Справа №278/2898/25
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 червня 2026 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Гомонюк Д.С., розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклуванні в особі Виконавчого комітету Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 , -
ВСТАНОВИВ:
Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із указаною заявою, в обґрунтування якої зазначив, що 02.06.2007 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 . Від шлюбу подружжя має спільних дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням суду від 21.06.2024 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Полонцем С.М. від 15.10.2024 спільну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди задоволено. Зі змісту даної угоди випливає, що батьки дійшли згоди щодо подальшого виховання спільних дітей, а саме, що син ОСОБА_5 буде проживати із матір`ю - ОСОБА_6 , та з ОСОБА_1 буде стягнуто аліменти на утримання сина, у свою чергу донька - ОСОБА_7 , проживатиме із батьком - ОСОБА_8 на його утриманні; зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні із дочкою її матір`ю, та щороку у літній час забезпечувати відвідування дочкою матері, яка постійно проживає у США, на термін не більше двох місяців.
З огляду на викладене, ОСОБА_1 просить суд встановити факт перебування на його утриманні доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою суду від 18.06.2025 заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження (а.с. 22).
Ухвалою суду від 16.07.2025 року заяву ОСОБА_1 було залишено без розгляду (а.с. 29-32).
Постановою Житомирського апеляційного суду від 29.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, ухвалу Житомирського районного суду Житомирської області від 16.07.2025 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с. 72-75).
Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 22.04.2026 було залучено до участі у справі в якості заінтересованої особи ОСОБА_2 (а.с. 84).
Заявник у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі; щодо можливого рішення у справі повністю покладався на розсуд суду; додатково повідомив, що мирова угода, затверджена ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 15.10.2024, виконується у повному обсязі (а.с. 92).
Представник заінтересованої особи - Органу опіки та піклуванні в особі Виконавчого комітету Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, у судове засідання не з`явилась; подано пояснення, в яких просить проводити розгляд справи у відсутності їх представника за наявними у справі матеріалах (а.с. 91).
Представник заінтересованої особи - ІНФОРМАЦІЯ_4 , у судове засідання не з`явився; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Заяв та клопотань не надходило станом на дату постановлення ухвали.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином. У заяві від 31.05.2026 року, яка до канцелярії суду надійшла 01.06.2026 року, остання повідомила, що затверджена мирова угода виконується заявником у повному обсязі. Також просить суд справу розглядати за її відсутності (а.с. 92).
Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов висновку.
Судом встановлено, що 21.06.2024 рішенням Житомирського районного суду Житомирської області шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (а.с. 10).
З матеріалів справи вбачається, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 21).
За змістом ухвали Богунського районного суду м. Житомира встановлено, що між батьками ОСОБА_2 був наявний спір щодо визначення місця проживання дітей та встановлення факту їх утримання та виховання. Спільну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди задоволено. Зі змісту даної угоди випливає, що батьки дійшли згоди щодо подальшого виховання спільних дітей, а саме: син ОСОБА_5 буде проживати із матір`ю - ОСОБА_6 , та з ОСОБА_1 буде стягнуто аліменти на утримання сина, в свою чергу донька - ОСОБА_7 , проживатиме із батьком - ОСОБА_8 на його утриманні, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні доньки з її матір`ю, та щороку у літній час забезпечувати відвідування дочкою матері, яка постійно проживає у США, на термін не більше двох місяців. Сторонами у даній справі погоджено, що ОСОБА_9 самостійно забезпечує дочці ОСОБА_10 її сталий розвиток та виховання в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості (а.с. 19-20).
В акті обстеження умов проживання від 01.07.2025 комісія з представників органу опіки та піклування Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області зазначила, що дитина проживає з батьком за адресою його проживання, а саме: АДРЕСА_1 . Більше року мати ОСОБА_2 із сином ОСОБА_11 живе за кордоном - у США. Умови проживання задовільні, в будинку сучасний ремонт, у дівчинки окрема кімната (а.с. 27).
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово зазначає, що одним з аспектів справедливого судочинства є доступ до суду. Наприклад, у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France) суд зазначає: «рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві».
Проте, в справі Мельник проти України суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік юридичних фактів, які підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України, зокрема суд розглядає заяви про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
У справі, яка є предметом розгляду, заявник просить встановити факт перебування на його утриманні доньки, яка проживає разом із ним.
Метою встановлення факту заявник визначив необхідність оформлення в подальшому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на наступні періоди (а.с. 2).
У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
У частині першій статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
У статті 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру та майнового припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за рішенням суду (статті 164, 180 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, на підставі яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо утримання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо утримання дитини.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
У цій справі заявник просить встановити факт перебування на його утриманні доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для ОСОБА_2 , як матері дітей.
Крім того, ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира Полонцем С.М. від 15.10.2024 у справі №295/10967/24 про визначення місця проживання дитини, встановлення факту її утримання та виховання, спільну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про затвердження мирової угоди задоволено. Зі змісту даної угоди випливає, що батьки дійшли згоди щодо подальшого виховання спільних дітей, а саме, що син ОСОБА_5 , буде проживати із матір`ю, ОСОБА_6 , та із ОСОБА_1 буде стягнуто аліменти на утримання сина, в свою чергу донька - ОСОБА_7 , проживатиме із батьком - ОСОБА_8 на його утриманні, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні із дочкою її матір`ю, та щороку у літній час забезпечувати відвідування дочкою матері, яка постійно проживає у США, на термін не більше двох місяців. Дане рішення не було оскаржене та набрало законної сили.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Так, у статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у справі, яка розглядається, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України) .
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника, навіть з урахування обставин, які слугували підставою для звернення із заявою - необхідність оформлення в подальшому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на наступні періоди.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема, від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Відтак, подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
За установлених у цій справі конкретних обставин факт самостійного виховання дитини батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження, у зв`язку із чим заяву ОСОБА_1 слід залишити без розгляду.
На підставі викладеного, керуючись ст. 4, 260, 261, 293, 294, 315 ЦПК України суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Орган опіки та піклуванні в особі Виконавчого комітету Березівської сільської ради Житомирського району Житомирської області, ОСОБА_2 , - залишити без розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України. Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею.
Повну ухвалу складено 19.06.2026 року.
Суддя О. М. Дубовік