Справа № 159/3419/26
Провадження № 2/159/2316/26
КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження
19 червня 2026 року м. Ковель
Суддя Ковельського міськрайонного суду Волинської області Денисюк Т.В., вивчивши позовну заяву ОСОБА_1 до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з під арешту,
у с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області, в якому просив зняти арешт з квартири АДРЕСА_1 , накладений постановою державного виконавця Ковельського ВДВС від 15.02.2017 у виконавчому провадженні ВП№53415881, а також виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження за номером 8744245, зареєстрований Ковельською державною нотаріальною конторою на підставі постанови АА415789 від 25.05.2009 виданої відділом ВДВС за боржником ОСОБА_1 .
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належить позивачу та його матері ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У березні 2026 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Ковельського районного нотаріального округу Козоріз Н.С. із заявою про прийняття спадщини за законом. В межах заведеної спадкової справи встановлено, що постановою головного державного виконавця Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області від 15.02.2017 у ВП №53415881 накладений арешт на майно позивача. Підставою для арешту слугувала постанова №127/24239/16-ц видана 08.12.2016 Вінницьким міським судом про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору в сумі 275,60 грн, з урахуванням виконавчого збору - 423,16 грн.
Крім того, в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявне обтяження за номером 8744245, зареєстроване Ковельською державною нотаріальною конторою на підставі постанови АА415789 від 25.05.2009 виданої відділом ВДВС за боржником ОСОБА_1 встановити при примусовому виконанні якого виконавчого документа були внесені відомості про обтяження неможливо, оскільки в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні відомості за 2009 рік, а передані до архіву документи знищені за закінченням строку зберігання.
При зверненні до Ковельського ВДВС із заявою про скасування арешту було повідомлено про відсутність в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відомостей про заборгованість позивача на користь держави. За даними ВДВС на виконанні перебували ВП2463346, ВП4747363, ВП6330816 з примусового виконання виданого Ковельським міськрайонним судом виконавчого листа №2-1226/06 від 23.10.2006 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/4 частини заробітку, починаючи з 10.07.2006 і до досягнення повноліття. Зазначені виконавчі провадження за заявою стягувача від 08.02.2019 завершені на підставі п.1 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».
На переконання позивача за відсутності відкритих виконавчих проваджень збереження обтяження у виді арешту належної йому на праві часткової власності майна є безпідставним, створює перешкоди для реалізації спадкових прав, тому його право підлягає захисту в порядку позовного провадження у спосіб визначений у позовній заяві від 16.06.2026.
Суд не погоджується з доводами позивача і вважає необхідним відмовити у відкритті провадження з таких мотивів.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (статті 447-1 Розділ VII ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Верховний Суд вказував, що: боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19)); судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється у спеціальному порядку, передбаченому для цього законодавством, а не у позовному провадженні. Такий підхід до застосування норм є усталеним і був передбачуваним для позивача (див. пункт 19.2. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 541/1409/22 (провадження № 61-18020св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі №2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначено: «87. Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII)».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) вказано, що: «71. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 60 Закону № 606-XIV; частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII). 72. Отже, визначення посадової особи, яка має повноваження зняти арешт з майна боржника, накладеного у виконавчому провадженні, залежить від конкретних обставин і підстав зняття такого арешту».
За змістом позовної заяви предметом позову виступає вимога про зняття арешту з майна боржника, яким є позивач, та звільнення такого майна з-під арешту в межах виконавчих проваджень. При цьому арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується дій органів виконавчої служби під час примусового виконання судових рішень. Між позивачем та ВДВС відсутній спір про право цивільне - право власності (володіння, користування, розпорядження) на майно, на яке накладено арешт, і таке право позивача ніким не оспорюється, не містить позов і матеріально-правових вимог до відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Позивач не позбавлений права звернутись із скаргою на дії (бездіяльність) та рішення державного виконавця, так як він був боржником у виконавчих провадженнях, у яких накладений арешт на належне йому майно.
Знищення виконавчого провадження не є перепоною для зняття арешту з майна боржника.
Керуючись статтями 19, 186, 447-1 Цивільного процесуального кодексу України, суддя
п о с т а н о в и в :
У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ковельського відділу державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення майна з під арешту - відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 Цивільного процесуального кодексу України.
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання.
Повний текст ухвали складений 19.06.2026.
Суддя Т. В. Денисюк