У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
19 червня 2026 року справа № 580/6379/26
м. Черкаси
Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаврилюк В.О., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (далі - Адміністрація Держспецтрансслужби, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні ОСОБА_1 у період з 20.05.2023 по 08.10.2024 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні їх шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови;
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток при звільненні з військової служби, а саме: за 40 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; за 25 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; за 10 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, які були обчислені без застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, тобто без визначення розміру місячного грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови;
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022- 2024 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які були обчислені без застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 у редакції, чинній з 29.01.2020, тобто без визначення розміру місячного грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови;
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби (31 повний календарний місяць), без застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, тобто без визначення розміру місячного грошового забезпечення шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови;
- зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а також премії) за період проходження військової служби з 20.05.2023 по 08.10.2024 шляхом визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток при звільненні з військової служби, а саме: за 40 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік; за 25 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік; за 10 календарних діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, у розмірі 4 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби (31 повний календарний місяць), виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Адміністрацію Державної спеціальної служби транспорту здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як особі з інвалідністю внаслідок війни за 2022- 2024 роки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 17 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, обчисленого відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від Документ сформований в системі «Електронний суд» 14.06.2026 20 30.08.2017 № 704 у редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до зазначеної постанови, з урахуванням раніше виплачених сум.
На підставі п. 5 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Під час вирішення питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголосив, що положення статті 233 Кодексу законів про працю України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 07 вересня 2023 року у справі № 280/1340/23.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції, чинній до змін, внесених згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній постанові Судова палата дійшла таких висновків:
«Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.».
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У справі № 580/6379/26 позивач просить суд зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 20.05.2023 до 08.10.2024, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних відпусток при звільненні з військової служби та одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.
Суддя звертає увагу, що спірний період регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, частинами 1, 2 якої передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Також суддя зазначає, що Верховний Суд у постанові від 29 грудня 2025 року у справі № 580/9034/24 звернув увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.
Суддя звертає увагу, що до адміністративного позову позивач додав копію листа відповідача від 15.04.2025, до якого додана довідка про нараховане грошове забезпечення за спірний період, у якій також зазначені суми нарахованої грошової компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток при звільненні з військової служби та одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
Отже, з моменту отримання вказаного листа у квітні 2025 року позивач вважається таким, що дізнався про фактичні суми нарахувань та виплат грошового забезпечення та мав реальну можливість оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення.
Відтак, тримісячний строк звернення з позовом у цій справі закінчився у липні 2025 року.
Разом з тим, позивач звернувся в суд з цим позовом 14.06.2026 (через систему «Електронний суд»), тобто поза межами строку, встановленого ст. 233 КЗпП.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно з ч. 6 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Заяву про поновлення пропущеного строку з обґрунтованими доказами на її підтвердження позивач до позову не додав.
Відповідно до частини 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 160, 169, 241, 243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.
Встановити позивачеві десятиденний строк з дня отримання копії ухвали, протягом якого можуть бути усунуті недоліки шляхом надання заяви про поновлення пропущеного строку звернення з позовом з обґрунтованими доказами на її підтвердження.
Ухвала набирає законної сили після її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК