ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
з питань забезпечення адміністративного позову
19 червня 2026 року м. Львів Справа № 380/23506/24 пров. № А/857/16049/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мікули О. І.,
суддів: Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №380/23506/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача про повторне взяття його на військовий облік як військовозобов`язаного; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути його заяви від 23 серпня 2024 року та 23 жовтня 2024 року щодо виключення його з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про його виключення з військового обліку як військовозобов`язаного.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2025 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження у цій справі № 380/23506/24 та призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року продовжено строк розгляду цієї справи.
17 червня 2026 року Восьмим апеляційним адміністративним судом зареєстровано клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову, в якому він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом тимчасової заборони ІНФОРМАЦІЯ_3 та його структурним підрозділам вчиняти будь-які дії щодо його призову на військову службу під час мобілізації, направлення на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) та видачі мобілізаційних розпоряджень (повісток на відправку) до набрання законної сили остаточним судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду за результатами апеляційного перегляду справи № 380/23506/24.
В обґрунтування клопотання зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову за таких обставин може спричинити незаконну мобілізацію позивача. Такий ризик незаконної мобілізації позивача існував на момент розгляду справи судом першої інстанції та продовжує існувати зараз на стадії апеляційного розгляду справи. Тривалість розгляду судом першої інстанції та необхідність звернення з апеляційної скаргою за оскарженням такого рішення суттєво погіршують становище позивача. Тому вжиття заходів забезпечення позову за таких обставин є необхідним з метою не допустити незаконну мобілізацію позивача як особи, яка не є військовозобов`язаною та не підлягає призову. Заявник вказує, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити ефективний захист і поновлення його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Перевіривши матеріали справи та клопотання про забезпечення позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення такого з огляду на наступне.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано, зокрема, статтями 150, 151 КАС України, які визначають підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Так, за правилами частини першої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову, як неодноразово зазначав Верховний Суд, це надання позивачу тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом і набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову фактично є втручанням суду в спірні правовідносини до їхнього вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав і в порядку, прямо передбаченому законом.
Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМРЄ) у параграфі І та ІІ Рекомендацій від 13.09.1989 №R(89)8 «Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах» (on provisional court protection in administrative matters) наголосив, що заявник може просити суд або інший компетентний орган вжити заходи тимчасового захисту від адміністративного акта; надаючи особі тимчасовий захист, суд бере до уваги всі обставини та інтереси; такі заходи можуть вживатися зокрема, у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо аргументи заявника на перший погляд (prima facie) спростовують правомірність такого акта.
КМРЄ у пункті «d» глави 5 «Ефективність судового розгляду» Рекомендацій (2004)20 «Про судовий перегляд адміністративних актів» (on judicial review of administrative acts), прийнятих 15.12.2004, також вказав, що суд повинен мати право надавати тимчасові заходи захисту до завершення провадження.
Водночас Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) притримується позиції, згідно з якою заходи забезпечення (тимчасові заборони), які вживає суд у процесі вирішення спору, повинні відповідати закону, враховувати суспільні (загальні) інтереси та пропорційність між використаними засобами та метою, яку прагне суд досягнути (рішення ЄСПЛ від 17.05.2016 у справі «Джиніч проти Хорватії» (Dћiniж v. Croatia), № 38359/13, пункти 61-62; рішення ЄСПЛ від 16.03.2021 у справі «Карагасаноглу проти Туреччини» (Karahasanoglu v. Turkey), заяви №21392/08 та 2 інші, пункти 144-153).
Отже, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.
Приписами частини другої статті 150 КАС України встановлено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Підстави забезпечення позову, визначені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог.
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно із частиною другою статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Водночас, частина третя цієї статті установлює, що не допускається забезпечення позову шляхом:
1) зупинення актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, та встановлення для них заборони або обов`язку вчиняти певні дії;
2) зупинення рішень Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та щодо здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, встановлення заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, його посадовим особам при здійсненні тимчасової адміністрації або ліквідації банку, а також іншим особам під час реалізації Фондом гарантування вкладів фізичних осіб майна банку, віднесеного до категорії неплатоспроможних, та банку, що ліквідується відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
3) зупинення рішень уповноваженого центрального органу з питань цивільної авіації щодо припинення дії або призупинення дії сертифікатів, схвалень, допусків;
4) зупинення рішень Національного банку України, актів Національного банку України, нормативно-правових актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також встановлення для Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їх посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій;
5) зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення;
6) зупинення рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення державних регульованих цін (тарифів) на ринку електричної енергії та природного газу, затвердження методик (порядків) їх встановлення (формування, розрахунку);
7) зупинення рішення Конкурсної комісії з добору кандидатів на посади членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановлення заборони Кабінету Міністрів України призначати на посаду члена (членів) Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг";
8) зупинення дії індивідуальних актів Міністерства фінансів України, прийнятих на виконання рішень Кабінету Міністрів України про участь держави у виведенні неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Міністерства фінансів України, його посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
9) зупинення дії індивідуальних актів Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих у процесі виведення неплатоспроможного банку з ринку, а також встановлення для Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, її посадових та службових осіб заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з такого індивідуального акта;
10) зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці;
11) зупинення дії рішень (індивідуальних актів) Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, прийнятих на виконання Закону України "Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків", а також встановлення для Міністерства фінансів України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, їхніх посадових та службових осіб/членів заборони або обов`язку вчиняти певні дії, обов`язку утримуватися від вчинення певних дій, що випливають з таких рішень (індивідуальних актів).
Верховний Суд, аналізуючи норми статей 150, 151 КАС України, неодноразово наголошував на тому, що для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.
Необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу чи інших осіб, що не є учасниками провадження; правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є хоча б одна із названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Тобто суд повинен у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співрозмірним із позовними вимогами, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).
Таким чином, інститут забезпечення адміністративного позову є однією із гарантій захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб - позивачів (майбутніх позивачів) в адміністративному процесі; механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, ухваленого в адміністративній справі на користь позивача. Водночас заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадку наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача (майбутнього позивача) до ухвалення судом рішення в адміністративній справі, або у випадку, коли захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їхнього відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також, якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Із наведеного випливає, що під час вирішення питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Приписами частин четвертої-шостої статті 154 КАС України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
Отже, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
На вказане наголосив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 01 жовтня 2019 року в справі №420/912/19, від 21 січня 2021 року в справі №420/4262/19, від 30 березня 2021 року в справі №420/4037/20, від 02 листопада 2021 року в справах №640/217/21, №640/4096/21, від 27 лютого 2023 року в справі №160/25808/21, від 13 липня 2023 року в справі №640/16003/22, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24.
Щодо наявності очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, як підстави для забезпечення позову, то вони, як констатував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24, повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
У постановах від 12 березня 2025 року в справі №380/20209/24, від 14 травня 2025 року в справі №260/5758/24, від 19 червня 2025 року в справі №320/37366/23, від 03 лютого 2026 року в справі №160/30866/24 Верховний Суд наголосив на тому, що, вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також ураховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їхнє відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Відповідно до правової позиції, сформованої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року в справі №800/521/17, позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 про повторне взяття його на військовий облік як військовозобов`язаного; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути його заяви від 23 серпня 2024 року та 23 жовтня 2024 року щодо виключення його з військового обліку; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 прийняти рішення про виключення його з військового обліку як військовозобов`язаного.
Колегія суддів зазначає, що правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною десятою статті 1 Закону № 2232-XII визначено, зокрема, що громадяни України, які перебувають у запасі Збройних Сил України, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов`язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов`язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Колегія суддів також підкреслює, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Згідно з пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 № 65 "Про загальну мобілізацію" оголошено про проведення загальної мобілізації.
Частиною третьою статті 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII передбачено, що зміст мобілізаційної підготовки становить, зокрема військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року № 1487, військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками;
здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами;
подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.
Завданнями військового обліку є: утворення військового резерву людських ресурсів, накопичення військово-навчених людських ресурсів, необхідних для укомплектування Збройних Сил, інших військових формувань у мирний час та в особливий період; проведення аналізу кількісного складу та якісного стану призовників, військовозобов`язаних та резервістів для їх ефективного використання в інтересах оборони та національної безпеки держави; своєчасне оформлення військово-облікових документів призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
З метою ведення військового обліку в державі створюється система військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Системою військового обліку є сукупність узгоджених за завданнями державних органів, підприємств, установ та організацій, які ведуть військовий облік та забезпечують її функціонування із застосуванням засобів автоматизації процесів та використанням необхідних баз даних (реєстрів), визначених законодавством.
Водночас оформлення призову на військову службу під час мобілізації регламентує Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560.
Відповідно до п.81 Порядку № 560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють:
військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки;
військовозобов`язаних та резервістів, які добровільно виявили бажання проходити військову службу в обраній ними військовій частині, - командири військових частин або районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Перелік військових частин, командирами яких здійснюється призов військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракт на проходження служби у військовому резерві) під час мобілізації, визначається Генеральним штабом Збройних Сил;
військовозобов`язаних, які добровільно виявили бажання проходити військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період в обраному ними підрозділі, органі, закладі, установі СБУ, - начальники підрозділів, органів, закладів, установ СБУ відповідно до переліку підрозділів, органів, закладів, установ СБУ, визначених Генеральним штабом Збройних Сил;
військовозобов`язаних та резервістів СБУ - Центральне управління або регіональні органи СБУ;
військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів -керівники розвідувальних органів або визначені їх наказами керівники відповідних підрозділів;резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві, - командири військових частин, з якими резервісти уклали такі контракти.
Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.
В цьому контексті суд підкреслює, що призов на військову службу (унеможливлення якого просить забезпечити позивач) оформляється шляхом видачі наказу в межах компетенції відповідним начальником, однак, враховуючи введений в Україні воєнний стан Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», згідно з п.10 ч.3 ст.151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
При цьому, вищевказаний спосіб забезпечення позову не є необхідним заходом для забезпечення реального виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, а може бути кваліфіковано як втручання у забезпечення процесу проходження особами військової служби в умовах воєнного стану.
Колегія суддів зауважує, що клопотання позивача про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях заявника про можливість призову на військову службу та не підтверджується жодними доказами.
Суд дотримується усталеної позиції, що заявник має довести перед судом існування та вплив на нього обставин, з огляду на які він просить вжити заходи забезпечення позову.
Сама собою ймовірність прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
Заявником до клопотання про забезпечення позову не додано жодних документів на підтвердження того, що відповідний ІНФОРМАЦІЯ_2 вживає заходи щодо призову на військову службу під час мобілізації.
Тобто позивач у межах цього клопотання, навів лише загальні твердження про можливість настання певних наслідків, проте жодної конкретної аргументації не вказано та доказів на її підтвердження не надано.
Вжиття заходів забезпечення позову на основі одних лише тверджень є невиправданим та порушує правову визначеність у відповідних правовідносинах.
Заявником не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, що унеможливило б захист його прав, свобод та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі, як і не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у цій справі.
У світлі викладеного вище колегія суддів визнає необґрунтованими доводи заявника та вважає, що останній не довів існування та впливу на нього обставин, виходячи з яких він просив вжити заходи забезпечення позову. Недоведеність таких обставин є підставою для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки обов`язковою передумовою для співставлення інтересів сторін є встановлення реальності впливу або можливості впливу на такі інтереси спірних правовідносин.
Щодо посилання заявника про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, колегія суддів зазначає, що такий висновок не означає, що будь-яке порушення права позивача при призові на військову службу не може мати правових наслідків для оцінки правомірності рішень чи дій суб`єкта владних повноважень. Оцінка наслідків призову особи, яка не підлягала такому, може і має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин справи, у тому числі поведінки особи щодо реалізації права на відстрочку, відсутності підстав для призову на службу, характеру допущених порушень суб`єктом владних повноважень та стадії спірних правовідносин.
Такий підхід цілком підтриманий Верховним Судом в постанові від 14 травня 2026 року в справі № 620/183/23.
Колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що сама лише незгода позивача із рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання таких протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову. Водночас під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
За таких обставин та правового врегулювання зазначені позивачем у клопотанні про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником у цій справі жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини (матеріали справи не містять належних та допустимих доказів), які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для позивача.
Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у цій справі необхідно відмовити.
Керуючись ст.150, 154, 243, 311, 325, 328, 329 КАС України, суд
у х в а л и в:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №380/23506/24 відмовити.
Ухвала набирає законної сили з дати її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.328, 329 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець