Ухвала
Іменем України
22 червня 2026 року
м. Київ
справа № 553/1277/16-ц
провадження № 61-7814ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвали Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року в складі судді: Тимчук Р. І. та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року в складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М. у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про зупинення провадження у цивільній справі за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовлено.
Ухвалою Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про закриття провадження у цивільній справі за позовною заявою АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, відмовлено.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року про відмову у зупиненні провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернуто;
апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року про відмову у закритті провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України повернуто.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до частини 2 статті 352 ЦПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 353 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 353 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається;
положеннями частини другої статті 353 ЦПК України закріплено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку. Відповідно до пунктів 14, 15 частини першої статті 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені ухвали щодо зупинення провадження у справі та закриття провадження у справі. Ухвала суду про відмову в зупиненні провадження та відмову у закритті провадження в статті 353 ЦПК України не вказані, а тому не підлягають оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України). Відповідно до пункту 4 частини 5 статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду;
за вказаних обставин, апеляційні скарги ОСОБА_1 на ухвали Подільського районного суду м. Полтави від 10 лютого 2026 року необхідно визнати не прийнятими до розгляду та повернути їх скаржнику.
07 червня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвали Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року, у якій, посилаючись порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвали суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і постановити ухвалу якою задовольнити заяву ОСОБА_1 про закриття провадження в справі № підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.
У клопотанні ОСОБА_1 на підставі частини другої статті 390 ЦПК України просить поновити строк на касаційне оскарження, оскільки ухвала апеляційного суду винесена 23 квітня 2026 року за його відсутності, її копію отримано 08 травня 2026 року, про що свідчить відстеження поштового відправлення Укрпошти № R067163075927, а саме копія поштового конверта з номером рекомендованого відправлення та копія відстеження відправлення Укрпошти.
Європейський суд з прав людини вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 3 квітня 2008 року).
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення (частина друга статті 390 ЦПК України).
Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
факти щодо були викладені у Заяві про закриття провадження по справі, але суд першої інстанції ухвалюючи ухвалу не дослідив і не врахував жодного факту та доказу наданого відповідачем;
у обох ухвалах від 10 лютого 2026 року у резолютивній частині зазначено, що Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного судового рішення;
доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно статті 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість; керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків;
відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні;
слід прийти до висновку, що при постановленні ухвал судами не дотримано вищевказаних вимог законодавства, неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, складено висновки, які не відповідають матеріалам справи.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою в частині оскарження ухвал Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року слід відмовити з таких мотивів.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Не допускається касаційне оскарження судового рішення суду першої інстанції без його перегляду в апеляційному порядку (частина друга статті 17 ЦПК України).
Системне тлумачення частини другої статті 17, пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що касаційному оскарженню підлягають судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку.
Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню (пункт 1 частини другої статті 394 ЦПК України).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналіз матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що ухвали Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року в апеляційному порядку не переглядалось, а отже не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України. Тому у відкритті касаційного провадження в частині оскарження ухвал Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року слід відмовити.
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою в частині оскарженні ухвали Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 рокуслід відмовити з таких мотивів.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду. «Право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 53, 55, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року).
Європейський суд з прав людини вказав, що неможливо припустити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов`язків цивільного характеру буде остаточно вирішено (BALATSKYY v. UKRAINE, № 34786/03, § 30, ЄСПЛ, від 25 жовтня 2007 року). Також Суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (SHULGA v. UKRAINE, № 16652/04, § 28, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (MUSIYENKO v. UKRAINE, № 26976/06, § 24, ЄСПЛ, від 20 січня 2011 року).
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Відсутня у цьому переліку ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі.
Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України).
Апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду (пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду вже неодноразово звертала увага на те, що тлумачення та застосування положень статті 353 ЦПК України має відбуватися із урахуванням можливості/неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду. При цьому будь-яка ухвала суду підлягає перегляду в апеляційному порядку окремо або разом з рішенням суду (див: постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 2-41/2006 (провадження № 61-12703сво21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 листопада 2021 року у справі № 520/14132/18 (провадження № 61-13531сво21)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 (провадження № 14-190цс19) зроблено висновок, що:
«27. Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та відтермінування реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі (зокрема права на апеляційне оскарження ухвал про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі), до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною.
28. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у частині пункті 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України.
29. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що під час розгляду справи суд зобов`язаний відповідно до статті 255 ЦПК України, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду щодо визначення юрисдикції суду в аналогічних справах, закрити провадження у справі, яку слід вирішувати за правилами іншого судочинства. Отже, у разі встановлення, що на момент звернення з позовом до суду розгляд позовних вимог належав до юрисдикції іншого суду, суд першої інстанції має самостійно виправити допущене відмовою у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі порушення норм процесуального права. У разі, якщо цей суд самостійно не виправив допущене ним порушення, відповідне порушення має виправити суд апеляційної або касаційної інстанції під час розгляду відповідних скарг на судові рішення щодо суті спору. Таке виправлення виключає відповідальність держави за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо гарантування розгляду справи судом, встановленим законом.
30. З огляду на те, що суд з визначених законом підстав може закрити провадження у справі з власної ініціативи, а учасник справи не позбавляється права доступу до суду з апеляційною скаргою на ухвалу, яку не можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення щодо суті спору, оскільки має можливість її оскаржити разом з таким рішенням, передбачені процесуальним законом обмеження права на апеляційне оскарження ухвали про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі не нівелюють для учасника справи можливість доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ настільки, щоби завдати шкоди самій суті цього права».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 522/1654/18 (провадження № 61-15599св19) вказано, що:
«у частині першій статті 353 ЦПК України передбачено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У цьому переліку відсутня така ухвала, як ухвала про відмову у задоволені клопотання про закриття провадження у справі.
Отже, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку до ухвалення рішення суду по суті спору й окремо від цього рішення. Тобто, оскарження такої ухвали в апеляційному порядку можливе разом з рішенням суду по суті спору».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року в справі № 346/5011/18 (провадження № 61-2235св19) зазначено, що:
«заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Отже, перелік ухвал, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, наведений у статті 353 ЦПК України є вичерпним.
Системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжкових ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до прийняття остаточного рішення у справі.
Предметом апеляційного оскарження, як встановлено судом апеляційної інстанції, є ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, яка не передбачена переліком, наведеним у статті 353 ЦПК України.
Разом з тим, згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду».
Касаційний суд вже зауважував, що положення пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України можуть бути застосовані до ухвали суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції. Для застосування пункту 4 частини п`ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга має бути подана саме на ухвалу суду першої інстанції, яка не підлягає окремому апеляційному оскарженню від рішення суду першої інстанції (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2024 року в справі № 758/2750/23 (провадження № 61-6163св23)).
З урахуванням того, що ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі та ухвала суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про закриття провадження у справі не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, суд апеляційної інстанції обґрунтовано повернув апеляційну скаргу.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали апеляційного суду свідчить, що правильне застосовування апеляційними судом норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).
Керуючись статтями 260, 389, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвали Подільського районного суду міста Полтави від 10 лютого 2026 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2026 року в справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков