Справа № 362/575/26
Провадження № 2/362/4537/26
УХВАЛА
про повернення позовної заяви
"19" червня 2026 р.
Суддя Васильківського міськрайонного суду Київської області Попович О.В. перевірив матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Глевахівської селищної ради Фастівського району Київської області про визнання права власності за набувальною давністю й
установив:
Позивач звернувся до суду із вказаною позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на земельну ділянку АДРЕСА_1 та садовий будинок на ній.
Ухвалою від 07 травня 2026 року суд залишив позовну заяву без руху та надав позивачу строк у десять днів із дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви. При цьому суд зазначив, що визначена позивачем ціна позову (120 000,00 грн.) вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного нерухомого майна на момент пред`явлення позову, та попередньо визначив розмір судового збору за вимоги майнового характеру відповідно до вимог частини другої статті 6 Закону України «Про судовий збір».
Ухвалою від 20 травня 2026 року суд продовжив встановлений ухвалою від 07 травня 2026 року строк для усунення недоліків позовної заяви й установив новий строк для їх усунення - протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Суд роз`яснив позивачу, що у разі неможливості сплати судового збору в установленому розмірі, позивач має право заявити клопотання про відстрочення або розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати, з одночасним наданням доказів, які підтверджують наявність обставин, якими обґрунтоване таке клопотання.
18 червня 2026 року на адресу суду надійшла заява позивача про усунення недоліків, в якій позивач зазначив, що має усі підстави для бути звільненим від сплати судового збору через відсутність доходу з 2020 року. Окрім того, зазначив, що за відсутності документа, який свідчить по набуття права власності на земельну ділянку позбавлений можливості здійснити оцінку спірного нерухомого майна та просив відкрити провадження у справі.
Інших заяв з процесуальних питань позивач не подавав.
Суд не може визнати наведені позивачем доводи належним виконанням вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Як вже зазначено, ухвалою від 20 травня 2026 року суд роз`яснив позивачу, що відповідно до статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
При цьому відповідно до відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Крім того, суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати можливе за наявності відповідного клопотання особи, яка, своєю чергою, має підтвердити свій майновий стан відповідними доказами.
Зважаючи на відсутність клопотань про відстрочення, розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від його сплати, суд позбавлений можливості вирішити таке питання.
За наведених обставин позивач не усунув недоліки позовної заяви.
У контексті аргументів позивача належить наголосити, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 (перше речення абзацу третього, абзац четвертий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини) гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду ?…? сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України. Див. також абзац перший підпункту 4.9 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду від 20 січня 2025 року № 2-р(II)/2025.
За висновками Європейського суду з прав людини, загалом прийнятним вважається встановлення в національному законодавстві процесуальних обмежень та вимог з метою належного здійснення правосуддя; проте вони не повинні підривати саму суть права на доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1992 року у справі «Хаджіанастасіу проти Греції», пункти 32-37).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року справа «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя («KREUZ v. POLAND» № 28249/95).
Зважаючи на викладене, позовну заяву належить визнати неподаною та повернути відповідно до статті 185 ЦПК України.
Керуючись статтею 185 ЦПК України, суддя
постановив:
1. Визнати позовну заяву неподаною та повернути її позивачу.
2. Роз`яснити позивачу право на повторне звернення до суду в порядку, встановленому процесуальним законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її постановлення.
Суддя О.В. Попович