає. Покликаючись у цьому контексті на судову практику, зокрема Європейського суду з прав людини, представник також самостійно зазначає, що складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального права. Також зазначає, що суд не може надто формально підходити до вирішення питання та зводити оцінку доводів заявника до формального констатування пропуску строку без всебічного аналізу причин його пропуску. Відсутність у Львівської міської ради процесуального статусу у справі виключило можливість отримання інформації про її розгляд. Вважає, що сам по собі факт здійснення органом місцевого самоврядування повноважень щодо управління майном територіальної громади не може свідчити про автоматичну обізнаність такого органу щодо всіх судових процесів, ухвалених рішень, тому укладення відповідного договору не може свідчити про обізнаність Львівської міської ради про виникнення судового спору та початок перебігу строку на апеляційне оскарження судового рішення. Крім цього, сам факт наявності судового рішення у відкритому доступі не свідчить про те, що Львівська міська рада знала або повинна була знати про існування такого.
21.04.2026 реалізовуючи свої зобов`язання як власника земельної ділянки, під час моніторингу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно встановлено, що земельна ділянка, яка належить до комунальної власності обтяжена реєстрацією на спірний об`єкт на підставі оскаржуваного рішення та з цього моменту розпочато вжиття всіх необхідних заходів для захисту прав та інтересів територіальної громади. 28.04.2026 представник Львівської міської ради ознайомилася з матеріалами справи, тому строк на апеляційне оскарження необхідно обчислювати з цієї дати. Покликається на норми ЦК України, ЗК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а також положення договору № 16-11 від 20.10.2011 між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП «УКРГАЛ ПЛЮС». Вважає, що Львівська міська рада з поважних причин пропустила строк на апеляційне оскарження, тому просить такий поновити.
Перевіривши матеріали цивільної справи, суд вважає, що у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити враховуючи таке.
Згідно норм процесуального закону, подання апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має відбуватись з дотриманням певних умов.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (ст. 352 ЦПК України).
Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Разом з тим, у пункті 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що: «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).
Зважаючи на те, що апеляційна скарга на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року подана Львівською міською радою у травні 2026 року, дійсно до питання строку апеляційного оскарження (пропуску та поновлення) підлягають застосуванню нормами ЦПК України у редакції, що діє на момент подання апеляційної скарги.
Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).
Так, строк апеляційного оскарження визначений ст. 354 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 358 ЦПК України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо, апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Аналіз вказаної правової норми дає підстави для висновку, що сплив річного строку з дня складання повного тексту судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Таким чином, питання поновлення строку на апеляційне оскарження, щодо апеляційної скарги поданої після спливу одного року з часу складання повного тексту судового рішення, яка подана особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі у такій, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, повинно вирішуватися з врахуванням загальних обставин оцінки поважності пропуску процесуального строку, які доведені відповідними засобами (правилами) доказування.
При цьому суд, реалізуючи свої дискреційні повноваження, має оцінити обставини справи, пов`язані з надсиланням та отриманням рішення суду, можливістю учасника справи подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду після отримання рішення суду, обставини, що виключали можливість дізнатися та отримати відповідне рішення раніше, інші похідні обставини, які стосують спірних правовідносин та можуть вказувати на обов`язок чи поведінку учасника справи (скаржника) тощо, тобто з одного боку суд має виходити з конституційної засади забезпечення права на апеляційного оскарження, а з іншого, зважаючи на розумність строків, запобігти порушенню принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі, що переглядається Львівська міська рада оскаржує судове рішення, як особа, яка не брала участі у справі і не була залучена до участі у такій, тому суд з`ясовує можливість подати апеляційну скаргу, строк протягом якого заявник звернувся до апеляційного суду з часу ухвалення оскаржуваного рішення та оцінює поважність пропуску процесуального строку.
При цьому, зважаючи на те, що на даний час апеляційний суду вирішує виключно процесуальне питання від якого залежить можливість відкриття апеляційного провадження у справі, колегія суддів, вирішуючи питання поважності пропуску строку на апеляційне оскарження, не приймає до уваги та не надає правовий аналіз доводам заяви про усунення недоліків, які стосуються покликань на норми ЦК України, ЗК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», а також положення договору № 16-11 від 20.10.2011 між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП «УКРГАЛ ПЛЮС» та оцінку суті спірних правовідносин представником, оскільки такі можуть мати правове значення лише при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення по суті.
Колегія суддів виходить з того, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.
Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами, національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.
Також, норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається)
Таким чином, аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Безпідставне та необґрунтоване поновлення строків на апеляційне оскарження рішення суду є порушенням законних права та інтересів сторін і суперечить принципу правової визначеності та праву на справедливий суд, що закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України», заява № 32053/13).
Право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників цивільного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Цивільним процесуальним кодексом України певних процесуальних дій. Інститут строків в цивільному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у цивільних відносинах, а також стимулює учасників цивільного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Дотримання строків є однією з гарантій додержання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся із скаргою до суду вищої інстанції, відносини стають стабільними.
Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 16 березня 2021 року (справа № 626/2450/14-ц).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
При цьому складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення у справі «Дія 97» проти України» від 21 жовтня 2010 року).
Аналогічний висновок міститься в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18).
З врахуванням наведеного, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно строків подання, форми і змісту апеляційної скарги, в тому числі щодо доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що є проявом добросовісного користування процесуальними правами.
Разом з цим, апеляційний суд вважає, що скаржник Львівська міська рада не вжила усіх необхідних та можливих заходів для встановлення відповідних обставин, отримання оскаржуваного рішення та вчасного подання апеляційної скарги на таке.
Зокрема, вимога суду про необхідність зазначення, що саме виключало можливість довідатися про оскаржуване рішення суду (справу) раніше, оскільки з часу ухвалення такого пройшло понад 12 років, та скористатися правом на апеляційне оскарження такого, зі сторони представника апелянта залишена без реагування.
Не може залишитися поза увагою суду у цьому контексті і наявність договору № 16-11 від 20.10.2011 між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП «УКРГАЛ ПЛЮС» про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об`єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, за яким Управлінням комунальної власності Львівської міської ради наданот ПП «УКРГАЛ ПЛЮС» у тимчасову оренду конструктивний елемент благоустрою комунальної власності павільйону площею 44,0 кв.м. за адресою м. Львів, вул. Лазнева, 5.
За цим, договором орендар сплачував орендну плату у відповідному розмірі (п. 3.1. договору).
Дійсно, термін дії договору встановлено на три роки, а після закінчення такого, взаємовідносини сторін регулюються укладенням нового договору.
Не заперечуючи про обізнаність про спірні правовідносин через призму договору № 16-11 від 20.10.2011 між Управлінням комунальної власності Львівської міської ради та ПП «УКРГАЛ ПЛЮС» про право тимчасового користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення об`єктів соціально-культурного, торговельного та іншого призначення, представник Львівської міської ради не зазначає будь яких пояснень щодо подальшого існування правовідносин, які виплавали із предмету цього договору, а саме небажання будь якої із сторін укладати новий договір, несплати орендарем відповідної плати за таким чи проведення будь якого службового розслідування з цього приводу.
Таким чином, на переконання колегії суддів, у матеріалах оскарження наявні достовірні докази того, що Львівській міській раді не могло бути невідомо про оскаржуване Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року, оскільки таке було ухвалене під час дії договору № 16-11 від 20.10.2011, при цьому, після завершення строку такого, виконуючи свої зобов`язання щодо управління майном територіальної громади міська рада не могла не виявити реєстрацію права власності на спірний об`єкт, а саме нежитлові приміщенні, загальною площею 38,70 кв.м., розташовані на АДРЕСА_1 .
Більше того, сама ж представник зазначає про зобов`язання Львівської міської ради, як власника земельної ділянки, здійснювати відповідний моніторинг у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тобто вказує на системність відповідної роботи, однак не наводить жодних доводів з приводу неможливості проведення такої щодо спірного об`єкту з 2015 року.
Вказана процесуальна поведінка не демонструє добросовісність використання своїх процесуальних прав скаржником і готовність брати участь у справі на всіх етапах її розгляду.
При цьому, частиною 1 ст. 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі
Неприпустимість зловживання процесуальними правами є однією із засад (принципипів) цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України).
Таким чином, за весь час перебування справи у суді апеляційної інстанції скаржник не навів суду інших обґрунтованих підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року.
Щодо покликань представника на обов`язок суду всебічно аналізувати причини пропуску строку на апеляційне оскарження, то таких обов`язків процесуальний закон не містить, при цьому, апеляційний суду безумовно надає правову оцінку та аналіз обставинам і доводам, які стосуються неможливості (тобто виключають таку) вчинення процесуальної дії у строк, визначений законом, однак лише тим, на які покликається апелянт (учасник справи) доводячи поважність пропуску строку на апеляційне оскарження.
Іншими словами, суд як арбітр, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі №755/9215/15-ц).
Поряд з цим, будь яких доказів, які давали підстави для висновку апеляційного суду про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, представник Львівської міської ради не навела.
Покликання в апеляційній скарзі на постанову Верховного Суду від 15.05.2020 у справі №922/1467/19 колегія суддів також визнає не релевантним, оскільки, як зазначає сама представник, у такій касаційним судом проаналізовано поважність причин пропуску позовної давності, а це інший інститут цивільного права та нічого спільного із процесуальними строками оскарження судових рішень, зокрема в апеляційному порядку, немає.
Враховуючи наведене із урахуванням принципу res judicata та не повідомлення Львівською міською радою поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року, колегія суддів приходить висновку про відсутність підстав для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на це судове рішення.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан.
У подальшому, відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено і такий триває і на час розгляду даного процесуального питання.
Крім цього, Рада суддів України оприлюднила рекомендації роботи судів в умовах воєнного стану, зокрема, у п. 6 рекомендувала по можливості продовжувати процесуальні строки щонайменше до закінчення воєнного стану.
Разом з цим, враховуючи, що особа, яка подала апеляційну скаргу є юридичною особою та не може, у буквальному розумінні слова, бути задіяною до функціонування критичної інфраструктури Збройних Сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, тощо та подяння такою особою заяви на виконання вимог ухвали (усунення недоліків), яка не свідчить про наявність підстав для цього, колегія суддів вважає, що у відкритті апеляційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 352, 358, 370 ЦПК України, суд, -
постановив:
Відмовити у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 06 серпня 2013 року.
Копію ухвали, апеляційну скаргу з доданими до скарги матеріалами надіслати апелянту.
Матеріали оскарження надіслати до Залізничного районного суду м. Львова для долучення до цивільної справи № 462/5553/13.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її постановлення.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк