ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6482/26 Справа № 199/1224/24 Суддя у 1-й інстанції - БОГУН О. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
УХВАЛА
19 червня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Свистунової О.В.,
суддів - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності, -
В С Т А Н О В И В:
У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, розірвання договору довічного утримання та скасування державної реєстрації права власності.
Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 30 жовтня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який зареєстрований 11 січня 2013 року виконавчим комітетом Підгородненської міської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 02. Розірвано договір довічного утримання від 08 жовтня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петуніною Ю.О. та зареєстрований в реєстрі за № 369. Повернуто у власність ОСОБА_2 нерухоме майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - заборону на нерухоме майно, номер запису про обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 11532540 від 08 жовтня 2015 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду, 14 квітня 2026 року ОСОБА_1 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу.
09 червня 2026 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом: заборони вчинення нотаріальних дій щодо видачі свідоцтва про право на спадщину на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 199/1224/24; заборони державним реєстраторам, нотаріусам та іншим суб`єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 199/1224/24.
Заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач ОСОБА_2 помер. На теперішній час існує реальна загроза оформлення спадкових прав на житловий будинок, який є предметом спору у даній справі.
У разі задоволення апеляційної скарги та скасування заочного рішення суду першої інстанції буде відновлено правовий стан, який існував до ухвалення оскаржуваного рішення, а тому оформлення спадкових прав щодо спірного будинку до завершення апеляційного розгляду справи істотно ускладнить або зробить неможливим ефективний захист прав апелянта.
У випадку видачі свідоцтва про право на спадщину на спірний житловий будинок та подальшої державної реєстрації права власності виникне необхідність у зверненні до суду з новими позовами щодо скасування свідоцтв про право на спадщину, скасування державної реєстрації прав та витребування майна.
Тому заявниця вважала, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав апелянта та виконання майбутнього рішення апеляційного суду.
Розглянувши заяву та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що подана заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачені статтею 150 ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Згідно роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Вирішуючи питання про забезпечення позову та здійснюючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову апеляційний суд враховує наступне.
Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Нотаріус є процесуально незалежною особою, яка самостійно приймає рішення, вчиняти нотаріальну дію чи відмовити в її вчиненні.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
Згідно положень частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» за обґрунтованою письмовою заявою заінтересованої особи, яка звернулася до суду та на підставі отриманого від суду повідомлення про надходження позовної заяви заінтересованої особи, яка оспорює право або факт, про посвідчення якого просить інша заінтересована особа, вчинення нотаріальної дії зупиняється до вирішення справи судом.
Отже, вказаними приписами передбачено позасудовий спосіб недопущення порушення та ефективний захист прав відповідачки до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі.
За таких обставин, нотаріус, у разі надходження такого повідомлення, має своїм обов`язком зупинити вчинення нотаріальної дії.
Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що вказана обґрунтована письмова заява в порядку частини четвертої статті 42 Закону України «Про нотаріат» була подана ОСОБА_1 .
Відтак, заявницею не обґрунтовано належним чином тієї обставини, що вказаний нею захід забезпечення позову спроможний забезпечити ефективне виконання судового рішення, як не обґрунтовано і ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття такого заходу.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що доказів того, що позивач у справі помер заявницею до заяви про забезпечення позову не надано.
Ураховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 149, 150, 151 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.Ю. Ткаченко
М.М. Пищида