печерський районний суд міста києва
Справа № 641/3739/26-ц
пр. № 2-9761/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2026 року суддя Печерського районного суду м. Києва Литвинова І. В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про визнання недійсним кредитного договору,
УСТАНОВИВ:
22 травня 2026 року до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, для розгляду якої у відповідності до пункту 15 Розділу XIII Перехідні положення та ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року), визначено суддю та передано 03 червня 2026 року, для вирішення питання про відкриття провадження у справі, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою судді від 03 червня 2026 року позовна заява залишена без руху з підстав невідповідності вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а саме позовна заява не містила відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Крім того, позивач не надала його в якості доказу до позовної заяви кредитний договір № 500768-КС-004 від 11 вересня 2024 року, укладеного між нею та відповідачем, не заявила клопотання його про витребування.
Поряд з цим, позовна заява не містила достатнього правового обґрунтування позовних вимог. Зокрема позивач не вказала конкретні норми матеріального права (статті Цивільного кодексу України), якими регулюється спірне правовідношення, зокрема підстави для визнання договору недійсним.
За таких обставин, позивачу необхідно було конкретизувати позовну заяву, зазначивши норми матеріального права (зокрема статті Цивільного кодексу України, інших нормативно-правових актів), якими регулюється спірне правовідношення.
11 червня 2026 року через Електронний суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків, в якій вона виконала вимоги ухвали суду від 03 червня 2026 року частково.
Проте, як вбачається в частині вимог щодо зазначення норм матеріального права (зокрема статтнй Цивільного кодексу України, інших нормативно-правових актів), якими регулюється спірне правовідношення, позивачем вимога ухвали суду, виконана не була.
Так, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
Рішеннями Європейського суду визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини слід брати до уваги те, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року, (Judgementof ECHR of 16 December 1992 DeGeouffredelaPradelle v. France // SeriesA N 253- В).
У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним, з точки зору його практичного забезпечення: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання, шляхом застосування національного законодавства («Golder проти Сполученого Королівства», «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року). Суд приймає рішення щодо дотримання вимог Конвенції, переконавшись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.
Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Листом Верховного Суду України від 25 січня 2006 року № 1-5/45 визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої ст. 12, частини першої ст. 20 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною першої ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до вимог частини третьої ст. 185 Цивільного процесуального кодексу України, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк не виконає вимоги, визначені ст. ст. 175, 177 Цивільного процесуального кодексу України, а саме не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.
З огляду на те, що судове рішення про залишення позовної заяви без руху, залишено не виконаним стороною заявника в повному обсязі, за таких обставин суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає поверненню.
У відповідності до частини другої ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від його сплати встановлюються законом.
Згідно з ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду у разі повернення заяви або скарги.
Так, позивач, подаючи позовну заяву до суду, за приписами частини четвертої статті 177 ЦПК України, сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією № 1472-9670-6796-9858 від 17 квітня 2026 року, яка містяться у матеріалах справи, і зарахована до спеціального рахунку Державного бюджету України.
Відповідно до частини п`ятої ст. 7 Закону України «Про судовий збір», повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.
Відповідно до п. 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, повернення судового збору здійснюється за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 14, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-14, 19, 23, 43, 185, 353-355 Цивільного процесуального кодексу України, суддя,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» про визнання недійсним кредитного договору, вважати неподаною і повернути позивачеві.
Зобов`язати Головне управління Казначейства у м. Харкові та Харківській області повернути ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 1331,20 грн (квитанція 1472-9670-6796-9858 від 17 квітня 2026 року), що було перераховано: одержувач ГУК Харків обл./мХар Слобідск/22030101, рахунок [рахунок приховано], призначення платежу: судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Слобідський районний суд м. Харкова.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя І. В. Литвинова